ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………….

РОЗДІЛ І НАПРЯМКИ ВЗАЄМОДІЇ УКРАЇНИ ТА РОСІЇ………………

1.1. Сучасний стан та головні напрямки українсько-російських відносин…

1.2. Проблеми в українсько-російських відносинах…………………………

1.3. Історія виникнення проблем в українсько-російських відносинах……

РОЗДІЛ ІІ УКРАЇНСЬКО-РОСІЙСЬКІ ВІДНОСИНИ (2004-2009, 2009-2010): ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ………………………………………………

2.1. Порівняння двох періодів українсько-російських відносин (2004-2009 і 2009-2010)………………………………………………………………………

2.2. Шляхи вирішення проблем в українсько – російських відносинах……

ВИСНОВКИ ТА ПРОПОЗИЦІЇ………………………………………….

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ТА ДЖЕРЕЛ……………

ВСТУП

Відносини з Росією були і залишаються одним із пріоритетів української політики. На сьогодні від цих відносин залежить і економічна, і політична, і соціальна сфери, в кожній з яких склалися свої проблеми. На сьогодні це дуже актуальна тема, тому що саме в останні роки обидві держави стали розуміти важливість цих стосунків. Підтвердженням тому став 2002 рік України у Росії та 2003 рік Росії в Україні.

У наш час розпочався новий етап в українсько-російських відносинах. Вони стали більш прагматичними, базуються на спробах пошуку спільних інтересів та взаємовигідному вирішенні існуючих проблем. Саме ці зміни і визначають, як сучасний стан українсько-російських відносин, так і перспективи їх подальшого розвитку. Сучасний етап відносин України і Росії має стати базисом для їх подальшого розвитку та визначення перспектив. Саме тому вивчення стану українсько-російських відносин є досить актуальним, і має надати можливість для визначення перспектив в цій сфері, спираючись на історичний досвід.

Об’єктом дослідження є зовнішня політика Російської Федерації.

Предметом дослідження є один із головних напрямів зовнішньої політики Російської Федерації, а саме відносини Росії з Україною.

Мета: Визначити основні напрями співпраці України з Росією. Порівняти політику РФ щодо України під час перебування Віктора Ющенка на посту президента, з періодом коли президентом України став Віктор Янукович; а також з‘ясувати причини зміни ставлення влади Російської Федерації до України після виборів 2010 року.

Ця мета визначила необхідність виконання таких завдань:

- проаналізувати українсько-російські відносини для визначення напрямів взаємодії України та Росії, а також проблем, що існують в цих відносинах;

- розкрити причини і історію виникнення проблем в українсько-російських відносинах;

- дослідити повідомлення які висвітлюються в російських ЗМІ про Україну, для з’ясування ставлення влади Росії до екс-президента України Віктора Ющенка і чинного президента - Віктора Януковича;

- з’ясувати причини зміни напряму відносин з Україною з часу обрання на пост президента України Віктора Януковича;

- на підставі теоретичних розробок виробити рекомендації щодо вирішення проблем які існують в українсько-російських відносинах.

Розробка проблеми: Проблеми українсько-російських відносин приділяється багато уваги на державному рівні. Одним із найбільших досягнень в даній сфері стало створення суспільно-політичного об'єднання "Українсько-Російський Форум" як громадської платформи двостороннього співробітництва. 27 вересня 2007 року в Києві "Український форум" разом з російським Національним інститутом розвитку й Інститутом економіки РАН організував Міжнародну конференцію "Стратегічне партнерство України й Російської Федерації: міфи й реалії". І результатом конференції стало створення даного об'єднання. Також на громадському рівні проводяться активні дії в цій сфері. Наприклад зовсім недавно (27.10.10) у Воронежі відбувся круглий стіл "Висвітлення російсько-українських відносин у друкованих ЗМІ Воронезької та Луганської областей". Захід проводився за результатами громадського моніторингу друкованих ЗМІ Воронезької та Луганської областей у 2009-2010 роках. В рамках дослідження було проаналізовано публікації 6 суспільно-політичних видань обласного значення, та 6 районних ЗМІ Луганської та Воронезької областей. Моніторинг преси спільно провели спеціалісти Східноукраїнського центру громадських ініціатив (Луганськ, Україна) та Регіонального фонду "Центр захисту прав ЗМІ" (Воронеж, Російська Федерація). Дослідження було проведено з метою вивчення проблем транскордонних інформаційних комунікацій між Луганською та Воронезькою областями та вироблення рекомендацій щодо їх покращення на основі цінностей Європейського Союзу.

