3. Суть заробітної плати

Для дослідження заробітної плати застосовується такий критерій, як міра праці. Міра праці - це суспільна оцінка певних витрат суспільно необхідної праці в кількісному та якісному вираженні. Вона є основою для нарахування матеріальної винагороди учаснику виробництва. Структура міри праці:

1) якість праці: складність праці, кваліфікація працівника, умови праці, відповідальність за виконувану роботу, народногосподарське значення галузі;

2) кількість праці: тривалість робочого дня, ступінь інтенсивності праці.

Ці чинники є постійними, оскільки завжди використовуються для оцінювання праці всіх працівників. Проте існують такі чинники, які можуть бути відсутні у деякої частини працівників, тобто змінні. До них належать творча ініціатива працівника, особлива оперативність у виконанні виробничих завдань, сумлінність тощо. Змінні чинники відображаються в оплаті праці у вигляді премій. Заробітна плата - це ціна за працю в одиницю часу (годину, день, місяць). Мінімальна заробітна плата - законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, а також погодинну норму праці (обсяг робіт).

Мінімальний рівень заробітної плати має бути не нижчим від прожиткового мінімуму. У 2011 році за планом мінімальна заробітна плата з 01.12.11 до 31.12.11р. складає 1004 грн. Виділяють також номінальну та реальну заробітну плату.

Номінальна заробітна плата - це та сума грошей, яку одержує працівник за свою роботу. Реальна заробітна плата - це кількість товарів та послуг, які можна придбати за одержану суму грошей. Саме вона характеризує рівень життя працівника, бо визначає реальний рівень його споживання

Прожитковий мінімум - це мінімальна кількість засобів, потрібних для забезпечення життєдіяльності працівника і членів його сім'ї, відновлення робочої сили. Структура заробітної плати:

основна (тарифні ставки робітників, посадові оклади);

додаткова доплати - за перевиконання норм виробітку, премії та винагороди, за суміщення посад, надбавки — за безперервний стаж роботи, за умови праці, за професійну майстерність.

Заробітна плата існує у двох формах:

відрядна, яка полягає у встановленні залежності величини заробітної плати від кількості виготовленої продукції;

погодинна, суть якої полягає у встанорленні залежності величини заробітної пла^и від кількості відпрацьованого часу.

Тема: ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЕКОНОМІКИ ТА СИСТЕМА НАЦІОНАЛЬНИХ РАХУНКІВ

1. Необхідність державного регулювання економіки

Історичний досвід світової економіки підтверджує, що держава в усі часи тією чи іншою мірою була вимушена втручатися в економічні процеси. Але ступінь цього втручання на окремих етапах розвитку товарного виробництва був неоднаковим.

Сучасна ринкова економіка - це економіка змішаного типу, яка сприяє ефективній реалізації соціально-економічних цілей суспільства, досягненню макроекономічного зростання, забезпеченню соціальної справедливості. Ринкове саморегулювання - основа змішаної економіки.

Державне регулювання склалося після економічної кризи 1929-1933 років, яка довела неспроможність ринкових регуляторів забезпечити сталий стан і розвиток економіки.

Ринковий механізм регулює найважливіші параметри економічного розвитку.

По-перше, він об'єднує виробників і споживачів в єдину економічну систему, підпорядковує виробництво вимогам задоволення суспільних потреб через платоспроможний попит.

По-друге, він стимулює розробку та впровадження у виробництво науково-технічних досягнень, зменшення витрат, підвищення якості товарів, постійне розширення їх асортименту, що в кінцевому підсумку забезпечує підвищення продуктивності суспільної праці.

По-третє, він виконує велику селективну функцію серед товаровиробників, завдяки чому із товарного виробництва вибувають ті господарські суб'єкти, результати діяльності яких не відповідають сучасним вимогам.

Циклічний характер сучасного виробництва, високий рівень його монополізації, великі соціальні та екологічні вимоги до його результатів відчутно обмежують регулюючий потенціал ринкового механізму. Ці обмеження можна охарактеризувати таким чином.

- Ринковий механізм не здатний протистояти таким негативним явищам макроекономічного рівня, як затяжний спад виробництва, довгостроковості інфляції, надмірний рівень безробіття.

