Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
128_zemkodexkomenta.doc
Скачиваний:
2
Добавлен:
19.12.2018
Размер:
2.58 Mб
Скачать

2. Землі енергетичної системи можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

3. Уздовж повітряних і підземних кабельних ліній електропередачі встановлюються охоронні зони.

Землі енергетичної системи — новий різновид зе­мель спеціального призначення. Самостійна правова регламентація використання та охорони цих земель пов'язана з формуванням нової галузі економіки Укра­їни — електроенергетики. Ця галузь забезпечує спожи­вачів електричною чи тепловою енергією, що виробля­ється на об'єктах електроенергетики і є товарною про­дукцією, призначеною для купівлі-продажу.

Суспільні відносини, пов'язані з виробництвом, пе­редачею, постачанням і використанням енергії, забез­печенням енергетичної безпеки України, регулюють­ся Законом України від 16 жовтня 1997 року «Про

електроенергетику»1.

До земель енергетичної системи відносяться землі,

надані під електрогенеруючі об'єкти та під об'єкти

транспортування електроенергії до користувача.1

Сукупність електростанцій, електричних і теплових мереж, інших об'єктів електроенергетики, які об'єдна­ні спільним режимом виробництва, передачі та розпо­ділу електричної і теплової енергії при централізова­ному управлінні цим режимом складає об'єднану енер­гетичну систему України.

Самостійний правовий статус мають суб'єкти елек­троенергетики — суб'єкти підприємницької діяльнос­ті незалежно від їх відомчої належності та форм вла­сності, що займаються виробництвом, передачею, поста­чанням електричної та теплової енергії при центра­лізованому теплопостачанні.

При здійсненні статутної діяльності суб'єкти елек­троенергетики використовують відповідні земельні ділянки. Цільове призначення цих ділянок полягає в розміщенві електрогенеруючих об'єктів і об'єктів транспортування електроенергії та в подальшій екс­плуатації цих об'єктів.

Забудова земель енергетичної системи, тобто проек­тування та будівництво (нове будівництво, розширен­ня, реконструкція і технічне переоснащення об'єктів електроенергетики) здійснюється відповідними суб'єк­тами, на основі законодавства про будівництво, зокре­ма, Закону «Про основи містобудування».

1 Відомості Верховної Ради.— 1998.— № 1.— Ст. 1.

2 До електрогенеруючих об'єктів відносяться атомні, теп­лові, гідроелектростанції, електростанції з використанням енергії вітру і сонця та інші джерела. Під об'єктом транс­портування електроенергії до користувача треба розуміти електричну станцію, електричну підстанцію, електричну мережу, підключені до об'єднаної енергетичної системи України, а також котельну, підключену до магістральної теплової мережі, магістральну теплову мережу та ін.

74

У разі спорудження або реконструкції будівель, до­ріг, мостів, інших об'єктів роботи, пов'язані з упорядку­ванням і перенесенням повітряних і підземних елект­ричних мереж, теплових мереж та інших об'єктів елек­троенергетики, виконуються замовниками будівництва і реконструкції відповідно до затвердженої проектно-кошторисної документації та вимог відповідних норма­тивів і під контролем власників споруд або мереж елек­троенергетики .

Стаття, що коментується, передбачає можливість зна­ходження земель енергетичної системи у державній, комунальній та приватній власності.

Згідно закону «Про електроенергетику» майнові об'єкти електроенергетики можуть перебувати у різ­них формах власності. Трансформація державної вла­сності на ці об'єкти можлива різними шляхами, зок­рема, в результаті їх приватизації. Але законодавством передбачено, що деякі об'єкти електроенергетики не можуть бути приватизовані. Перелік об'єктів електро­енергетики, які не підлягають приватизації, затверджу­ється Верховною Радою України за поданням Кабіне­ту Міністрів України.

Приватизація об'єкта нерухомості, який розташова­ний на землях несільськогосподарського призначення, створює можливість і приватизації відповідної земель­ної ділянки. Це повною мірою стосується і земель елек­троенергетики, які таким шляхом можуть трансфор­муватися у приватну власність.

Не виключена можливість знаходження зазначених земель і в комунальній власності. У зв'язку з цим до повноважень місцевих органів виконавчої влади та ор­ганів місцевого самоврядування у відносинах із суб'єк­тами електроенергетики належить погодження питань розміщення на підпорядкованій їм території об'єктів електроенергетики, виходячи з інтересів територіальної громади.