Українсько-російські відносини аналізуються та описуються багатьма політологами та дослідниками. Серед них монографія Віктора Мироненка “Российско-украинские отношения в 1991 – 2001 гг. Историографический очерк”. Яка детально розповідає про історію наших відносин з Російською Федерацією та погляд автора на неї.

Отже проблема українсько-російських відносин є актуальною на державному та громадському рівнях, і досліджується, аналізується та описується багатьма організаціями та окремими особами.

Гіпотеза: Зважаючи на посилення протистояння між РФ і Україною в 2004-2010р.р. і зростання активності українсько-російських взаємовідносин за останній рік, є можливим припустити що влада Росії не підтримувала екс-президента України В.А.Ющенка, але готова співпрацювати з Україною після виборів 2010 року на яких переміг В.Ф. Янукович.

Методи дослідження: В процесі дослідження українсько-російських відносин був використаний наступний метод прикладного аналізу міжнародних відносин. Методика контент – аналізу застосовувалася для вивчення текстів в російських ЗМІ. За допомогою ціїє методики проведено аналіз російських ЗМІ і визначено їх ставлення до української влади.

Теоретичне значення одержаних результатів полягає в тому, що положення і висновки курсової роботи доповнюють сучасні вітчизняні дослідження зі сфери українсько-російських відносин, дозволяють простежити закономірності становлення і розвитку цих відносин, а також виявити тенденції і можливості перспективи врегулювання проблем співпраці України з Росією у майбутньому. Отримані результати можливо використати для подальших досліджень у цій сфері.

Практичне значення одержаних результатів обумовлюється можливістю використання результатів досліджень при розробці національного законодавства України у сфері зовнішньої політики, а також при підготовці пропозицій із вдосконалення системи українсько-російських відносин.

Структура курсової роботи: робота складається зі вступу в якому коротко висвітлюється об’єкт, предмет, мета, завдання, методологія а також теоретичне та практичне значення курсової роботи; I-го розділу де йдеться про напрямки українсько-російських відносин, проблеми які існують в цій сфері а також про історію виникнення цих проблем; II-го розділу в якому проводиться аналіз двох періодів українсько-російських відносин (2004-2009; 2009-2010р.р.), а також пропозиції щодо вирішення проблем які постали у відносинах України з Росією; висновків – де підводяться підсумки досліджень та аналізу співпраці та конфліктів України і Росії, а також зі списку використаних джерел де можна побачити літературу та веб-сайти які були використані в ході створення курсової роботи.

Обсяг курсової роботи складає 40 сторінок.

РОЗДІЛ І НАПРЯМКИ ВЗАЄМОДІЇ УКРАЇНИ ТА РОСІЇ

Росія й Україна є найбільшими державами не тільки Європи, але й усього світу. Вони займають значну сукупну територію, на якій проживає понад 200 млн. чоловік. Ці держави мають вагомий господарський і військовий потенціал. Не випадково Росія й Україна відіграють провідну роль в економічному і політичному житті на пострадянському просторі. Особливий характер відносин Росії й України визначається також тим, що економіки двох країн найтіснішим чином переплетені. Розрив господарських зв'язків Росії й України позначився негативним чином на стані економіки кожної з цих держав, а в кінцевому рахунку і на життєвому рівні громадян.

