1.2. Прибалтиійські країни

Ще напередодні розпаду Радянського Союзу в усіх республіках СРСР надзвичайно зросла зацікавленість долею національних мов. У балтійських державах (Латвії, Естонії, Литві) мовна політика протекціонізму державних мов стала набагато жорсткішою.

Коли українські поводирі, ставши на шлях незалежності, твердили, що національна ідея не спрацювала (Л.Кучма), „маленькі, але горді" прибалтійські республіки творили саме національні держави. А там національні ідеї спрацювали. Достатньо поглянути на результати. Прибалтійські держави вже поповнили Європейський союз. І коли говорять, що готовність країни вступати в євроструктури оцінюється не деклараціями, а структурними змінами в економіці, і як результат - загальною трансформацією держави, характерними рисами якої є рівень життя, політична культура тощо - це саме про республіки Балтії. Але для України важливим є досвід прибалтійських держав у вирішенні мовних проблем.

1.2.А Латвія

Латвія є країною з найбільш численним некорінним населенням у Балтії. За радянських часів латвійці в рідній країні опинилися в ролі відокремленої частини суспільства, коли латиська мова фактично була усунута із суспільного життя, її носії вільно могли почувати себе тільки в селах та в середовищі творчої інтелігенції. Імперська політика русифікації та переселення народів призвела до того, що навіть у Ризі латвійці стали національною меншиною. Саме тоді була створена фактично система апартеїду, коли ті, хто хотів зберегти національну ідентичність і скеровував своїх дітей до школи із латиською мовою викладання, прирікав їх на те, що вони не могли отримати освіти у технічних вищих навчальних закладах, які були російськомовними. Одночасно радянська адміністрація звинувачувала місцеве населення в тому, що воно не хоче йти працювати у промисловість. І це в Латвії, яка завжди була розвиненою країною, де до 1940 року була роз-винена радіопромисловість. Таким чином коло замикалося. Латвійці, намагаючись зберегти національну ідентичність, переважно не йшли до вищих технічних навчальних закладів та до професійних технічних училищ, в яких викладання теж здійснювалося російською мовою, а колоніальна адміністрація масово завозила на заводи робітників та інженерів з Росії[4]. Тим самим становище латвійців з кожним поколінням ставало гіршим. Якби Радянський Союз проіснував ще років двадцять, то латвійці остаточно перетворилися б в суто етнографічне явище, позбавлене можливості зберегти свою національну ідентичність, як це сталося із десятками народів СРСР.

Влада Латвії робить все, що може, щоб ліквідувати цю, фактично створену за радянських часів, систему апартеїду та інтегрувати все населення в латвійське суспільство. За останнє десятиріччя етнічний склад населення трохи змінився у кращий для латишів бік: тепер вони становлять майже 57% населення Латвії, проте у 7 найбільших містах країни, включно зі столицею Ригою, латиськомовне населення перебуває у меншості. Зрозуміло, що у таких умовах без порушень мовного законодавства не обійтись. Що ж становить собою латвійське мовне законодавство?

Перший закон про мову був прийнятий ще 1989 року Верховною Радою Латвійської РСР. Він передбачав обов'язкове використання латиської мови у громадських місцях, встановлював трирівневу систему володіння мовою, обмежував використання іноземних мов (тобто російської) у громадському та приватному секторах. Закон також заборонив використання двомовних (російсько-латиських) вивісок, крім туристичної та культурної сфер. У принципі, закон встановив правило, що будь-хто, завітавши до приватної установи (наприклад, магазину чи перукарні) має право питати й одержувати відповідь латиською мовою [11]. Контролює виконання мовного законодавства Державний мовний центр - інституція, що призначена бути охоронцем державної мови. Центрові підпорядковуються 18 мовних інспекторів Латвії, 9 з яких працюють у Ризі. Центр було сформовано 1992 року, він має справу з усім - від друку підручників латиської мови до мовних інспекцій вулицями міст. Інспектори або реагують на скарги, або проводять вибіркові перевірки в установах чи магазинах. Так, інспектор може влаштувати перевірку знання мови тих працівників, для яких вона не є рідною, на робочому місці. Всі такі працівники зобов'язані мати мовний сертифікат одного з трьох рівнів: найвищий рівень володіння мовою має бути у депутатів парламенту, лікарів, власників приватних підприємств - у тих, хто займає високу позицію у суспільстві; середній - у робітників та працівників сфери послуг; нижчий - у представників професій, що не вимагають спілкування (водії автобусів тощо). Які порушення можуть бути виявлені і яке чекатиме на порушників покарання? Так, підроблений мовний сертифікат обійдеться його власнику у 50 латів (86 доларів США). Власнику приватного підприємства неволодіння латиською мовою обійдеться у 116 латів (200 доларів США). Ліки, що продаються без інструкції державною мовою, стануть причиною штрафу у 58 латів (100 доларів США), накладеного на аптеку [2].

Мовне законодавство постійно змінюється. 1997 року Сейм (парламент Латвії) спочатку відхилив пропозицію націоналістичної партії "Свобода та Батьківщина", за якою держслужбовці повинні були б ігнорувати будь-яку кореспонденцію, написану іноземною мовою, а потім, 26 жовтня 1998 року, проголосував ("за" 64,"проти" 4) за новий, значно суворіший Закон про мову. Вступивши у дію 1 червня 1999 року, закон проголосив латиську мову державною та єдиною мовою викладання у державних школах. 5 лютого 2004 року сейм Латвійської Республіки ухвалив поправки до закону про освіту, який передбачає переведення всіх шкіл Латвії на навчання переважно латиською мовою (60% предметів). На сьогодні у Латвії близько 200 державних шкіл з російською мовою викладання.

Латвія веде політику жорсткого супротиву російській мові. До прийнятого в 1989 році „Закону про мови", що вже тоді не був ліберальним, постійно вносились поправки, спрямовані на зменшення сфери використання російської мови. Наприклад, одним із кроків латишів було переведення державних шкіл із російською мовою викладання на латиську. Отже, мовна політика Латвії має чітку установку на розширення сфери функціонування латиської мови. Немало було конфліктних ситуацій стосовно законів щодо мови, які приймалися у Латвії. На початку 1998 року латвійські російськомовні газети протестували проти поправки до Закону про працю, за якою працівників дозволялося звільнювати за недостатній рівень володіння латиською мовою. А вже у листопаді того ж таки 1998 року під час перевірки Міністерства внутрішніх справ було виявлено, що 1629 його службовців не відповідають встановленим державою стандартам (тобто недостатньо володіють державною мовою та законодавством). До їх числа, до речі, потрапив і голова Імміграційної поліції Айварс Курпнієкс.

Наприкінці 1998 року Латвійська Національна Рада з питань радіо та телебачення прийняла рішення закрити приватну телекомпанію "Рига". Причиною цього кроку було регулярне порушення мовного законодавства, яке виявлялося у тому, що майже всі свої програми телекомпанія транслювала російською мовою. У січні 1999 року близько 90 шкільних вчителів провалили найвищий державний мовний іспит, а ще 53 повинні були перескласти його до 1 червня того ж року. Вчителі мали бути звільнені лише у тому разі, якщо буде знайдено їм заміну. Приблизно у той самий час Міністерство освіти оголосило, що ті вчителі, які викладають латиську мову не латишам, одержуватимуть надбавку до платні. Тут, до речі, ми можемо пригадати про аналогічний захід радянської влади у 1970-1980-х роках, а саме: 15-відсоткову надбавку до платні вчителям російської мови у республіках СРСР.