- Ринкова система може реагувати лише на ті суспільні потреби, які виявляються через платоспроможний попит. Тому ринок не має механізму, який здатний забезпечувати задоволення загальнодержавних, тобто колективних потреб, пов'язаних з утриманням апарату державного управління, армії, поліції, науки, культури, освіти та ін.

Ринковий механізм у багатьох випадках не має власних засобів, здатних усувати чи мінімізувати ці поляризацію людей залежно від рівня доходів, нерівномірний розвиток окремих регіонів, порушення екологічних умов життя людей, недопустимі відхилення від стандартів якості споживчих товарів тощо.

Перелічені вище обмеження ринкового механізму можуть бути компенсовані лише за допомогою спеціального державного механізму. Вперше, найбільш глибоко

обгрунтував необхідність державного впливу на економіку англійський економіст Джон М. Кейнс. У 1936 р. він опублікував працю «Загальна теорія зайнятості, процента і грошей», де чітко окреслив коло специфічних макроекономічних проблем, запропонував принципи методології та методики їхнього аналізу, сформулював завдання економічної політики держави.

Державне управління економікою - це організуючий і регулюючий вплив держави на економічну діяльність суб'єктів ринку з метою її впорядкування та підвищення результативності.

Об'єктами ДРЕ є: економіка регіонів, народногосподарських комплексів, галузей; сектори економіки; економічні цикли, демографія, зайнятість, інфляція, науково-технічний прогрес, екологія; кредитні, фінансові, зовнішньоекономічні та інші відносини; ринки товарів, послуг, інвестицій, цінних паперів, валюти, фондів, капіталів і т. д.

Функції держави:

- визначення головний цілей та пріоритетів макроекономічного розвитку країни виходячи із сучасного стану економіки та перспективних умов її розвитку. Це означає, що держава розробляє стратегію соціально-економічного розвитку країни, визначає ресурси, необхідні для її реалізації, пріоритетні напрями, очікувані економічні, соціальні та міжнародні наслідки макроекономічного розвитку країни;

- розробка та затвердження правових основ функціонування ринкової економіки. Економічне законодавство визначає передусім права приватної власності, узаконює існування різних видів господарської діяльності, розробляє закони, які регламентують діяльність окремих підприємств і організацій в умовах ринку. Держава приймає закони, які регулюють товарно-грошові відносини між суб'єктами й державою;

- виявляє випадки незаконної діяльності та застосовує відповідні заходи щодо порушників;

- здійснює цілеспрямований вплив на економічну діяльність господарських суб'єктів за допомогою системи економічних регуляторів. Для цього використовуються такі важелі, як державний бюджет, податки, гроші, кредит, ціни, заробітна плата тощо;

- захист конкуренції. З цією метою держава розробляє антимонопольне законодавство та здійснює постійний контроль за його дотриманням у господарській практиці;

- регулювання зовнішньоекономічних відносин (розробляє закон про митницю, встановлює експортне та імпортне мито, визначає режим експорту та імпорту товарів і капіталів);

- встановлює мінімальний рівень заробітної плати, розробляє закони, які гарантують право на працю та соціальне забезпечення. Застосовує різноманітні пільги при оподаткуванні особистих доходів, їх індексацію з урахуванням рівня інфляції, розробляє фінансові програми допомоги малозабезпеченим членам суспільства, виплачує пенсії, регулює ціни на товари першої необхідності тощо.

- фінансування загальносуспільних благ та послуг, які є неподільними, -благоустрій населених пунктів, будівництво доріг, закладів культури, утримання армії, розвиток науки, освіти та ін.

Ринковий механізм - це сфера державного невтручання. Держава повинна сприяти розвитку ринкового механізму, усувати штучні перешкоди (наприклад ті, які створюють монопольні підприємства). Вона може втручатися в ринковий механізм тільки в одному випадку, коли цей механізм ще не досягнув необхідного потенціалу і тому не здатний виконувати свою позитивну роль в економіці. Знайти межу такого втручання - актуальна проблема державних органів.

Державне регулюванню економіки передбачає використання ряду методів. Під методами державного регулювання економіки розуміють способи впливу держави в особі законодавчих і виконавчих органів на сферу підприємництва, інфраструктуру ринку, некомерційний сектор економіки з метою створення або забезпечення умов їх діяльності відповідно до національної економічної політики.

За засобами впливу на суб'єкти ринку методи державного регулювання поділяються на дві групи: прямого і непрямого (опосередкованого) впливу.

