42.Історіографія

У Давній Елладі художня проза, що постала пізніше, ніж епос, лірика і драма, спочатку була пов’язана із творами істориків, філософів та промовами ораторів. Історіографія розвивалась за класичного періоду. Цьому періоду нових політичних утворень належать перші досліди прози історико-географічної та філософської, яка за своїм змістом тісно примикала до епічної поезії і народної міфології. Грецька історіографія почалася з перекладання в прозу поетичних переказів у порядку хронологічної послідовності і з запису пам'яток окремих міст і народів. Кадм, Діонісій, Гекатей Мілетський, Ксанф з Лідії, Харон з Лампсака, Гелланік з Мітіліні найдавнішими історичними письменниками. Представниками найдавнішої грецької філософії є Фалес, Анаксимен, Анаксимандр (див. давньогрецька філософія). Наприкінці першого періоду історії грецької літератури всі частини еллінського світу були охоплені політичним і розумовим рухом, а нагромадження багатств торгівлею і промислами та отримання з Єгипту папірусу — порівняно дешевого матеріалу — полегшували літературну продуктивність міських республік і сприяли їх розумовому зближення. Вельми характерними виразниками тієї епохи збудження і повсюдної напруженої діяльності були, так звані, «сім мудреців» (Біант, Хілон, Клеобул, Періандр, Піттак, Фалес, Солон) — розсіяні по різних містах практичні діячі та вчителі, які у віршованій, стислій формі пропонували уроки життєвої мудрості — гноми.

Геродот написав лише 1 твір – “Історію”. Слово історія грецького походження і за значенням наближається до слова дослідження. Присвячена “Історія” греко-перській війні, подіям, що мали вирішальне значення для подальшого розвитку народів стародавнього світу. Історія, як наука, зобов’язана більше, ніж Геродоту, його молодшому сучасникові Фукідіду – авторові одного, незакінченого, твору про Пелопонеську війну. Легенди та історичні анекдоти не цікавили його (на відміну від Геродота). В його “Історії” відбиті лише 20 років Пелопонеської війни(дожив до кінця її, і хотів розказати про всю).

43. Рито́рика — це наука про способи переконання та впливу на аудиторію з урахуванням її особливостей. Ця наука вивчає методику творення тексту, визначає його структуру, найбільш придатну для зрозумілого й аргументованого викладення думки. Риторика є однією з найдавніших наук, її виникнення припадає на античні часи. Вона була засобом захисту і звинувачення на судовому процесі. Найвидатніші теоретики риторики були в Греції, а практики — в Римі. Засвоєння риторики вважалося необхідною підготовкою в Стародавній Греції та Римі. Громадяни Давньої Греції могли самі себе захищати в суді, а щоб захист вийшов вдалим, вони зверталися до фахівців, чиїм ремеслом було складання промов. Ораторське мистецтво розвивалося й у Давньому Римі. Відомий давньогрецький оратор Арістотель розрізняв три способи переконання:

• логічний

• емоційний

• етичний.

Найвидатнішим римським оратором був Цицерон, він досягнув високої майстерності у складанні й виголошенні промов, став автором трактатів про ораторське мистецтво.

44.РОЛЬ РИТОРИКИ

В Греції 3-2 ст.до н.е. відбувається систематизація риторики, яка ділилася на 5 частин: інвенція – знаходження, систематизація промов і використовуваних в них доказів; диспозиція – поділ промови на вступ, викладення, розробку (докази свого погляду і відторгнення чужого) і заключна частина; Елокуція – словесне висловлювання, вчення про відбір слів, словопоєднанні, про тропи і риторичні фігури, за допомогою чого формулювався стиль промови; меморія – запам’ятовування; пронунціація – вимова.

В Древній Рим риторика проникає у 1 ст.до н.е. Оригінальністю не відрізнялася. Велика кількість трактатів про ораторське мистецтво належить Цицерону. В римській риториці продовжувалися сперечання про азіанізм і аттицизм. Розробка матеріалів в римській риториці підкорювались трьом аспектам: docere – “вчити, повідомляти”, movere – “побуждати, пробуджувати пристрасть”, delectare – “розважати, приносити насолоду”.