- •1.Предмет і завдання курсу «Історія українського суспільства». Його роль у підготовці фахівців економічного і юридичного профілю.
- •2. Методологічні засади, джерела вивчення курсу «Історія українського суспільства».
- •3. Історичні та етнокультурні витоки формування східнослов’янської спільноти на території України.
- •4. Східнослов’янські племінні княжіння на території України в V – VIII ст. Н.Е. Започаткування державності.
- •5. Утворення Київської Русі. Роль в цьому процесі варязького і слов’янського чинників. Норманська теорія і її сучасні оцінки.
- •6. Етапи розвитку Київської Русі, їх специфіка та особливості.
- •7. Перші київські князі: Аскольд, Олег, Ігор, Ольга, Святослав. Їх внутрішня і зовнішня політика.
- •8. Політичний устрій Київської Русі за князів Володимира і Ярослава.Роль князя,дружини.Боярська рада.
- •9. Економічне життя Київської Русі в хі – першій половині хіі ст.
- •10. Соціальна структура суспільства кр в хі -хіі ст.
- •11. Юридично-правові засади функціонування суспільства Київської Русі. «Руська правда». «Правда Ярославичів».
- •12. Міжнародні зв’язки кр за князів Володимира і Ярослава
- •13. Формування феодальних соціально-класових відносин, їх вплив на тенденції розвитку кр.
- •14. Релігійне життя кр. Історичне значення прийняття християнства. Роль монастирів
- •15. Суспільно-політичні рухи. Ідеологія правителів Київської Русі.
- •Централізація Київської Русі за часи Володимира Мономаха.
- •Причини та наслідки феодальної роздробленості Київської Русі.
- •Зародження передумов формування української народності.
- •Культура, освіта Київської Русі.
- •Історичний вплив держави Київська Русь на формування європейської цивілізації.
- •Історичні та політичні обставини утворення Галицько-Волинської держави. Князь Роман Мстиславич.
- •22. Внутрішня і зовнішня політика князя Данили Галицького
- •23. Культура Галицько-Волинської держави
- •24. Причини занепаду Галицько-Волинської держави. Роль Галицько-Волинської держави в історії Європи хіі- першій половині хіv століть
- •26. Польська експансія на українські землі. Унії. Політичний, соціально-економічний та правовий статус українських земель у складі Речі Посполитої
- •27. Укр. Землі в складі Речі Посполитої.
- •28 Господарське життя на українських землях під владою Польщі. Особливості суспільного та економічного життя українських міст. Магдебурзьке право.
- •29 Соціально-класова структура українського суспільства у складі Речі Посполитої. Процес закріпачення селянства. Литовські статути.
- •30 Берестейська (1596 р.) унія та її вплив на подальший розвиток українського суспільства. Утворення братств. Їх роль і місце у збереженні національного етносу.
- •31 Виникнення козацтва та утворення Запорозької Січі. Життя та побут запорозьких козаків.
- •32 Організація реєстрового козацтва. Його роль у суспільно-політичному житті українського народу.
- •33 Визрівання кризових відносин між українським суспільством та польською адміністрацією наприкінці XVI - початку XVII с.
- •34. Повстання 1591-1596 рр. Під проводом к. Косинського та с. Наливайка.
- •35. Національно-визвольні повстання українського народу 20-30 рр. XVII ст.
- •36. Розвиток культури, освіти, книгодрукування в Україні в хvi – першій половині XVII ст.
- •37. Причини, характер, рушійні сили, періодизація Української національної революції.
- •38. Підготовка та початок визвольної війни під проводом б.Хмельницького. Воєнні події 1648 р. Та їх суспільно-політичні наслідки.
- •39. Воєнні та політичні передумови утворення Української гетьманської держави. Державницька концепція б.Хмельницького.
- •46. Історичні обставини міжнародно-правового поділу України між Росією і Польщею. Андрусівське перемир’я (1667 р.). Мирний договір (1686 р.)
- •47. Особливості української національної революції. Причини її поразки та значення в історії України.
- •48. Українська національна революція в контексті європейського революційного руху хvi - XVII ст.
- •49.Гетьманщина наприкінці хvii-XVIII ст.; кордони, населення, адміністративно-територіальний, політичний та соціально-економічний устрій.
- •50. Державотворча діяльність і.Мазепи.
- •51. Діяльність української політичної еміграції на початку xviiі ст . Основні положення Конституції Пилипа Орлика
- •52. Процес та наслідки інкорпорації України до складу Російської імперії в XVIII ст.