До методів прямого державного впливу належать такі:

- визначення стратегічних цілей розвитку економіки і їх відображення в планах, цільових програмах;

- державні замовлення і контракти на поставки певних видів продукції, виконання робіт, надання послуг;

- нормативні вимоги до якості і сертифікації технології та продукції;

- правові й адміністративні обмеження та заборони щодо виробництва певних видів продукції;

- ліцензування зовнішньоторговельних операцій.

Методи непрямого (опосередкованого) державного регулювання:

- оподаткування, рівень оподаткування і система податкових пільг;

- регулювання цін, їх рівні та співвідношення;

- плата за ресурси, відсоткові ставки за кредит і кредитні пільги;

- митне регулювання експорту й імпорту, валютні курси та умови обміну валют.

2. ОСНОВНІ МАКРОЕКОНОМІЧНІ ПОКАЗНИКИ

Макроекономіка вивчає характер та результати функціонування економіки в цілому. В якості узагальнюючих показників результатів функціонування національної економіки за певний період застосовують наступні агрегати:

- валовий внутрішній продукт (ВВП);

- валовий національний продукт (ВНП);

- чистий національний продукт (ЧНП);

- національний доход.

Протягом майже сімдесятьох років в колишньому Радянському Союзі розвивалась і використовувалась система макроекономічних показників, яка мала назву Баланс народного господарства (БНГ). Характерною особливістю цієї системи був розподіл суспільного виробництва на дві нерівнозначні сфери - матеріальну і нематеріальну.

Відповідно до цієї концепції, сукупний суспільний продукт (ССП) та національний доход (НД) як основні макроекономічні показники БНГ створювалися лише виробничою сферою. А продукт, вироблений нематеріальними галузями

економіки (житлово-комунальне господарство, побутове обслуговування, охорона здоров'я тощо) в розрахунок не брався. Вилучення послуг зі сфери економічного виробництва в радянській статистиці відображало низький рівень економічного розвитку, недорозвинену сферу послуг, а також те, що пріоритетом економічної політики було проголошено розвиток матеріального виробництва. У світовій практиці існує ряд загальноприйнятих економічних показників, які характеризують підсумки функціонування національної економіки протягом року, тобто ті, що вказують на рівень економічного добробуту суспільства.

Система національних рахунків — це система взаємопов'язаних показників і класифікацій, які використовуються для описування та аналізу найзагальніших результатів і аспектів економічного процесу на макрорівні.

СНР містить інформацію про:

- всі господарські суб'єкти, які беруть участь в економічному процесі: юридичні особи та домогосподарства;

- всі економічні операції, пов'язані з виробництвом, розподілом і перерозподілом доходів, накопиченням активів та ін.;

- всі економічні активи і пасиви, які формують національне багатство (основні фонди, матеріальні обігові кошти, фінансові активи, вартість землі та корисних копалин тощо).

При розрахунку основних макроекономічних показників у СНР враховується відмінність між національною та вітчизняною «основами» реєстрації показників. Розрізняють показники результатів економічної діяльності:

- Валовий внутрішній продукт (ВВП) характеризує сукупну ринкову вартість кінцевих товарів і послуг, вироблених підприємствами, організаціями та установами в поточному періоді на економічній території країни.

Під економічною територією країни розуміють територію, яка адміністративно керується урядом даної країни та в межах якої особи, товари і гроші можуть вільно переміщуватись. На відміну від географічної території, вона не охоплює анклави (території) інших країн (посольства, військові бази тощо), але містить такі анклави даної країни, які розташовані на території інших країн.

Показник ВВП представляє загальну вартість кінцевого продукту, виробленого тільки всередині країни, з використанням як власних, так і чужих факторів виробництва, тобто у ВВП не знаходить відображення продукт, створений за кордоном із використанням факторів виробництва даної країни.

- Валовий національний продукт (ВНП) - це сума доданих вартостей, створених з використанням факторів виробництва, що належать даній країні та її громадянам.

З одного боку у ВНП країни включають і його частину створену за кордоном, але з використанням факторів, що знаходяться у власності даної країни та її громадян. З іншого боку, у ВНП країни не входить те, що вироблено в даній країні з використанням факторів, що належать іншим країнам. Різниця між показниками ВВП і ВНП незначна й знаходиться в межах від одного до декількох відсотків.