Доцент Чередниченко Г.А.
Тема: «Закономірності та етапи розвитку капіталістичної економічної системи»
Економічна система капіталізму вільної конкуренції: суть і основні ознаки.
Економічна система монополістичного капіталізму:
а) концентрація і централізація виробництва — матеріальна основа виникнення монополій;
б) суть монополії та її основні форми.
Монополія і конкуренція. Форми і методи конкурентної боротьби.
Утворення і сутність фінансового капіталу.
Міграція капіталу: сутність, можливість, необхідність та наслідки;
Державно-монополістична стадія еволюції капіталістичної економічної системи.
Економічна система характеризується певним типом і рівнем розвитку виробничих відносин (обумовлених розвитком продуктивних сил суспільства), певними способами і механізмами функціонування економіки, координації й організації економічної діяльності та управління нею.
За тривалі роки свого існування ринкова економіка пройшла довгий шлях розвитку, що призвело до істотних змін у її сутності та механізмі функціонування. Однак за всієї різноманітності форм ринкової економіки все ж можна виділити дві основні її моделі: 1) ринкова економіка епохи вільної конкуренції; 2) сучасна ринкова економіка розвинених країн.
Ринкова економіка епохи вільної конкуренції характеризується приватною власністю на ресурси і використанням системи ринків для координації економічної діяльності та управління нею. У такій системі поведінка кожного її учасника мотивується його особистими, егоїстичними інтересами: кожна господарська одиниця намагається максимізувати свій доход на основі індивідуального прийняття рішень. Товари і послуги виробляються, а ресурси пропонуються за умов конкуренції, тобто за умов ініціативних самостійних дій покупців та продавців кожного продукту і ресурсу. Оскільки засоби виробництва перебувають у власності окремих осіб, то і використовуються вони в інтересах власного збагачення посиленням експлуатації найманих працівників. Для кожного приватного власника робота на свій страх і ризик неминуче породжує стихійність у розвитку виробництва, зумовлює циклічний характер розвитку, за якого піднесення економіки неминуче змінюється спадом виробництва, його кризою. У цій системі зовсім або майже відсутні координація економічної діяльності в масштабах суспільства, економічне регулювання з боку держави (планування, контроль тощо), адже воно підриває ефективність функціонування ринкової системи. Роль держави, як правило, зводиться до захисту приватної власності та визначення приватної основи функціонування вільних ринків. Отже, ринкова система забезпечує ефективне використання ресурсів, стабільний розвиток виробництва і високий рівень зайнятості, швидке економічне зростання завдячуючи самому ринковому механізму.
Сучасна ринкова економіка розвинених країн істотно відрізняється від ринкової економіки епохи вільної конкуренції. Вона відбиває ті глибокі зміни, що відбулися у функціонуванні та розвитку ринкового господарства. На відміну від попередніх часів, коли переважала індивідуальна приватна власність, відбувся перехід до акціонерної форми власності і капіталу, для нинішньої ринкової економіки характерна різноманітність форм власності, коли поряд з індивідуальною приватною власністю існують державна, кооперативна, акціонерна і змішана форми власності — державно-кооперативна, кооперативно-приватна тощо. Багатоманітність форм власності відбиває і якісно новий рівень розвитку продуктивних сил і потреби їх подальшого зростання в умовах нового етапу НТП. З цього випливає і друга суттєва риса, а саме закономірне збагачення форм господарювання, широке застосування тих з них, які забезпечують кращу реалізацію форм власності, роблять людину господарем і забезпечують ефективну господарську діяльність. Це — оренда, колективний (сімейний) підряд, кооперативні форми, акціонерні товариства та інші добровільні об'єднання, інші господарські форми, в тому числі спільні підприємства з іноземним капіталом.