Говорячи про російсько-українські відносини, не можна не згадати про найглибші духовні і культурні зв'язки народів наших країн. Наші народи вийшли з одного "історичного будинку" - Київської Русі, протягом сторіч вони робили загальну долю. Усі ці фундаментальні фактори диктували необхідність максимально відповідального, далекоглядного підходу до будівництва відносин між Росією й Україною. І саме тому дослідження всіх напрямків взіаємодії України та Російської Федерації є актуальним і необхідним.

1.1. Сучасний стан та головні напрямки українсько-російських відносин

Україна і Росія, досить часто назви цих країн зустрічаються разом. Це пояснюється тим, що країни тривалий час існували поряд, крім того географічна спорідненість (більш як 2250 км. спільного державного кордону), входження до єдиної Східноєвропейської політичної системи. Отже, все це об’єднує Україну і Росію, а значить штовхає на співпрацю. Зараз дві держави пов’язані договором «Про стратегічне партнерство» з травня 1997р. і саме він став базою для подальшого розвитку російсько-українських відносин [7].

Загалом в відносинах між Україною та Росією є 3 головних напрямки:

- політичний;

- економічний;

- соціальний;

Політичний напрямок

Відносини України та Росії заслуговують великої уваги не тільки урядів і політиків, політично активних громадян цих держав, але і політиків Європи і за її межами. Не дивно, адже ці відносини не тільки хвилюють народи двох держав, але і в деякій мірі розставляють геополітичні акценти. Широкомасштабний договір, підписаний президентами України та Росії, візити В.Путіна та Д.Мєдвєдєва до України, візити В.Ющенка і В.Януковича до Росії та програма довгострокової економічної співпраці зняли політичну напругу і визначили шляхи укріплення співпраці, але як показує реальний політичний процес, залишається немало питань, та і загальна атмосфера відносин обох держав мало змінилась.

Роки існування незалежної України показують, що її зв'язки з Росією зберігають своє виняткове значення. В стратегічному плані Україна обрала шлях переходу від відносин залежності та підпорядкування до взаємодії рівноправних суб'єктів — незалежних держав. Величезні матеріальні ресурси Росії так само необхідні для становлення суверенної економіки України, як і передові технології розвинутих країн. Не слід забувати, що і найрозвинутіші країни світу користуються російським газом, лісом, нафтою та іншими природними багатствами. Не можна не зважати й на те, що найближчим часом Росія може перетворитися на могутню, економічно міцну країну, і нам куди вигідніше мати поряд спільника, аніж супротивника.

В перспективі Україна може співпрацювати з Росією практично в усіх галузях економіки та гуманітарної сфери. Обстоювання рівноправності у відносинах з Росією є важливим політичним завданням України на найближчий період. Реалізація такого курсу вимагатиме подолання значних труднощів, пов'язаних зі складними процесами національної самоідентифікації, усвідомленням свого місця у світі, вдосконаленням основ зовнішньої і внутрішньої політики, подальшим реформуванням економічної системи й усього суспільного буття. Україна і Росія мають істотні спільні інтереси, серед яких — збереження миру і стабільності у взаєминах. Сферою можливої кооперації є, наприклад, конверсія військово-промислового комплексу, екологія, розвиток окремих науково-технічних напрямів. На сьогодні базові правові та політичні проблеми у наших міждержавних відносинах у цілому вирішені. Набув чинності Договір про дружбу, співпрацю і партнерство між Україною та Російською Федерацією та угоди щодо Чорноморського флоту, які заклали міцний правовий фундамент у відносинах між двома державами і відіграють значну стабілізуючу роль на Європейському континенті.

Завершився етап невизначеності та взаємних претензій, який ґрунтувався на історичних образах, емоціях, кон'юнктурних мотивах, що часом призводили до загострення відносин. Договір відкриває простір для рівноправної співпраці двох країн, дозволяє на принципово новій основі підходити до вирішення проблем, що виникають [15].