Уздовж повітряних і підземних кабельних ліній електропередачі встановлюються охоронні зони. В цих зонах діють обмеження, передбачені Земельним кодек­сом щодо використання земель. У межах охоронних зон землі у їх власників та користувачів не вилучають­ся, а використовуються з обмеженнями, передбачени­ми Правилами охорони електричних мереж, які за­тверджені постановою Кабінету Міністрів України від

4 березня 1997 р.1

Правилами встановлено, що для створення нормаль­них умов експлуатації електричних мереж, забезпечен­ня їх збереження та дотримання вимог техніки безпе­ки крім встановлення охоронних зон здійснюються заходи, пов'язані з відведенням земельних ділянок, визначенням мінімально допустимих відстаней, а та­кож прокладкою просік у лісових, садових, паркових та інших багаторічних насадженнях.

Правовий режим земель цих зон визначається за­конодавством України.

Охоронні зони електричних мереж встановлюються уздовж: повітряних ліній електропередачі — у вигляді земельної ділянки і повітряного простору, обмежених вертикальними площинами, що віддалені по обидві сто­рони лінії від крайніх проводів на певну відстань в за­лежності від напруги; підземних кабельних ліній елек­тропередачі — у вигляді земельної ділянки, обмеженої вертикальними площинами, що віддалені по обидві сто­рони лінії від крайніх кабелів на відстань 1 метра та ін. Мінімально допустимі відстані від електричних ме­реж до будинків, споруд, дерев та інших зелених наса­джень, а також від проводів повітряних ліній електро­передачі до земельної і водної поверхні встановлюються нормативними актами Міненерго, погодженими з заін­тересованими органами.

В охоронних зонах повітряних і кабельних ліній, трансформаторних підстанцій, розподільних пунктів і пристроїв забороняється виконувати будь-які дії, що можуть порушити нормальну роботу електричних ме­реж, спричинити їх пошкодження або нещасні випад­ки, а саме: будувати житлові, громадські та дачні бу­динки, влаштовувати будь-які звалища, розпалювати вогнища, розташовувати автозаправні станції або інші сховища пально-мастильних матеріалів тощо.

1 Офіційний вісник України.— 1997.— № 10.— Ст. 28.

75

В межах цих зон без письмової згоди енергопідпри-ємств, у віданні яких перебувають електричні мережі, а також без присутності їх представника забороняєть­ся: будівництво, реконструкція, капітальний ремонт, знесення будівель і споруд; здійснення усіх видів гір­ничих, землечерпальних, підривних, вантажно-розван­тажувальних робіт, вирубання дерев, поливання сіль­ськогосподарських культур та ін.

Для забезпечення безпеки населення, що мешкає в районі розташування об'єктів електроенергетики, вста­новлюються санітарно-захисні зони, розміри та поря­док використання яких визначається в нормативно правових актах і проектах цих об'єктів, затверджених у встановленому порядку. Зокрема, для захисту насе­лення від впливу електричного поля встановлюються санітарно-захисні зони повітряних ліній електропере­дачі напругою 330 кВ і вище.

Усі види господарської діяльності в санітарно-захис­них зонах, дозволені режимом їх використання, можуть проводитися тільки за погодженням з власником об'­єкта електроенергетики або уповноваженим органом.

Використання об'єктів електроенергетики з метою, що суперечить інтересам безпеки людини і держави, порушує громадський порядок, забороняється.

Стаття 77. Землі оборони

1. Землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших війсь­кових формувань, утворених відповідно до законодав­ства України.

2. Землі оборони можуть перебувати у державній та комунальній власності.

3. Навколо військових та інших оборонних об'єк­тів у разі необхідності створюються захисні, охорон­ні та інші зони з особливими умовами користування.

4. Порядок використання земель оборони встанов­люється законом.

Землі оборони — це окремий різновид земель, які разом із землями промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики та іншого призначення складають самостій­ну категорію земельного фонду України.

