3. Методи збору та аналізу інформації

Соціологічна практика виробила цілий комплекс методів збору соціологічної інформації. Всі з ними неодноразово зіштовхувалися у своєму житті. Які це методи?

  Опитування, інтерв’ю, спостереження, експеримент, аналіз документів, тестування, ведення бесіди, соціометричний метод та ін.

Використання того або іншого методу, їх сукупності, залежить від умов, місця і часу, мети і завдань, виду дослідження.

Найдавнішим і найпоширенішим способом одержання інформації є метод вивчення документів, які є в будь-якому цивілізованому суспільстві. 

Аналіз документів дає змогу досліднику побачити важливі сторони соціальної дійсності, допомагає виявити норми і цінності, притаманні суспільству, одержати відомості, потрібні для опису тих або інших соціальних структур, систем, простежити динаміку взаємодії між різними соціальними групами і окремими людьми. Наприклад, для дослідження У. Томаса і Ф. Знанецького «Польський селянин в Європі і Америці» вперше були використані для аналізу особисті документи емігрантів (листи, щоденники). Наприклад, для дослідження творчого і життєвого шляху маловідомого педагога чи освітянина можна використовувати архівні та музейні документи, інше.

Цей метод досить важливий. Не слід планувати будь-яке емпіричне соціологічне дослідження, не проаналізувавши попередньо офіційні статистичні дані, не вивчивши минулі і сучасні дослідження з даної теми, матеріали книг та журналів, звіти різних відомств.

  За формою фіксації інформації розрізняють: 

Письмові (у формі тексту), статистичні дані (цифрова форма), іконографічна документація (кіно-відео-фотодокументація, картини), фонетичні документи (аудіозаписи).

Достатньо розповсюдженою формою соціологічних опитувань є інтерв’ю. Найбільш характерна його особливість як специфічного виду опитування полягає в тому, що інтерв’юер (той, хто опитує) і респондент (той, кого опитують) зводяться обличчям в обличчя. Інформація, яка цікавить дослідника, міститься у відповідях індивіда на заданих йому в усній формі запитаннях. По такому принципу побудовано багато теле- та радіопередач.

Особливості проведення інтерв’ю: можливість ініціювати організацію і проведення бесіди, скеровувати у потрібне русло, що важко одержати з анкетування. Фактор часу (зручність для респондента). Вік і стать учасників.

Серед розповсюджених методів опитування респондентів важливе місце займає метод анкетного опитування. Популярність цього методу зумовлена різноманітністю і якістю соціологічної інформації яку можна одержати за його допомогою. Цей метод ґрунтується на висловлюваннях окремих осіб і проводиться з метою виявлення найтонших нюансів у думках респондентів.

Анкетне опитування починається з формулювання програмних питань, звернення до респондентів. Іноді опитуваний взагалі не знає значення того або іншого поняття. Отже, якщо не враховувати особливостей формулювання запитань в анкеті, то навіть при дотриманні всіх останніх вимог методики анкетного опитування, можна одержати помилкові результати.

Анкета, як правило, починається з преамбули - звернення до респондента, у якій вказано, хто проводить дослідження (назва організації), описано мету дослідження, характер використання результатів, підкреслюється анонімний характер, спосіб заповнення анкети (інструкція: обвести кружечком, підкреслити,), а також висловлюється подяка (іноді в кінці анкети) за участь в анкетуванні. Далі йде основна частина анкети, яка містить блоки запитань до опитуваних, і третя частина - паспортичка, в якій представлені відомості про опитуваних (стать, вік, освіта, місце мешкання, соціальний стан і т. д.).

Вимоги до самої анкети і анкетного опитування: опитування не повинно тривати більше 30-40 хвилин, оскільки респондент втомлюється, і останні запитання залишаються зазвичай без повноцінних відповідей, за цей час опрацьовується 25-30 запитань; важливо, щоб інтерес до предмету опитування не спадав, а поступово підвищувався. Тому складніші за змістом (і розумінням) запитання треба ставити за більш простими; перше запитання не повинно бути ні дискусійним, ні насторожливим, воно може бути нейтральним; важкі запитання доцільно вмістити в середині анкети, щоб респондент "включився " в тему; всі можливі варіанти відповідей мають бути віддруковані на одній сторінці; запитання повинні бути ясними, чіткими і зрозумілими всім респондентам; запитання повинні відповідати логічним вимогам: спочатку мова повинна йти про встановлення того чи іншого факту, події, а потім вже про його оцінку.

Якщо в анкеті з’являється новий розділ, то необхідно «підвести» опитуваного до нової теми. Зазвичай це роблять за допомогою звернення у певній формі до респондента, наприклад: «А тепер ми просимо Вас висловитись про те-то…»

Вимоги до формулювання питань: Принципи

  Лаконічність. Чим довше запитання, тим важче зрозуміти його зміст. 11-13 слів є межею сприйняття фрази без істотного викривлення її основного змісту. Наприклад, “Зараз я зачитаю вам кілька суджень, що стосуються Росії, України і СНД, потім, будь ласка, скажіть, якою мірою ви згодні із кожним із тверджень, використовуючи вирази: «Так», «Радше так», «Радше ні», «Ні». І таким чином ви відповідатимете на кожне запитання». Що можна зробити? Переконатися, чи не можна скоротити це речення. Можна поділити велике речення на кілька речень, і головне з них виділити іншим шрифтом.