У той же час постійною складовою російської політики залишається прагнення втримати Україну у сфері свого впливу, зберегти реальні важелі тиску на неї. Головний напрямок "завоювання" України - це втягування її у нові інтеграційні структури на кшталт союзу Білорусь-Росія або зміцнення організаційних структур СНД через поступове м'яке перетворення цього об'єднання із співдружності держав на державну співдружність. При цьому необхідно відзначити, що у сучасних умовах якщо Росія зацікавлена у тісній політичній співпраці це зовсім не означає, що вона готова піти на такі поступки в економічній сфері які б завдали їй значних збитків [1].

Економічні відносини

Співпраця в економічній сфері з Росією - одне з пріоритетних завдань України. Обидві держави залишаються значною мірою взаємозалежними з ресурсної та технологічної точок зору, мають розгалужену мережу багатосторонніх економічних зв'язків, прагнуть до цивілізованої інтеграції у світовий економічний простір. Особливості глобального і національного розвитку потребують від України і Росії формування своїх відносин у стратегічній перспективі саме на економічному фундаменті, максимально використовуючи насамперед взаємний потенціал, міжрегіональне співробітництво та взаємозв'язки з міжнародними економічними організаціями [13].

В останні роки економічні відносини України з РФ почали набувати ознак стабільності. Вони стають менш заполітизованими, більше підпорядковуються спільним інтересам. Активізується на взаємовигідних засадах співробітництво в аерокосмічній галузі, нафтопереробній промисловості та енергетиці, суднобудуванні. Значної динаміки набуває співпраця в металургійному комплексі, хімічній промисловості, транспортному машинобудуванні. Відчутно пожвавився розвиток регіональних зв'язків.

Безумовним досягненням стало врегулювання проблеми заборгованості за російський газ, яка протягом багатьох років негативно впливала на загальний стан та атмосферу економічної співпраці: це якраз той випадок, коли обидві сторони зуміли зробити крок назустріч одна одній. Урегулювання деяких боргових проблем, як і прорив у ряді сфер спільної діяльності, реальніше висвітлили потенціал співробітництва між обома державами. Україна має насамперед відповісти на російський інтелектуальний виклик у розробці та впровадженні економічно ефективної законодавчої бази, формуванні сприятливого економічного середовища тощо.

Отже, сучасний стан характеризується взаємним пожвавленням дій відносно обох країн, спостерігається явище нормалізації відносин (саме так називають сьогоднішні стосунки в двох країнах). Економічна залежність і криза штовхає на співпрацю і вже сьогодні можна стверджувати, що Росія для України є вигідним економічним партнером. Доказом цьому є сьогоднішній етап ведення політики, Україна розвиває тісні економічні стосунки з Росією, і навпаки Росія з Україною. Значно почастішали зустрічі президентів і голів урядів двох держав. Головними питаннями, що обговорюються є економічні, тож це свідчить про розвиток у економічній сфері.

Нині Україна і Росія залишаються взаємними постачальниками стратегічних видів сировинних ресурсів і матеріалів і зацікавлені в збереженні існуючих товаропотоків. Зокрема, Україна поставляє до Росії залізну руду, марганець, титан, уран, Росія до України - енергоносії, кольорові метали, лісоматеріали, целюлозу. Близько 60 відсотків промисловості Росії працює на обслуговування українських АЕС [15]. Водночас ринок продукції кінцевого призначення, особливо орієнтований на задоволення споживчих потреб, в Україні на 60, а в Росії - більш, як на 70 відсотків сформований за рахунок імпорту (переважно з країн поза межами СНД). Масований імпорт широкого кола споживчих товарів до України і Росії, хоча і сприяє насиченню національних ринків і активізації господарського обороту, по суті перешкоджає розвитку багатьох вітчизняних галузей, які працювали на споживчі сектори економік обох країн, консервує деформовану їх структуру. Тому координація пріоритетних напрямів прогресивних структурних зрушень у промисловості зокрема і в економіках обох країн в цілому є спільним завданням України і Росії.