- •53. Централізаторська політика Катерини іі до України. Причини та обставини остаточної ліквідації Росією Гетьманщини.
- •54. Правобережна Україна в другій половині хvii-XVIII ст.: політичний та соціально-економічний розвиток.
- •55. Соціальні і національно-визвольні рухи на Правобережжі та в Західній Україні в другій половині хvii-XVIII ст.
- •56. Поділи Речі Посполитої. Зміни у політичному становищі Правобережних та Західноукраїнських земель.
- •57. Реформи Марії-Терезії і Йосифа II кінця XVIII ст. Та їх вплив на західноукраїнські землі.
- •58. Розвиток української культури напри. 17-18 ст.
- •59. Українські землі у складі Рос. Імперії наприкінці 18 – перш. Пол.. 19 сто.: адм..-тер. Устрій, особливості соц..-економічного і політ. Розвитку
- •60. Характер політ. Влади рос. Уряду у перш. Пол. 19 ст. Суспільно-політ. Рухи Наддніпрянської України:їх прояви та значення
- •61. Нац. Відродження Наддніпрянської України. Діяльність перших політ організацій. Кирило-Мефодіївське братство на поч. 19 ст.
- •62. Адмін-територ устрій та регіон. Поділ укр. Земель у складі Австр. Імперії. Населення західноукр. Земель. Національне і соц. Становище українців у 18- перш. Пол. 19 ст.
- •65. Розвиток української культури наприкінці XVIII - у першій половині XIX ст.
- •66. Ліберальні реформи 1860–70-х рр. В Росії та специфіка їх реалізації в Україні. Соціально-економічний і політичний розвиток підросійської України на етапі становлення капіталізму.
- •67. Соціально-економічний і політичний статус українських земель у складі імперії Габсбургів. Конституційні реформи 1860-х рр., їх вплив на українську суспільність.
- •68. Передумови та тенденції формування української нації у складі Російської та Австро-Угорської імперій.
- •69. Формування політичної свідомості українців в системі суспільно-політичних Росії і Австро-Угорщини (др. Пол. Хіх – початок хх ст.).
- •70. Передумови та специфіка українського національно руху в Російській імперії на етапі становлення індустріального суспільства. Хлопомани. Громадівський рух.
- •71. Розвиток культурно-освітнього і національно-політичного руху у західноукраїнських землях в др. Пол. Хіх - початку хх ст.
- •72. Суспільно-політичні та національні питання в програмах українських та загальноросійських політичних партій.
- •73. Політизація українського національного руху Наддніпрянської України наприкінці хіх – початку хх ст. Студентський рух. Братство тарасівців.
- •74. Революція 1905-07 рр і Україна. Українські громади у і та іі російських думах.
- •75. Українські землі напередодні Першої світової війни: економічна та суспільно-політична ситуація.
- •76. Перша світова війна і Україна. Відношення до війни соціальних і національних прошарків та політичних організацій українського суспільства.
- •77. Політика урядів Австро-Угорщини і Російської імперії в українському та польському питанні у роки Першої світової війни.
- •78. Політична ситуація в Україні після Лютневої (1917 р.) буржуазно-демократичної революції. Суспільно-політичні сили та інститути влади в Україні на етапі 1917 – початку 1918 рр.
- •79. Українська Центральна Рада та Генеральний секретаріат – перші державні структури відродженої України. Склад, політична програма, універсали уцр.
- •80. Українська держава гетьманської доби: зовнішня і внутрішня політика п.Скоропадського.
- •81. Політичні обставини утворення зунр. Внутрішня і зовнішня політика, історичне значення зунр
- •82. Утворення Директорії унр, її реформи і зовнішньополітичні орієнтації.
- •83. Причини поразки та історичні уроки української національно – демократичної революції 1917 – 1920-х рр.
- •84. Брест – Литовська конференція та українське питання.
- •85. Встановлення радянської влади в Україні : передумови, причини, наслідки.
- •86.Економічна та суспільно-політична криза радянського суспільства на початку 1920-х рр.: пошуки виходу. Неп, її суть та особливості впровадження в Україні.
- •87. Кооперативний рух в Україні на етапі 1920-х рр.: особливості в усрр і на західноукраїнських територіях.
- •88. Політика українізації в усрр. Її зміст і результати.
- •89. Формування та діяльність інституцій радянської влади в Україні. Радянська Україна у Конституціях срср (1924 і 1936 рр.) й усрр(урср) 1925, 1929 і 1937 рр.