Оборона є однією з найважливіших функцій держа­ви і необхідним елементом її безпеки. Згідно чинно­му законодавству оборона України — це система полі­тичних, економічних, соціальних, воєнних, наукових, науково-технічних, шформаційних, правових, організа­ційних, інших заходів держави щодо підготовки до збройного захисту та її захист у разі збройної агресії або збройного конфлікту.1

Вона базується на готовності та здатності органів державної влади, усіх ланок воєнної організації Укра­їни, органів місцевого самоврядування, цивільної обо­рони України, національної економіки до переведен­ня, при необхідності, з мирного на воєнний стан та від­січі збройній агресії, ліквідації збройного конфлікту, а також готовності населення і території держави до оборони. Тому правовий режим земель, які обслугову­ють потреби оборони, характеризується певними спе­цифічними рисами. Ці землі мають суттєві особливос­ті щодо, зокрема, порядку надання їх в користування і подальшого використання, а також управління ними.

Стаття, що коментується, визнає землями оборони землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних за­кладів, підприємств та організацій Збройних сил Укра­їни, інших військових формувань, утворених відповід­но до законодавства.2

1 Див.: Закон України «Про оборону України».— ВВР.— 1992.— № 9.— Ст. 106; 1993.— № 44.— Ст. 420; 1994.— № 45.— Ст. 410; 1995.— № 38.— Ст. 284.

2 Військовим формуванням визнається сукупність військових об'єднань, з'єднань і частин та органів управ­ління ними, які комплектуються військовослужбовцями і призначені для оборони України, захисту її суверенітету, державної незалежності і національних інтересів, терито­ріальної цілісності і недоторканості. До складу таких

1 ГЛ сг

Землі оборони включають земельні ділянки, які від­ведені для організації охорони державного кордону, дислокації військових частин, розміщення та функці­онування підприємств та установ, діяльність яких без­посередньо пов'язана із забезпеченням обороноздатно­сті країни чи окремих оборонних об'єктів та ін. Крім того, до земель оборони відносяться землі, зайняті вій­ськово-морськими базами, полігонами, військовими таборами, військовими складами тощо. На цих землях можуть функціонувати і підсобні господарства війсь­кових частин.

Задоволення потреб оборони пов'язане з використан­ням відповідних земель для таких конкретних цілей, як: формування, підготовка і підтримання в необхідній бойовій готовності Збройних Сил України та інших вій­ськових формувань (розміщення військових частин, установ та інших об'єктів, проведення вчень та інше); розробка, виробництво і вдосконалення озброєння і вій­ськової техніки (розміщення випробувальних полігонів тощо); створення запасів матеріальних ресурсів мобілі­заційного резерву (розміщення складів, сховищ та ін.).

Цільове призначення земель оборони та виконання ними специфічних соціально-економічних функцій обумовлює знаходження їх тільки в державній та ко­мунальній власності.

При цьому у переважній більшості випадків землі для потреб оборони є об'єктом права саме державної власності. Лише в окремих випадках певні земельні ділянки із земель оборони можуть передаватись в кому­нальну власність. Така можливість випливає із ст. 84 Земельного кодексу, згідно з якою до земель держав­ної власності, які не можуть передаватись у комуналь­ну власність, належать, зокрема, і землі оборони, крім

формувань входять прикордонні війська України, Служба безпеки України, Міністерство внутрішніх справ України, війська Цивільної оборони України та деякі інші. Зазна­чені формування в мережах своїх повноважень прийма­ють участь в обороні держави разом із Збройними Сила­ми України.

земельних ділянок під об'єктами соціально-культур­ного, виробничого та житлового призначення.

Земельні ділянки для вказаних цілей надаються

головним чином у постійне користування.

При необхідності тимчасового зайняття певної зе­мельної ділянки, наприклад, для проведення заходів, пов'язаних з потребами оборони, відповідна земельна ділянка, у землекористувача чи власника землі не ви­лучається (не викуповується). Використання цієї ді­лянки і приведення її у стан, придатний для викорис­тання за цільовим призначенням, а також відшкоду­вання збитків здійснюється в порядку, встановленому Земельним кодексом.

, Згідно Закону «Про оборону України» (ст. 9) Кабі­нет Міністрів України встановлює порядок надання Збройним Силам України, іншим військовим форму­ванням у користування державного майна, в тому чи­слі земельних (водних) ділянок, інших природних ре­сурсів, необхідних для належного виконання покладе­них на них функцій та завдань.

