55. Стоїки і сенека

Світогляд СЕНЕКИ значною мірою зумовлений тією неспокійною епохою за якої йому довелося жити. Певною послідовністю й системністю його погляди не вирізнялися. Обґрунтовуючи філософію стоїків, він звертав головну увагу не на теоретичний , а на практичний аспект учення. Найбiльш вiдомим стоїком був Люцiй Анней Сенека .Життя Сенеки сповнене суперечностей.Вiн закликав до бiдностi та смиренностi, проте сам жив хабарями, накопичивши великi скарби, вважався найбагатшою людиною Риму, за що, пiсля вик­риття Нероном, був змушений покiнчити життя самогубством.Суперечливiсть його фiлософських поглядiв та реального життя знайшла вiдображення i у його вченнi. Космогонiчнi погляди Сенеки були дуже близькими до попереднiх вчень. Як один iз учнiв Посiдонiя, вiн засвоїв його вчення про душу, при цьому посиливши тенденцiю розподiлу душi. Душа має тiлеснiсть i духовнiсть, постiйно переживає внутрiшню бо­ротьбу протилежних тенденцiй: прагне до спокою i до бороть­би, до добра i зла тощо. Протилежнiсть ряду тверджень Сенеки ним не пояснюється, а лише фiксується.Аналогiчний пiдхiд здiйснено ним i до роз’‘яснення по­няття ‘‘Бога’‘, який виступає як вогонь (пневма) i як творча сила (батько). В той же час Бог не владний над матерiєю, проте коли свiт дiйде до стану iстинного буття, то вiн стане божественним, а коли свiт вiдходить вiд iстини, то Бог зни­щує його у свiтовiй пожежi.Людська природа (у своєму виникненнi) чиста i непороч­на. Але тiло стає в’‘язницею душi. Душа, необтяжена тiлом - вiльна, тому iстинна насолода душi можлива лише поза тiлом. Усi люди рiвнi, їх душi здатнi до звiльнення. Проте сам Се­нека вважає раба рабом по-сутi, а будь-яку працю, де затра­чуються фiзичнi сили - принизливою для вiльної людини. Така праця пiдкорює душу тiлу.Фiлософiя Сенеки є своєрiдним пiдсумком розвитку елiнiстичної фiлософiї, хоча i не завершує її. Дане вчення увiбрало в себе безлiч суперечливих тверджень про свiт, констатуючи кризу античного типу фiлософствування. Теоретич­но цей крок до подолання кризи фiлософських систем був зроб­лений на шляху виникнення християнства.Звичайно, торкався Сенека і такої категорії, як справедливість. Відправним моментом останньої він вважав рівність (лист 30.11; 47.1—10), а кінцевим висновком — сентенцію: «Поводься з тими, хто нижче, так, як ти бажав би, щоб з тобою поводились ті, хто вище» (лист 47.11). В історії стоїцизму розрізняють три періоди: давній, середній і новий (римський). Основоположником стоїцизму був Зенон (336–264 рр. до н.е.), крім нього до давнього періоду належать Клеанф (331–232 рр. до н.е.) і Хрісіпп (277–208 рр. до н.е.).

Видатними представниками середньої Стої були Панетій (185–110 рр. до н.е.) і Посідоній (135–51 рр. до н.е.), а нового (римського) періоду — Сенека (3–65 рр.), Епіктет (50–130 рр.), Марк Аврелій (121–180 рр.).Філософія, відповідно до вчення стоїків, складається з трьох частин: логіки, фізики і етики. У всіх цих трьох частинах стоїки торкалися питань держави, права, політики. Значне етичне та політико-правове навантаження несе поняття "світобудова", розроблене у фізиці стоїцизму. "Світобудова в цілому, в тому числі взаємопов'язані між собою небесні і земні явища, керуються долею, під якою мається на увазі певне поєднання божественного провидіння, розуму та природної необхідності. Все відбувається за велінням долі", — підкреслював Хрісіпп.Доля трактувалася, як такий "природний закон" ("Загальний закон"), який має, в той же час, божественний характер і сенс. Згідно з Зеноном, "природний закон божественний і володіє силою повелівати (робити) правильне, і забороняти протилежне".Людська природа, згідно з етикою стоїків, частина загальної природи і світобудови в цілому. Звідси випливає головна етична вимога стоїцизму — жити відповідно до природи, що означає жити відповідно до розуму, природного (або загального) закону світобудови, вести чесне і добросовісне життя. Воля, як розумне прагнення, протилежна хотінню. З цим пов'язане і поняття "обов'язку", як чогось належного. В основі людського співжиття лежить, на думку стоїків, природний потяг людей до собі подібних, їхній природний зв'язок між собою. Відповідно, держава у стоїків виступає, як природне утворення, а не як штучне, умовне, договірне утворення.Відштовхуючись від універсального характеру природного закону і, відповідно, справедливості за природою, Зенон і Хрісіпп, а пізніше і їхні послідовники обгрунтували космополітичне уявлення про те, що всі люди, за своєю природою і за законами світобудови в цілому, — громадяни єдиної світової держави і що людина — громадянин всесвіту.