- •90. Міжнаціональні відносини і релігійне життя в усрр у 1920-1930-ті рр.
- •92. Центри української еміграції в Польщі, Чехословаччині й Румунії. Діяльність української політичної й військової еміграції.
- •93. Суспільно-політичне життя на західноукраїнських територіях у 1920-ті рр. Політика пацифікації ю. Пілсудського в Східній Галичині.
- •94. Суперечливість соціально-економічного розвитку українського суспільства в умовах сталінізму. Економічні перетворення у промисловості: індустріалізація, її передумови, хід здійснення, наслідки.
- •95. Колективізація: мотиви, хід здійснення, результати. Економічні та соціальні наслідки колективізації в Україні.
- •96. «Культурна революція», її зміст та шляхи реалізації в Україні.
- •97. Діяльність українських політичних партій і рухів на західноукраїнських територіях у 1930-ті рр. Комуністичний рух. Особливості функціонування націоналістичних організацій.
- •98. Карпатська Україна як спроба створ. Укр. Держ. У 1939
- •99. Українське питання в політиці держав Європи напередодні Другої світової війни (вересень 1938 – вер. 1939)
- •100. Українські землі у військово-політичних планах Німеччини та срср. Наслідки реалізації німецько-радянських домовленостей стосовно України.
- •101. Радянізація західноукраїнських земель (1939-1941 рр.).
- •102. Напад фашистської Німеччини на срср. Причини поразок Червоної Армії у перші місяці війни. Оборонні бої в Україні 1941-1942 рр.
- •104. Створення та діяльність в роки Другої світової війни оун-упа.
- •105. Україна в дипломатії країн-учасниць антигітлерівської коаліції.
- •106. Визволення України від фашистських загарбників. Формування кордонів урср під час та по закінченні Другої світової війни.
- •107. Депортація населення з території України та Криму (1944 р.).
- •108. Внесок українського народу в перемогу над нацистською Німеччиною.
- •109. Повоєнна вiдбудова та соцiально-полiтичний розвиток України (1945-1952 рр.).
- •110. «Ждановщина» в Україні: ідеологічний наступ тоталітарного режиму на суспільство і культуру.
- •111. Радянiзацiя захiдних областей України у повоєнний період. Лiквiдацiя повстанського руху.
- •112. Урср в перiод десталiнiзацiї (1953-1964рр): напрямки реформування.
- •113. Розширення повноважень Української рср у складі срср в період десталінізації.
- •114. Культурне життя в Україні (1953-1964рр.). «Шістдесятники», причини виникнення, діяльність.
- •115. Посилення системноi кризи тоталiтарного ладу (серед. 60-х— початок 80-х рр.).
- •116. Етносоцiальнi процеси в урср у перiод загострення кризи радянськоi системи 1960-1980-х рр.
- •Рівень життя населення.
- •117. Полiтична опозицiя другоi пол. 60-х — сер. 80-х рр.В Україні: програмнi та органiзацiйнi засади
- •124. Становлення багатопартiйної системи в Українi на етапі перебудови. Класифiкацiя полiтичних партiй. Характер багатопартiйностi
- •126. Декларацiя про державний суверенітет України та Акт проголошення незалежності України, їх основні положення та сучасні оцінки.
- •127. Об’єктивні та суб’єктивні причини руйнації господарського механізму після проголошення державної незалежності України.
- •128. Тенденції трансформаційних змін економіки України в умовах незалежності: від здобутків до прорахунків
- •130. Особливості конституційного процесу 1996-2004 рр. Причини та шляхи подолання системного протистояння державно-владних гілок.
- •131. Політичні партії незалежної України. Проблема взаємодії суспільства і влади. Особливості та перспективи поглиблення суспільної демократії в Україні
- •132. Етнонаціональний склад населення України. Міжнаціональні відносини. Проблема громадянських і політичних прав національних меншин.
- •133.Міжконфесійні відносини
- •135. Сучасні євроатлантичні інтеграційні орієнтири України: дилема оцінок ташляхів реалізації.
- •137. Вступ України до сот.Проблематичність,перспективи
- •138. Політичні процеси в Україні напередодні та після президентських виборів 2004-2010.
- •1. Предмет і завдання курсу «Історія українського суспільства». Його роль у підготовці фахівців економічного і юридичного профілю.
- •2. Методологічні засади, джерела вивчення курсу «Історія українського суспільства».
-
Рівень життя населення.