Суб'єктами права користування землями, наданими для потреб оборони, виступають військові частини, уста­нови, військово-навчальні заклади, підприємства та орга­нізації Збройних Сил України, інші військові формуван­ня, які функціонують як самостійні юридичні особи.

Навколо військових та інших оборонних об'єктів у разі необхідності створюються захисні, охоронні та інші зони з особливими умовами користування, правовий режим яких закріплений ст. 115 Земельного кодексу. Створення таких зон тягне за собою для власників земельних ділянок і землекористувачів, земельні ділян­ки яких межують із землями оборони, певні правові наслідки. Зокрема, для цих суб'єктів встановлюється особливий режим землекористування. Названі влас­ники земельних ділянок і землекористувачі можуть бути обмежені в своїх земельних правах для забезпе­чення інтересів оборони країни, безпеки населення та Належного стану довкілля.

Метою створення зон особливого режиму викорис­тання земель навколо військових об'єктів Збройних сил

України, та інших військових формувань є забезпечен­ня належного функціонування цих об'єктів, збережен­ня озброєння, військової техніки та іншого військово­го майна, охорони державного кордону України, а та­кож захисту населення, господарських об'єктів і довкіл­ля від впливу аварійних ситуацій, стихійних лих і по­жеж, що можуть виникнути на цих об'єктах.

Різновидом зазначених зон є прикордонна смута. Згідно Закону України «Про державний кордон Укра­їни»1 вона встановлюється Кабінетом Міністрів Укра­їни з метою забезпечення на державному кордоні на­лежного порядку. Ця смута формується безпосередньо вздовж державного кордону на його сухопутних ділян­ках або вздовж берегів прикордонних річок та інших водойм з урахуванням місцевих особливостей та умов. У межах цієї смути діє особливий режим використан­ня земель. Наприклад, проведення робіт в її межах потребує отримання дозволу, який надають і здійсню­ють Прикордонні війська разом з органами внутрішніх справ.

Захисні зони представляють собою території з особ­ливим режимом землекористування, який визначаєть­ся характером оборонного об'єкта. Захисні зони можуть встановлюватися як в межах земель, наданих для по­треб оборони, так і за їх межами, тобто на суміжних зе­мельних ділянках. У зв'язку з цим розрізняють внут­рішні і зовнішні захисні зони. Встановлення внутрішніх захисних зон пов'язане із забороною проходу чи проїз­ду через певні земельні ділянки для сторонніх осіб. Органи, у віданні яких перебувають землі оборони, мо­жуть встановлювати на своїх земельних ділянках захи­сні зони будь-якого характеру. Обмежувальний режим цих зон повинен відповідати правилам утримання і експлуатації конкретних оборонних об'єктів.

Зовнішні захисні зони встановлюються виключно тими органами державного управління, які надавали земельні ділянки для потреб оборони. Вони ж визна­чають і зміст обмежень в цих зонах. Такі дії не вхо­

1 Відомості Верховної Ради.— 1992.— № 2.— Ст. 7.

дять до компетенції міністерств та відомств. В межах зовнішніх захисних зон, як правило, забороняється споруджувати будь-які будівлі і споруди, виконувати роботи, здійснювати прокладку ліній електропередачі, комунальних мереж, будувати нові або знищувати іс­нуючі дороги, переправи і насадження, осушувати во­доймища чи змінювати русла річок тощо. В залежно­сті від характеру оборонного об'єкта можуть встанов­люватися й інші обмеження. Наприклад, за погоджен­ням з місцевими органами влади і місцевого самовря­дування в межах захисних зон можуть бути обмежені прохід і проїзд, купання тощо.

Земельні ділянки в межах територій зовнішніх за­хисних зон залишаються у власності або в користуванні тих суб'єктів, яким вони були надані, і використову­ються ними з дотриманням вказаних вище обмежень. Строки і порядок проведення робіт в зазначених зонах повинні обов'язково погоджуватися з командуванням військової частини.

Щодо охоронних зон, які у разі необхідності ство­рюються навколо військових та інших оборонних об'­єктів, то згідно зі ст. 112 Земельного кодексу вони повинні забезпечувати нормальні умови експлуатації вказаних об'єктів, запобігання ушкодження, а також зменшення їх негативного впливу на людей та довкіл­ля, суміжні землі та інші природні об'єкти.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]