51. Народницькі імперативи в українській літературі іі пол. Хіх ст.

В українській літературі, зважаючи на неприхильну національну історію, модернізм набував специфічних рис, тому при сприйнятті його некоректно шукати прямих аналогій між «Молодою Бельгією» чи «Чеською модерною», що розвивалися за інших, сприятливих для творчості обставин, «підтягувати» його до першовзірців європейського мистецтва. М. Вороний від імені своїх ровесників зважився досить несміливо заявити свої права на мистецтво, на творчість. На підставі звернення поета до тогочасної літературної громадськості з'явився альманах «З-над хмар і з долин» (1903), котрий був спробою наближення «до новіших течій і напрямів у сучасних літературах європейських». Такою метою переймалися М. Коцюбинський та М. Чернявський, видаючи аналогічний альманах «З потоку життя» (1905), і представники «Молодої музи» (П. Карманський, В. Пачовський, С. Твердохліб, О. Луцький та ін.), «Української хати» (М. Євшан, М. Сріблянський, А. Товкачевський, Г. Чупринка, Олександр Олесь, М. Вороний, М. Жук та ін.). Модернізм трактувався його прихильниками як єдино можливий у ті роки перехід українського письменства у нову якість. Особливого загострення в літературі зазнавав естетичний імператив, що відновлював нехтувані позитивістами, передовсім народниками «кордоцентричні» основи національної ментальності, обстоював право людини не просто на прекрасне, а на вищий, «надземний» ступінь краси. Український модернізм постав не тільки під впливом мистецьких віянь Заходу, а й на основі відновлюваної вітчизняної традиції, зокрема «філософії серця», що виявила чимало спільних ознак з «філософією життя». Сферою діяльності українського модернізму виявилася нація, але не тільки в онтологічній та морально-етичній площинах, як у народників, а й у філософській та естетичній. Типовий приклад – лірика Олександра Олеся, В. Пачовського. Таких прикладів безліч у доробку «хатян», «молодомузців», «музагетівців» чи «митусівців». Модернізм був поворотним новаторським рухом в українській літературі, але таким не сприймався. На початку століття спалахнула некоректна сутичка поколінь, що мали відмінні ціннісні орієнтації, користувалися відмінним понятійним апаратом з різних – естетичної та позаестетичної – сфер. Грубі випади з усіма ознаками знехтуваної еристики спостерігалися на сторінках газети «Діло» проти Ольги Кобилянської та М. Яцківа, «Руслана» - проти В. Стефаника, «Ради» - проти «хатян» і т. п. На жаль, присуди опонентів модернізму, здійснені з позамистецьких платформ, майже на ціле століття запанували в літературознавстві, перешкоджаючи висвітленню його за об'єткивними критеріями. Лише наприкінці ХХ ст. наукова рецепція намагається адекватно висвітлити модернізм як перспективний період в історії літератури.

43. Стильові тенденції раннього етапу нової української літератури.

Нова українська література — період в історії української літератури, що охоплює 19 століття і характеризується становленням нової, ближчої і зрозумілішої для народу літератури.

Періодизація

Виділяють чотири періоди розвитку нової української літератури:

Кінець ХVIII −30 р. ХІХ ст -розвивається просвітительский реалізм, сентименталізм. Формуються нові провідні жанри поезії, прози та драми. Саме в цей період розвивалась літературна українська мова.

1840-60-ті роки ХІХ ст. -розвивається романтизм. З'являється Шевченко зі своїми творами. Зародження літературної критики (П.Куліш)

1870-90-ті роки ХІХ ст. -зародження натуралізму. З'являється журналістика і публіцистика.

Кінець ХІХ -початок ХХ -процвітає модернізм.

Поряд із назвою «нова література» вживається й назва «література XIX—початку XX ст.», бо саме цю епоху вона охоплює. Зрозуміло, що з погляду сучасних естетичних критеріїв і уявлень література цього періоду вже втратила новизну, і назва залишилася традиційною, як, наприклад, «нова історія» чи «нова філософія». Але з погляду історико-літературного вона відповідає і змістові, і формі. Порівняно з давньою це була література нової тематики, нового героя і нового мовного оформлення. її покликала до життя нова епоха — епоха пробудження національного життя і національних рухів, боротьби проти соціально-національного гніту, створення національних держав.