Доходи радянських громадян складалися з двох частин: заробітна плата і фонди соціального споживання (безкоштовна освіта, медичне обслуговування, дотації на оплату житла, транспорт та інші соціальні програми). Фонд соціального споживання перевищував заробітну плату громадян у декілька разів.
Низькими залишались пенсії та інвалідності в більшості категорій працівників. Незначними були й виплати різним слабозахищеним категоріям громадян: матерям-одиночкам, сім’ям, що втратили годувальника тощо. Це зумовлювало те, що п’ята частина громадян жила за межею бідності, отримуючи дохід, менший за прожитковий мінімум.
Зростаючі доходи громадян не покривалися достатньою масою товарів народного споживання, що призвело до товарного дефіциту, до прихованої інфляції, появи черг, зниження якості продукції, поширення явища спекуляції (на «чорному ринку» ціна престижних товарів перевищувала реальну в десятки разів).
Також у ці роки відбувається зміна в структурі споживання товарів. Населення прагне до комфортного життя. Відповідно, зростає попит на побутову техніку, килими, посуд, меблі, автомобілі тощо. Проте радянська промисловість не була орієнтована на масовий випуск такої продукції.
Намагаючись покрити дефіцит товарів широкого вжитку, радянське керівництво вдається до широких закупок за кордоном. Це потребувало мільярдів доларів, які отримували за рахунок продажу на Захід нафти, газу та іншої сировини. Крім того, продовжувалась закупівля зерна та інших продуктів харчування. У 1970-х роках скінчився нафтовий «бум» і в радянському бюджеті з’явився дефіцит, покрити який намагалися за рахунок збільшення продажу горілчаних виробів, підвищенням цін на продукцію, яке відбувалося приховано.
Отримуючи заробітну плату, яка в 2—3 рази була вищою, ніж у робітників і колгоспників, представники номенклатури могли придбати на них у 5—10 разів більше товарів. Верхівка користувалася закритими санаторіями, поліклініками, лікарнями, будинками відпочинку, пансіонатами, мисливськими господарствами.
117. Полiтична опозицiя другоi пол. 60-х — сер. 80-х рр.В Україні: програмнi та органiзацiйнi засади
У вересні 1965р. підчас презентації у кінотеатрі "Україна" фільму "Тіні забутих предків" з різкою критикою арештів інтелігенції виступили Дзюба, Стус, Чорновіл. Під їхнім листом підписалося 140 присутніх. Реакція властей була блискавичною. Їх всіх було звільнено з місць роботи. Листи звернення до керівників УРСР та СРСР стали однією з найпоширеніших форм протесту у ті роки. У 1967 році в структурі КДБ створюється спеціальне "п’яте управління" на яке режим поклав обов’язки по боротьбі із інакодумцями. Іншою формою діяльності дисидентів було поширення підготовлених книг, статей, відозв. Вони потайки переписувалися, передавалися з рук в руки. Така система називалася "самвидавом". Першою "самвидавською" роботою (1966р.) була "Правосуддя чи рецидиви терору?" В’ячеслава Чорновола. В січні 1970 року почав виходити журнал "Український вісник". До 1972 року вийшло шість номерів. Завдяки цілеспрямованим діям дисидентів у 60х рр. була започаткована традиція 22 травня вшановувати пам’ять Тараса Шевченка. Цього дня 1861 року труну з його тілом провезли з Петербургу через Київ до Канева. 1967 року в цей день міліція розігнала учасників зібрання біля пам’ятника поетові у Києві і заарештувала 4 з них. На вимогу розгніваних людей, які влаштували демонстрацію біля ЦК КПУ арештантів звільнили. У 1972 році досягла свого апогею кампанія репресій проти інакомислячих. Були заарештовані В’ячеслав Чорновіл, Євген Сверстюк, Іван Світличний, Іван Дзюба, Михайло Осадчий, Юлій Шелест, Василь Стус та інші. Практично всі вони були засуджені до тривалого ув’язнення та відправлені до таборів суворого чи особливого режимів на Уралі та в Мордовії. Крім цього було поставлено систему "каральної медицини". Деяких опозиціонерів, яких було важко звинуватити у порушенні відповідних статей кримінального кодексу оголошували божевільними та замикали до психіатричних лікарень спеціального типу. На початку 70х рр. дисидентство стало впливовим чинником політичного життя. Активні дії правозахисників стали відомі на Заході.Масові репресії 1972 року на деякий час паралізували активність дисидентів. Однак вже у 1974 році побачили світ 7 та 8 випуски "Українського вісника" у чому заслуга Степана Хмари.