Спільність економічних інтересів України і Росії полягає також у взаємовигідному використанні потужної і розгалуженої транспортної інфраструктури України (залізниць і автомобільних шляхів, морських портів, магістральних трубопроводів і ліній електропередач). Тільки залізничним транспортом через Україну щорічно транспортується близько 40 млн. тонн російських товарів, майже половина з яких (у 1996 р. - 19,5 млн. тонн, у 1997 р. -18,6 млн. тонн) відправляються через порти Азовського та Чорного морів в інші країни. Причому близько 80 відсотків транзиту через ці порти становить продукція, вироблена на підприємствах саме Російської Федерації. Фінансове донорство Росії - важливий фактор розвитку України. За даними «Российского экономического журнала», сума щорічних «енергетичних» боргів України перед Росією в період з 1994-2000 роки не опускалась нижче 2-2,5 млрд. доларів, а в окремі роки (1997-1998) перевищувала 3-3,5 млрд. Українські джерела називають дещо скромнішу суму боргу. Але зараз не існує конкретної цифри, яка могла б охарактеризувати енергетичний борг України перед Росією.

Слід зазначити, що Росія давно пильнує за можливістю заволодіти чи, принаймні, постави під контроль найважливіші активи України, давно всім зрозуміло. І в цьому році Росії вдалося зробити цілеспрямовані успішні кроки у відповідному напрямку. Як зазначалось, датою активізації процесу передачі одною з наших ключових активів у «спільне управління» Росії можна вважати 9 червня 2002 року. Саме в цей день Президенти України та Росії підписали Заяву про стратегічне співробітництво у газовій сфері, в котрій, зокрема, доручили своїм урядам підготувати угоду стосовно створення консорціуму по управлінню й розвитку газотранспортною системою України. [2] Наступного дня канцлер Німеччини Шредер, котрий також прийняв участь у зустрічі у Санкт-Петербурзі, також приєднався до спільної угоди про співпрацю у використанні української системи для забезпечення стабільних поставок газу до ЄС.

Слід прийняти до уваги, що Росії вдалося розгорнути досить потужну агітаційну кампанію, в котрій Україна звинувачувалася у несанкціонованому відборі газу. Тому недивно, що одним з мотивів необхідності створення консорціуму було те, що Україна сама нібито не спроможна управляти складними сучасними проектами. На жаль, урядом не була проведена належна інспекція достовірності звинувачень, насамперед у фактах про зриви поставок сировинних ресурсів чи зниження рівня внаслідок несанкціонованого відбору українською стороною газу, що направлявся до Європи. Вагомим чинником такого поспіху, а тому, безумовно, й економічного та політичного програшу слід віднести те, що Україна все ще не має прийнятної економічної стратегії розвитку, в той час, як Росія стратегічному плануванню та реалізації стратегічних задумів приділяє велику роль. Тож потрібна активізація співпраці саме в тих сферах, де взаємні інтереси збігаються, і пошук компромісних взаємовигідних варіантів там, де виникають розбіжності [11].

Українсько-російські відносини в економічній сфері, чи цікавить це світ, чи важливо це для інших країн. Перш за все це важливо для країн, які реалізують економічні програми з Україною та Росією, ведуть з ними торгівлю. Варто відзначити, що Росія є великою сировинною базою для світу, зокрема для країн Західної Європи. Доля ж України у цьому процесі дуже незначна. Тобто Україна на даному етапі залишається невпливовою на стан світової економіки. Вона відіграє роль посередника між російським економічним ладом та західноєвропейським. Це є результатом політичної та економічної невизначеності.

Звичайно крім двосторонніх відносин і Україна, і Росія розвивають свої міжнародні контакти, при чому і ті, які йдуть не на користь економічним відносинам України і Росії. Дуже активно виступає проти такого розвитку подій Росія, яка дуже не хоче щоб Україна інтегрувалася се до Європейської економічної системи, тому що північний сусід не хоче втрачати контролю над українською економікою. Разом з тим Україна і Росія співпрацюють у ряді проектів світового значення. Прикладом є те, що нині між Україною і Росією на вищому рівні досягнута домовленість про спільні зусилля щодо поширення присутності російського і українського озброєння на світовому ринку. Пріоритетною для обох країн є програма створення військово-транспортного літака АН-70 - нового покоління авіаційної техніки - призначеного як для озброєння ВПС Росії і України, так і для повернення позицій на світовому ринку [4].