57.АПУЛЕЙ (Apuleius - бл. 124, Мадавр, Північна Африка — бл. 180) — давньоримський письменник, володів і латинською, і грецькою мовами, був енциклопедистом: вивчав філософію та риторику, історію та природознавство, був поетом та адвокатом. Прихильник ідеалістичної філософії Платона, Апулей виклав своє розуміння цієї філософської системи у трактаті «Про Платона та його вчення». Апулей вірив у римських і східних богів, вірив і в посередників поміж богами та людьми — демонів. Цьому питанню письменник присвятив свій трактат «Про бога Сократа». Недарма Апулей закінчив свій життєвий шлях жерцем у Карфагені, За своє життя Апулей багато подорожував, отримавши величезну кількість вражень про життя і побут різноманітних соціальних верств сучасного йому суспільства. І в Карфагені, і в Римі, і в інших містах під час своїх подорожей Апулей часто виступав з промовами, риторичними декламаціями. Він любив уживати незвичні словосполучення, антитези і маловживані слова, які запозичував або зі словника давніх поетів, або з народної мови. Зі створених Апулеєм літературних творів до нашого часу збереглося лише декілька. Це роман «Метаморфози в XI книгах» («Metamorphoseon Libri XI»), «Апологія, або Промова на захист самого себе проти звинувачення у магії» («Apologia sive prose de magia Liber»), збірка уривків промов і риторичних декламацій під назвою «Флоріди» («Квітник» — «Florida»). У збірці «Флоріди» йдеться про дива Індії, про воскресіння з мертвих, але взірцем ораторського мистецтва Апулея є його «Апологія». Справа в тому, що Апулей під час однієї із подорожей зустрівся з Понціаном — своїм шкільним товаришем, познайомився з його матір'ю, вдовою, і незабаром одружився з нею. Після смерті Понціана родичі дружини Апулея притягли письменника до суду, звинувативши його в тому, що він за допомогою магії зачарував багату вдову. І Апулею довелося виступити в суді на своє виправдання. У цьому виступі чимало риторичних прикрас, але є і влучні характеристики, реалістично достовірні замальовки тогочасної моралі. Особливо яскраво окреслив письменник розпусність сім'ї одного із родичів своєї дружини, у котрого «весь дім — це дім звідника». Славу письменника Апулей здобув романом «Метаморфози» («Перетворення»). Це найвідоміший і найчитабельніший з античних романів, що збереглися до нашого часу. Назва «Золотий осел» («Asinus aureus»), що закріпилася за ним, засвідчує, наскільки високо цінували Апулея найближчі нащадки: «золотими» стародавні називали найдосконаліші і наймудріші твори. І подібне ставлення до роману, який був водночас і розважальним, і серйозним, зрозуміле — він задовольняв найрізноманітніші потреби та зацікавлення: при бажанні можна було задовольнитися його цікавою фабулою (роман, на перший погляд, — еротично-авантюрний), а вдумливіші читачі отримували відповідь на моральні та релігійні питання.

58 МЕТАМОРОЗИ ЯК СПРОБА ПОШУКІВПОРЯТУНКУ ВІД ЗАНЕПАДУ Схарактеризувати зміст «Метаморфоз» Апулея як спробу пошуків порятунку від занепаду та бездуховності.

Прагнучи здійснити пізнання до нового, Луцій не замислюючись прагне дістати ці нові відчуття. Шлях обраний для досягнення душевного спокою був вибраний не надто вдало. Перетворившись на осла, починаючи з першої хвилини його життя у новому обліку, він усіма можливостями намагається не втрати себе та не занапастися духом.

Зміст переповнений такими подіями, де людина повинна перебороти свої звички. Намагаючись не потерпіти поразки у бою між людиною на світом, герой має боротися , знаходити розумні рішення для вирішення різних не простих ситуацій. Перешкоди, що трапляються на шляху до здійснення мрії, можуть легко зробити так, що той починай втрачати віру в те, що взагалі зможе дістатися до мети, що боги йому не допоможуть. Найяскравішими героями такої ситуації є Луцій та Псіхея. У них найкраще відображенна таой пошук від занепаду та бездуховності. (59)