Поріділі чисельно, але сповнені рішучості дисиденти у 1975 р. дістали новий імпульс, коли СРСР підписав Гельсінкську угоду й офіційно погодився шанувати громадянські права своїх підданих.
118)Політика русифікації здійснювалася Кремлем під прикриттям «соціалістичного інтернаціоналізму». Пропаганда нібито безнаціонального інтернаціоналізму була насправді зручним засобом російщення національних культур.
Головну роль в русифікації відігравала загальноосвітня школа. Наступ російської школи в національних республіках відбувався навіть без «інтернаціонального» прикриття. 31 червня 1978 р. була опублікована постанова ЦК КПРС «Про подальше вдосконалення вивчення і викладання російської мови в союзних республіках». Заходи по її реалізації обговорювалися у травні наступного року на науково-практичній конференції в Ташкенті. Заохочувався перехід на російську мову викладання в старших класах. 28 травня 1983 р. ЦК КПРС і Рада міністрів СРСР ухвалили ще одну постанову «Про загальні заходи щодо вивчення російської мови в загальноосвітніх школах та інших навчальних закладах союзних республік».
Витіснення укр. Мови було продуманим і комплексним. У столиці УРСР в середині 80-их років у класах з укр. мовою навчання лишилося близько 22 відсотки учнів. У Київському університеті ім.. Т. Шевченка національною мовою викладалося менше половини суспільних та гуманітарних наук. З 11 театрів міста лише один був українським.
За 1981-1985 рр. в Україні було надруковано понад 40 тис. назв нових кних і брошур, з них укр.. мовою – лише до 10 тис. У кінопрокаті налічувалося 17 тис. копій художніх фільмів російською і менше 2 тис. – українською мовою
119)
Причини перебудови:
1.Стагнація в економіці, наростання науково-технічного відставання від Заходу, провали в соціальній сфері.
2. Політична криза, яка виразилася у розкладанні керівництва, в його нездатності забезпечити економічний прогрес, у зрощенні партійно-державної номенклатури з ділками тіньової економіки та злочинністю, що призвело до формування в середині 1980-х рр. стійких мафіозних угруповань.
3. Апатія та негативні явища в духовній сфері суспільства.
4. Прихід до керівництва країни молодих політиків (М. С. Горбачов, М. І. Рижков, О. М. Яковлєв, Е. А. Шеварнадзе), які не тільки прагнули до зміцнення своєї влади, а й виступали за оновлення держави та суспільства.
У березні 1985 р. після смерті К. У. Черненка на пост Генерального секретаря ЦК КПРС був обраний Михайло Горбачов. Його обрання стало свідченням бажання частини партійного апарату суттєво модифікувати радянську систему.
На першому етапі (1985-1986) Перебудови перетворення в СРСР здійснювалися на основі попередніх, переважно адміністративних підходів. Не підлягала перегляду і сама соціалістична система, на основі якої керівництво прагнуло «прискорити» соціально-економічний розвиток країни.
Трансформація радянського суспільства розпочалася як типова революція «згори», у квітні 1985 р. на Пленумі ЦК КПРС було проголошено курс на прискорення соціально-економічного розвитку країни.
II етап (січень 1987 — літо 1988 р.) — кристалізація та усвідомлення основних завдань перебудови, формування і розширення її соціальної бази. Поступово до горбачовського керівництва приходить розуміння того, що економічні реформи не будуть реалізовані без політичних реформ й ослаблення соціального напруження в суспільстві. На цьому етапі перебудови відбулося два докорінних зрушення:
1) політичний центр сформулював, а згодом і обнародував стратегічну тріаду перебудови: нове політичне мислення; радикальна економічна реформа (червневий (1987) Пленум ЦК КПРС); демократизація політичної системи.
2) розпочалося активне формування соціальної бази перебудови. Передусім це виявилося в діяльності й розвитку неформальних організацій. В Україні у 1987 р. було створено Український культурологічний клуб (Київ), «Товариство Лева» (Львів), «Народний союз сприяння перебудові» (Одеса), «Комітет підтримки перебудови» (Ворошиловград) та ін. Більшість із них рішуче засуджували існуючий режим, критикували безгосподарність, створювали поза-цензурну пресу, організовували мітинги, збори, демонстрації.
III етап (літо 1988 — травень 1989 р.) — зміщення центру рушійних сил перебудови зверху вниз. На XIX Всесоюзній конференції КПРС (червень — липень 1988 р.) вперше за роки радянської влади було порушено питання про необхідність глибокого реформування політичної системи.