Кінець ХVIII −30 р. ХІХ ст

Широко були представлені оповідання, переважно релігійного змісту -про святих та їх чудеса. Чималою популярністю користувалась проповідницька література. Теорію проповіді розробив Й. Галятовський, ним же видано кілька збірок проповідей. Відомими були також проповіді Л. Барановича, А. Радивилонського, Л. Мацієвича.

Великий інтерес викликала так звана паломницька література. Найвідомішим твором цього напрямку у 18 столітті стало "Странствование" В. Григоровича - Барського, в якому описані мандрівки автора по країнам Східної Європи та Сходу, що тривали 24 роки.

У другій половині 18 століття популярними були побутово - історичні вірші. У них постали герої Визвольної війни, постаті Б. Хмельницького, Палія, Мазепи, українського козацтва. Іншим видом віршів була релігійна лірика - Д. Туптало, Л. Баранович. Ц. Мокрієвич намагався викласти віршами Біблію.

У другій половині 18 століття спостерігається збільшення впливу на українську літературу російської (А. Кантемір, О. Сумароков тощо).

"Батьком української літератури " часто називають Івана Котляревського. І це не випадково, бо поема Котляревського "Енеїда" (вперше побачила світ у неповному виданні у 1798 році) була першою поемою, написаною українською літературною мовою. "Енеїда" - це пародійний твір, бурлеско - травестійна поема, переробка поеми римського поета Вергілія, в якій Котляревський дав широку картину народного життя, з його додатним і від'ємними сторонами.

Гумористично - сатирична форма мала послідовників. Найбільш яскравими є Петро Гулак - Артемовський та Євген Гребінка, які користувалися в своїй творчості формою байки.

Григорій Квітка - Основ'яненко відомий як засновник української художньої прози. Можна виділити дві основні стильові течії в прозі Г. Квітки: сентименталізм (твори "Маруся", "Сердешна Оксана", "Щира любов" тощо) та початок романтизму (повісті " Конотопська відьма", "Мертвецький Великдень").

30 - ті - 40 - ві роки позначаються розвитком етнографії, мовознавства, журналістики. Так, виходить перша українська граматика О. Поплавського, з'являються такі українські журнали як "Украинский вестник", "Украинский журнал", альманахи "Сніп", "Молодик".

Подальший розвиток української літератури пов'язаний з творчістю видатного українського письменника, громадського і політичного діяча, Тараса Григоровича Шевченка. Поява у 1840 році "Кобзаря" відкрила новий етап розвитку літератури.

Творчість Т. Г. Шевченка мала великий вплив на подальший розвиток української літератури, суспільної та політичної думки.

60 - 80 - ті роки в історії української культури виділяються як доба безумовного панування реалістичної літератури.

Чітко виділяється в загальному літературному потоці творчість П. Куліша. З усієї творчої спадщини особливе значення має його роман "Чорна рада" - він є класичною романтичною прозою.

Загалом спрямування післяшевченківської літератури, що слугувалося народною українською мовою, виразно реалістичне. У 1857 році (одночасно з романом "Чорна рада") з'являються "Народні оповідання" Марко Вовчок. У 1861 - 1862р.р. написані "Люборацькі" А.П. Свидницького - перший український соціальний роман (надрукований частково у 1886р.), в 60 - х роках "Марко проклятий" О.П. Стороженка, повість із селянського життя, у 1865р. - "Лукян Кобилиця" - О. - Ю. Федьковича, "Турецькі бранці" буковинського священика Сидора Воробкевича, які відкрили низьку збірок його романтичних оповідань. У 1874 р. в журналі "Друг" надруковано перші твори Івана Франка, а вже у 1880 - 81 роках  - "Борислав сіється". Популярними були оповідання та повісті О. Косинського. Широкої популярності набуває великий реалістичний прозовий жанр.

Проза Марка Вовчок, а ще більш Нечуя - Левицького, Панаса Мирного та Івана Франка була цілком зрілою, займала гідне місце серед реалістичних авторів тієї епохи. В цей період відбувається завершення формування післяшевченківської національної української літератури, що зіграло велику роль у подальшому розвитку культурного процесу на Україні.

Взагалі, українська література другої половини 19 століття була одним з найголовніших чинників формування української національної ідеї, рушієм національного відродження кінця 19 - початку 20 століття.