Сфера соціальних відносин

Соціальна сфера в українсько-російських відносинах перебуває не в найкращому стані і в ній склалося не менше проблем ніж в економічній і політичній. Варто згадати відомі вже всім проблеми: стосовно сезонної заробітчанської міграції українців в Росію, щодо діалогу культур України і Росії, щодо визначення статусу російської мови в Україні та ін. Стосовно останньої проблеми зараз точаться гострі суперечки у двох державах. Отже зосередимося на найактуальніших проблемах.

Стосовно досягнень і невдач російської культури в Україні і української в Росії на сьогодні можна стверджувати, що проблема російської мови в Україні штучно створена і підкинута Україні, бо статистика свідчить: школи з російською мовою навчання складають 42,7% всіх шкіл України, не рахуючи змішаних (двомовних), у вузах російською мовою навчається 55,6% молоді. До послуг росіян 24382 масові та універсальні бібліотеки, сукупний фонд яких налічує понад 387 млн. примірників книг і журналів, зокрема російською мовою - понад 240 млн. примірників (62%). Крім того росіяни мають широке представництво у Верховній Раді. Ситуація з книгодруком в Україні більш сприятлива для росіян ніж для самих українців, адже в Україні не видається і чверті книг українською мовою. Росіяни представлені політичними партіями, громадськими рухами, національно-культурними товариствами. І це при тому, що останній перепис населення засвідчив зменшення кількості росіян. Однак для Росії це питання є складовою її зовнішньої політики [11].

Стосовно українців в Росії ми маємо такі дані: загальна кількість українців у Росії - 4,3 млн чоловік, Проте, в українській (часом і в російській) пресі називаються цифри від 10 до 20 мільйонів українців. В Росії сьогодні нараховується понад 90 громадських організацій. Надзвичайно важливу роль в цих умовах покликана відіграти україномовна преса. При відсутності теле- і радіомовлення її значення зростає ще більше.

В останні роки у Росії світ побачили такі видання як «Український вибір», «Український кур’єр», «Невідома газета», «Український клуб», журнал української фантастики «Брати», «Інформаційний бюлетень Об’єднання українців Москви» (Москва), «Криниця» (Уфа), «Рідне слово» (Челябінськ), «Українське слово» (Мурманськ), «Українська родина» (Сургут), та інші - всього близько 20 видань. Найстабільніші з них - «Український вибір» (Москва) та «Криниця» (Уфа); інші ж, не маючи будь-якої державної підтримки, після виходу кількох чисел припиняють своє існування [6]. На відміну від російських об’єднань в Україні, діяльність яких характеризується значним рівнем політизації, українські товариства в Російській Федерації - неполітичні об’єднання з яскраво вираженими культурологічними та економічними устремліннями. Серед напрямків їх діяльності:

- взаємодія з органами державної влади та громадськими об’єднаннями України і Росії;

- сприяння збереженню й розвиткові української культури, мови та освіти; - видання і розповсюдження української преси та літератури, розвиток бібліотечної справи;

- захист інтересів та надання допомоги українцям, зокрема бажаючим переселитися в Україну, турбота про репресованих радянським режимом [4].

Стосовно заробітчанської міграції: сьогодні в Росії працюють сотні тисяч громадян України, а сезонних робітників, згідно з даними міграційних служб - мільйони. В Москві велика кількість вільних робочих місць і зовсім не тому, що там маленькі зарплати, а тому що там проживає до 70% пенсіонерів. Всього в Росії не вистачає 7-8 млн. робочих рук в промисловості, будівництві, сільському господарстві. Саме ці причини та несприятлива економічна ситуація в Україні штовхає сотні тисяч українців шукати щастя в Росії.