120) Друга половина 80-х років ознаменувалася стрімким наростанням кризи радянської системи, закономірним наслідком якої став розпад СРСР і відродження в 1991 році незалежності України. Протягом 1982-1985 рр. в СРСР тричі змінилося партійно–державне керівництво. Мільйони радянських громадян байдуже або з роздратуванням спостерігали за цими подіями, зворотньою стороною цих подій була прихована боротьба на найвищому рівні, що точилася після смерті М.Брежнева в 1982 році.
Соціально-економічна криза вимагала корінних змін у всіх
сферах житті суспільства. Від соціально-економічних змін залежало життя
радянської системи та існування СРСР як єдиної централізованої держави.
М.С. Горбачов був представником тієї частини партій і керівництва країни, яка прагнула до радикального реформування радянської системи. Закінченої програми у М. Горбачова і його прибічників у 1985 р. не було, тому
йшов постійний пошук шляхів виходу з кризи.
З ім’ям генсека ЦК КПРС М. Горбачова пов’язують поняття „перебудова”. Суть і зміст цього поняття змінювалася кілька разів. На
квітневому Пленумі ЦК КПРС (1985 р.) цей термін згадувався лише на контексті поліпшення управління господарством. Поступово термін наповнювався новим змістом, означаючи оновлення, модернізацію всіх сфер життя, „очищення” соціалізму від негативних рис минулого. Перебудова – спроба партійно-державного керівництва СРСР вивести країну з
гострої кризи, що охопила всі сфери суспільства. Всі ці заходи здійснювалися на початковому етапі 1985-1987 рр. В подальшому саме життя вказувало на те, що без поглиблення реформ неможливо подолати кризу. В керівництві КПУ не було творчого ставлення до перебудови, що розпочалася в квітні 1985 року. Все нове, демократичне надходило з центру. Авторитет КПУ стрімко знижувався Партійне керівництво не змогло вирішити найгостріші проблеми, що стояли перед республікою. (перш за все економічні). КПУ не змогла підтвердити статус керівної політичної сили в нових
умовах. Саме тому в кінці 80-х років КПУ не змогла оволодіти політичною ситуацією в Україні.
121) Трансформація радянського суспільства розпочалася як типова революція «згори», у квітні 1985 р. на Пленумі ЦК КПРС було проголошено курс на прискорення соціально-економічного розвитку країни. Провідними його елементами було визначено інтенсифікацію економіки, прискорення науково-технічного прогресу, активізацію «людського фактора», перебудову управління та планування, удосконалення°структурної та інвестиційної політики, підвищення організованості й дисципліни, поліпшення стилю діяльності, обґрунтовані кадрові зміни (термін «перебудова» вживався тоді лише в контексті поліпшення управління господарським механізмом).
Першою ринула до історичної правди художньо-публіцистична думка. Вслід за московськими виданнями «Мос ковские новости», «Огонек», «Новый мир», «Знамя», «Oктябрь» до цього процесу долучилася українська преса — «Літературна Україна», «Жовтень», «Україна» та ін. Лідерам Ю. Щербака, В. Чемериса, І. Цюпи, М. Жулинського, В. Пахаренка, С. Білоконя, В. Сікори та інших авторів окреслювалися контури раніше викреслених з історії сторінок, виринали із забуття історичні постаті. Прогресуюче звільнення слова, переважання емоцій над аргументами спричинили значну політизацію громадян, наростаючу ідеологічну поляризацію суспільства.
Породжений гласністю плюралізм думок дедалі більше вступав у протиріччя з пануючою системою, що диктувало необхідність радикальної політичної реформи — забезпечення повновладдя Рад, демократизацію механізму влади, формування багатопартійності тощо.
Розпочалося активне формування соціальної бази перебудови. Передусім це виявилося в діяльності й розвитку неформальних організацій. В Україні у 1987 р. було створено Український культурологічний клуб (Київ), «Товариство Лева» (Львів), «Народний союз сприяння перебудові» (Одеса), «Комітет підтримки перебудови» (Ворошиловград) та ін. Більшість із них рішуче засуджували існуючий режим, критикували безгосподарність, створювали позацензурну пресу, організовували мітинги, збори, демонстрації. Поступово в надрах неформальних самодіяльних організацій визрівала ідея створення масової громадсько-політичної організації республіканського масштабу на зразок народних фронтів у республіках Балтії. Під час червневих та липневих 1988 р. багатотисячних мітингів у Львові ця ідея отримала масову підтримку. Але сформувати тоді Демократичний фронт не вдалося. Цьому завадила жорстка протидія місцевого та республіканського партійного керівництва.