Дуже важливою рисою сучасної ринкової економіки є істотна економічна роль держави. На відміну від ринкової економіки епохи вільної конкуренції, де роль держави зводилась лише до захисту приватної власності, нині держава виступає економічним чинником розв'язання господарських проблем і розвитку економіки. Арсенал державного регулювання передбачає індикативне планування (рекомендаційне, а не директивне – обов’язкове для виконання, як в командно-адміністративній економіці радянського типу), державні замовлення, економічне стимулювання. Для цього використовуються податкова система, фінансово-кредитний механізм, ціноутворення. Поєднання державного регулювання з ринковою системою забезпечує ефективний механізм господарювання.
Позитивні риси ринкової економіки не слід абсолютизувати. Американські економісти, оцінюючи роль ринкової системи, попереджають, що вона не може бути однозначною. Аргументами на користь цієї системи с передусім ефективність розподілу ресурсів. Адже саме конкурентна ринкова система спрямовує ресурси на виробництво тих товарів і послуг, яких суспільство найбільше потребує, тобто вона забезпечує ефективне виробництво необхідних товарів з ресурсів, які має суспільство. А це означає, що вона забезпечує максимальну економічну ефективність. Іншою принциповою перевагою цієї системи є забезпечення особистої свободи, оскільки саме ця система ґрунтується на добровільному співробітництві усіх індивідів та підприємств, без примусу, вільному підприємництві, вільному виборі форм економічної діяльності, досягненні власної вигоди.
Водночас не можна не бачити, що є аргументи і проти ринкової системи. Насамперед це згасання конкуренції, адже підприємці у гонитві за прибутком та в намаганні поліпшити свої економічні позиції йдуть на таємні домовленості, злиття фірм з тим, щоб подолати обмеження, зумовлені конкуренцією. Більше того, сам науково-технічний прогрес, якому сприяє ринкова система, неминуче потребує великих капіталів, великих ринків тощо, а це призводить до зростання незначної кількості великих фірм, до концентрації економічної влади, до використання свого монопольного становища у корисливих цілях. Тенденція до монополізації економіки зумовила появу антимонопольного законодавства.
Вадою ринкової економіки є нераціональне і неефективне виробництво, що знаходить вияв у значному безробітті, економічних кризах надвиробництва тощо. Для ринкової економіки характерний нерівний розподіл доходу. Внаслідок цього сім'ї істотно розрізняються за рівнем життя: є багаті і є бідні. Оскільки люди неоднакові за здібностями, нахилами до підприємництва, то неминуча диференціація за рівнем доходів. Одні мають великі доходи, інші — малі, що й зумовлює істотні відмінності у рівні життя. Ринковий механізм неефективний там, де попит і пропозиція не відображають усі вигоди і всі витрати виробництва, де існують так звані зовнішні вигоди та витрати, як, наприклад, збереження навколишнього середовища. З точки зору індивідуального підприємця чи їх об'єднання, витрати, пов'язані зі зменшенням викидів у повітря чи у воду, тобто із збереженням навколишнього середовища, невигідні, нераціональні. Проте в них конче зацікавлене суспільство. Розв'язання цієї суперечності досягається економічною діяльністю держави, яка за допомогою оподаткування та інших засобів впливає на діяльність фірм у цій галузі або організує роботу з попередження забруднення навколишнього середовища. Ринкова система, її механізм не враховують і не забезпечують розв'язання таких суспільних чи колективних потреб, як будівництво та функціонування автомагістралей, боротьба зі стихійними лихами (повені, урагани тощо), національна оборона. Для їхнього розв'язання потрібна організуюча роль держави.
Попри вади ринкової економіки, головний її економічний аргумент — забезпечення ефективного розподілу ресурсів — робить її найефективнішою, найжиттєздатнішою. Саме тому командно-адміністративно економічна система в нашій країні замінюється системою ринкової економіки. З часом ставало все очевиднішим, що практичне використання марксистської теорії для обґрунтування революційної боротьби вичерпало свої можливості, оскільки час вносив суттєві зміни в суспільно-економічну ситуацію. Новий етап розвитку капіталістичного суспільства демонстрував його гнучкість і широкі можливості адекватної реакції на потреби демократизації економічного устрою.