1. Гастано Моска,

2. Вільфредо Парето,

3. Роберт Міхельс,

які систематизували розрізнені ідеї елітарності.

Елітарний підхід до розгляду

Г.Моска

• вводить спочатку поняття "політичного класу", а потім більш широке - "правлячого класу" для визначення тієї групи людей, яка, володіючи певними якостями і ресурсами - високе становище у суспільстві, військова сила, священний сан, багатство, походження (переважно народження, сімейні зв'язки), знання і досвід управління - монополізує владу в своїх руках.

• Наявність такого класу, на думку Моска, - це закон: "суспільство завжди керується меншістю", "навіть коли відбувається зміна влади, вона передається з рук однієї меншості до рук іншої меншості".

• Правлячий клас схильний до змін через притаманні йому дві тенденції: аристократичну і демократичну.

• Перша тенденція проявляється у прагненні еліти "закритися" від іншої частини суспільства, передати свої привілеї за спадковістю. Наслідок - виродження еліти і суспільний застій.

• Демократична тенденція проявляється у поновленні правлячого класу за рахунок активних представників нижчих верств.

• На думку вченого, поєднання двох тенденцій дозволяє суспільству зберегти стабільність в управлінні і його якісне поновлення.

В.Парето

•  Ввів у науковий обіг термін "еліта" («Трактат з загальної соціології«) , як групу осіб, що володіють вищими показниками у своїй галузі діяльності. Висуванню людей в еліту сприяє наявність у них специфічних психологічних якостей, наприклад, інстинкту комбінацій, уміння передбачити і виражати приховані потяги мас.

• На думку Парето, у суспільстві поряд з елітою завжди існує "контреліта" (потенційна еліта) - особи, які за своїми психологічними якостями могли б увійти в еліту, але не ввійшли через своє соціальне становище.

В.Парето сформулював теорію «циркуляції еліт»

• За Парето, існує два головних типи еліт, які послідовно змінюють одна одну.

• Перший тип — «леви», для них характерний крайній консерватизм, грубі, «силові» методи правління.

• Другий тип —«лиси», майстри обману, політичних комбінацій, інтриг.

• Постійна зміна однієї еліти іншою є результатом того, що кожний тип еліт має певні переваги, які, однак, із часом перестають відповідати потребам управління суспільством.

• Збереження рівноваги соціальної системи вимагає постійного процесу заміни однієї еліти іншою в міру того, як перед елітами виникають інші, загалом повторювані ситуації. 

• Циркуляція еліт може здійснюватися у двох формах:

  • поступальній (вибори і кооптація у свої ряди представників контреліти) і

  • обвальної (революції і перевороти.

• Відома теза В.Парето, що історія - це "кладовище аристократій".

Р.Міхельс

• Р.Міхельс у своїй праці „ Соціологія політичних партій в умовах демократії", дослідивши соціальні механізми, що породжують елітарність суспільства, зробив висновок, що причини ховаються не в якостях людей, а в сутності самої організації: будь-яка організаційна система вимагає виділення керівного апарату і невідворотно відтворює олігархію.

• Еліта - це активна меншість, що намагається вийти з-під контролю громадян і підпорядковує політику власним інтересам.

• Дослідник робить висновок, що демократія навряд чи здійсненна, тому що обов'язково перетворюється в олігархію.

Теоретичні підходи до розуміння еліти:

• Макіавеллівський підхід. Еліта - правлячий клас, незважаючи на моральні чи інші якості людей, що входять до його складу. Еліта - це ті, хто отримує більшість з того, що варто отримувати.

• Ціннісний підхід. Еліту складають люди, які володіють особливими якостями; прошарок суспільства, згуртований на основі турботи про спільне благо.

• В еліту входять видатні особистості, які довели своїм умінням ставити суспільне вище особистого, що володіють особливими моральними і інтелектуальними якостями.

• структурно-функціональний підхід пояснює феномен політичної еліти.

• Еліта розташовується на вершині суспільної піраміди через важливість функцій управління.

• Ліберальний підхід при розгляді зв'язку політичної еліти з пересічними громадянами виражений в різних теоріях демократичного елітизму.

• Сутність цього підходу виражена у формулі: «Еліта повинна так правити, щоб влада вижила народу ".

• Найбільш містким є поняття "володарююча еліта": це всі групи, які можуть і реально здійснюють вплив на владу.

• Володарююча еліта: це певна група суспільства, яка концентрує у своїх руках державну владу і відповідає за вироблення стратегії розвитку всієї системи.

Володарюючи еліта складається з таких елементів:

• економічна еліта - група людей, яка контролює головні економічні ресурси суспільства: великі власники, можновладці і провідні менеджери фінансово-промислових корпорацій тощо.

Вони виступають найбільш відчутною групою тиску на владу, використовуючи для цього як безпосередні контакти з політиками, так і підконтрольні собі ЗМІ і гроші, направлені на фінансування партій і виборчих компаній;

Володарюючи еліта

• військова еліта - генералітет і вище офіцерство. Вплив на владу визначається концентрацією в її руках значної кількості засобів знищення і людей, готових за першим наказом їх використати, а також мірою мілітаризму самого суспільства;

• бюрократична еліта - чиновники державного апарату, їх роль і вплив обумовлюється участю в процесі підготовки і реалізації важливих політичних рішень;

Володарюючи еліта

• ідеологічна еліта - видатні діячі культури, науки, представники мас-медіа, що формують ідеологію суспільства і свідомість мас;

• власне політична еліта - включає в себе керівників держави, членів уряду, депутатів законодавчого органу, тобто тих, хто безпосередньо приймає політичні рішення на державному рівні. У більш широких трактуваннях до неї відносять і політичні фігури середньої ланки, значущі для регіональної політики.

Питання 6. Аналіз української еліти

• Національна еліта – це вибрана верства інтелектуалів, основна сила, яка осмислює і втілює ідеї модернізації. М.Пірен * Президентський кадровий резерв «Нова еліта нації»