Уже в червні 1989 р. в Україні діяло більш як 47 тис. неформальних об'єднань. Найактивнішими були суспільно-політичні, культурно-історичні та екологічні громадські формування, які поклали в основу своєї діяльності розв'язання важливих суспільних питань: утвердження ідей демократизму, формування національної свідомості, висунення альтернативних лідерів, проектів та програм.
Розвиток політичного плюралізму сприяв розгортанню в республіці багатопартійності. Першою формально задекларованою політичною партією стала створена в жовтні 1989 р. у м. Львові Українська національна партія (УНП) на чолі з багаторічним політв'язнем Г. Приходьком. Тривалий час вона була напівлегальною, з початку свого існування не визнавала законів «окупаційної влади» і надалі єдиною серед політичних сил республіки бойкотувала вибори до Верховної Ради. Одночасно в Україні виник незалежний масовий робітничий рух, який живило невдоволення соціально-економічним становищем в індустріальних районах республіки. У серпні 1989 р. на конференції представників страйкових комітетів шахт, об'єднань і міст Дніпропетровської, Донецької, Ворошиловградської та Ростовської областей було утворено Регіональну спілку страйкових комітетів Донецького вугільного басейну (РССКД).
Центральною подією в суспільному житті республіки були вибори в березні 1990 р. народних депутатів до Верховної Ради України та місцевих Рад народних депутатів. Вихід на політичну арену значної кількості нових громадських формувань суттєво змінив характер виборів, які вперше за радянських часів були альтернативними
Формування передумов незалежностi України: 1985-1991 рр. Політичні передумови суверенізації:
1. Вибори до Верховної Ради України (1990 р.).
2. Початок роботи Верховної Ради УРСР нового скликання (травень 1990 р.).
3. Ухвалення Декларації про державний суверенітет України (16 липня 1990 р.).
Проголошено:
1. Право укр. нації на самовизначення і створення нац. держави в існуючих кордонах.
2. Принцип народовладдя, що здійснюється на конституційних засадах.
3. Самостійність у вирішенні державних питань. Поділ держ. влади на законодавчу, виконавчу і судову.
4. Збереження громадянства СРСР, гарантування прав і свобод громадянам УРСР. Територія України в існуючих кордонах є недоторканою.
122) На хвилі демократизації виникають десятки громадських організацій. Так, було створено екологічну асоціацію «Зелений світ», активізується студентський рух. Зокрема в цей період виникають Спілка незалежної української молоді (СНУМ), Українська студентська спілка (УСС), Студентське братство (СБ) та ін.
З 1989 р. активізувалися робітники. Як говорилось, реформи в економіці серйозно ускладнили соціально-економічні проблеми робітництва. Особливо складним становище було у вугільній промисловості. Зокрема, через хронічну нестачу техніки, частка ручної праці в Донбасі досягала 57,9%, температура у вибоях досягала до +30 градусів і вище. Тільки в Донецькій області в таких умовах працювало понад 20 тис. гірників. Вибух невдоволення був неминучим. Своєрідним сигналом стали виступи шахтарів Кузбасу.
Першими в Україні застрайкували 15 липня 1989 р. гірники шахти «Ясинуватська-Глибока» в Макіївці. Потім центр подій перемістився у Донецьк. Через кілька днів страйк став масовим. Припинили роботу колективи 182 шахт. Гірники вимагали економічної самостійності шахт, підвищення заробітної платні, вирішення в шахтарських містах і селищах соціальних і житлово-побутових проблем. З’явився і новий акцент. У Стаханові, Червонограді, Павлограді висувалися і політичні вимоги. Цей страйк фактично започаткував самостійний робітничий рух в Україні, надав імпульсу його самоорганізації.
В серпні 1989 р. на конференції представників страйкових комітетів шахт, об’єднань і міст Дніпропетровської, Донецької, Ворошиловградської областей було утворено Регіональну спілку страйкових комітетів Донецького вугільного басейну (РССКД).
Політичне життя в Україні у 1990 р. продовжує активізуватись. Тон було задано 21 січня 1990 р. у день відзначення роковин злуки УНР і ЗУНР, коли організований Рухом людський ланцюг, що включав за даним МВС УРСР приблизно 450 тис. чоловік (за твердженням одного з діячів Руху М. Поровського – 5 млн. осіб), протягнувся від Києва до Львова.
Однак безперечно центральною подією у суспільному житті республіки в цей період було проведення виборів народних депутатів до Верховної Ради України, обласних, міських, районних та сільських Рад народних депутатів, що відбулись у березні 1990 р.
Вихід на політичну сцену нових громадських формувань і партій суттєво змінив сам характер виборів. Новим стає широка їх альтернативність (на 450 депутатських місць до Верховної Ради УРСР претендувало близько 3 тис. кандидатів). Для більшості нових політичних об’єднань та угрупувань вибори стали не тільки пробою сил, а й серйозним показником відношення до них широких народних мас.
15 травня 1990 р. вперше в історії України Верховна Рада республіки почала працювати у парламентському режимі (сесія тривала не 1–2 дні, як раніше, а 60 робочих днів). В ній більшість (група 239 депутатів) складали представники Компартії України. Серед них поряд з прагматиками, що адекватно реагували на зміни обставин, було чимало відвертих прямолінійних консерваторів. Одночасно сформувалась парламентська опозиція – Народна рада, до складу якої увійшли 125 чоловік прихильників як поміркованих й толерантних, так і радикальних та безкомпромісних поглядів, рішень і дій.
123) Історія політичної партії Народний Рух України веде свій початок від громадсько-політичного руху, який був заснований на базі численних демократичних угруповань, на основі запропонованих Спілкою письменників України Програми і Статуту (надруковано в «Літературній Україні» 16 лютого 1989 року). У березні - вересні 1989 року в більшості областей пройшли установчі конференції. Установчий з'їзд відбувся 8-10 вересня 1989 року у Києві під назвою «Народний Рух України за перебудову». У Народному Русі об'єдналися люди різних політичних переконань — від ліберальних комуністів до тих, хто сповідував ідеї інтегрального націоналізму. Домінували настрої національної демократії, що привели до виходу з Руху частини комуністів і національних радикалів. У перший же рік свого існування Рух організував ряд великих масових заходів, метою яких була боротьба за державну незалежність, відродження української нації, відтворення історії українського народу і державності. Особливу увагу в пропагандистській роботі Рух приділяв вихованню історією.
Найбільшими заходами Руху були: «Живий ланцюг» до дня Злуки ЗУНР та УНР (22 січня 1990 року), масовий виїзд на Нікопольщину та Запоріжжя до 500-ліття Запорозького козацтва (1-5 серпня 1990), великі заходи під Берестечком, Батурином, в Лубнах і Хотині. Зареєстрований Радою Міністрів 9 лютого 1990 року, цього ж року Рух досяг значних успіхів у виборчій кампанії, що дало змогу створити у Верховній Раді України впливову фракцію «Народна рада» та забезпечити більшість в ряді місцевих рад Західної України. Робота рухівських депутатів в областях і Верховній Раді, масові заходи Руху, активна позиція Руху під час референдумів та інших політичних акцій мали вирішальний вплив на становлення незалежної української держави і забезпечили перемогу незалежної ідеї на референдумі 1 грудня 1991 року. Після створення в січні 1990 року УРП, а пізніше ДемПУ, Рух існував як неформальна коаліція УРП, ДемПУ, інших невеликих організацій, що керувалися своїми статутами, та власне Руху, що об'єднував людей тільки на засадах програми та Статуту Руху.
ІІ з'їзд Руху відбувся у жовтні 1990 року. До Програми Руху введене положення про головну мету Руху — досягнення незалежності України; з назви виключені слова «за перебудову». Були обрані: голова Руху — Іван Драч, заступники — Михайло Горинь, Олександр Лавринович; Центральний провід Руху (19 чоловік); Секретаріат (голова — В. Бурлаков), Політрада (голова — Михайло Горинь), Координаційна рада (голова — Микола Поровський); Рада колегій (голова — Володимир Черняк, Іван Заєць), Рада національностей (голова — О.Бураковський). Відбулася перша спроба об'єднати навколо Руху новостворені партії — УРП та ДемПУ; для цього був запроваджений інститут асоційованого членства у Русі. Однак ці партії відмовилися від асоційованого членства у Русі. Хитка коаліція партій навколо Руху проіснувала до вересня 1991 року і фактично розпалася в період президентської виборчої кампанії, коли УРП і ДемПУ, проігнорувавши рішення Великої ради Руху, висунули своїх кандидатів на Президента України й розгорнули виборчу боротьбу проти кандидата від Руху В'ячеслава Чорновола.