Однозначність. Передбачає однакове розуміння усіма респондентами саме того змісту запитання, який вклав у нього дослідник.

Невизначеність понять. Наприклад, «Як ви оцінюєте рівень соціальної напруги у вашому регіоні?». Кожен по-різному може зрозуміти поняття «соціальна напруга» та «регіон». 

Неконкретність. При вивченні фактів для досягнення порівняльності інформації досить часто виникає потреба у конкретизації місця, часто і суб’єкта, стосовно яких фіксується інформація. Наприклад, у запитаннях типу: “Як часто ви робите (відчуваєте)…?” слід уточнювати часові межі дій (станів), про які треба одержати інформацію. 

Неоднозначність. Досить часто в анкетах трапляються запитання, формулювання яких передбачають два, а то й більше запитань. Наприклад, «Чи часто ви відчуваєте потребу послухати музику, сходити до кінотеатру, театру, почитати художню літературу?» або «робота цікава і добре оплачується», «робота добре оплачується, але не цікава».

Неповнота множинності. Набір відповідей повинен містити усі можливі варіанти на поставлене запитання. Наприклад: “Яка частина людей, що мешкають по сусідству з вами, росіяни?” 1-усі, 2-більшість, 3-деякі з них, 4-мало хто, 5-ніхто, 6-не знаю. Тут важко диференціювати варіанти «деякі з них», «мало хто» і не передбачена така відповідь, як «приблизно половина». Респондент може взагалі відмовитись відповідати на це запитання. Або “Як часто Ви відвідуєте бібліотеку?” 1- жодного разу, 2- від випадку до випадку, 3- часто, 4- іноді. Через невизначеність одиниці виміру часто викликають бурхливі дискусії серед співвиконавців. Краще конкретизувати (протягом останнього року, місяця, тижня).

За своєю логічною природою запитання класифікують так:

основні запитання, відповіді на які є основою побудови висновків про явища, що вивчаються. Саме вони становлять більшу частину анкети;

запитання-фільтри ставлять для того, щоб відсіяти некомпетентних осіб при опитуванні з проблем дослідження або ж для того, щоб виділити частину респондентів із всього масиву за мовною ознакою; Наприклад, запитанню “Чи відвідують ваші діти музичну школу?” повинно передувати запитання-фільтр “Чи є у вас діти шкільного віку?”.

запитання, які наводять на думку, допомагають респонденту у правильному осмисленні основного запитання, знайти точну відповідь.

За характером відповідей на поставлені запитання останні розподіляються на такі види:

відкриті запитання передбачають вільну форму відповіді: "Скажіть, будь-ласка, що могло б сприяти підвищенню Вашого інтересу до (навчання)?"; 

запитання закритого типу: "Чим Ви займаєтесь у вільний час? Просимо відповісти на ті із нижче перерахованих варіантів, які збігаються з Вашою думкою: 1) відвідую рідних і знайомих; 2) зустрічаюся з друзями; 3) слухаю радіо; 4) читаю книгу; 5) займаюсь рукоділлям»;  запитання напівзакритого типу ґрунтуються на додаванні до списку відповідей фрази: "Вкажіть інші види занять". Запитання дає можливість не лише вказати варіанти відповідей, які наводяться в анкеті, але й висловити щось своє; 

запитання-меню пропонує респонденту вибрати будь-яке поєднання варіантів запропонованих відповідей;

  шкальні запитання - відповідь на це запитання дається у вигляді шкали, в якій потрібно відзначити той або інший показник; 

дихотомічні запитання: "Чи вірите Ви у гороскопи й астрологічні прогнози?" Відповідь: Так-ні".

Завдання: створити різні види запитань.

Після того, як дослідник визначився із змістом запитань, особливу увагу треба надати упорядкуванню анкети. Верстка анкети передбачає не лише добірку запитань і їх послідовність, а також і художньо-технічне оформлення анкети. Розділи анкети можна виділити різними шрифтами, зокрема це стосується запитань і відповідей, доречно використати кольоровий друк. Можна використати малюнки для підвищення інтересу до анкети, зняття психологічної втоми респондента. Ілюстративно можуть бути оформлені і деякі запитання, що урізноманітнює техніку заповнення анкети (наприклад, використання смайликів, інших значків).

Завдання: визначити помилки у запропонованих розробках анкет. 

Наявність анкети-питальника, характер її заповнення, вимоги до контакту і опитуваним - ці та деякі інші ознаки дають підставу вважати соціометричний метод, не зважаючи на відмінні риси, одним із видів опитування. Його особливість та відмінність від інших традиційних методів опитування (анкетного та інтерв'ю) полягає у цілеспрямованій орієнтації дослідження особливостей міжособистісних відносин у малих групах.

Соціометричний метод — це метод опитування, спрямований на виявлення міжособистісних відносин шляхом фіксації взаємних почуттів симпатії і неприязні серед членів групи (наприклад, учнівської групи).  Термін "соціометрія" походить від двох латинських слів “соціум» - друг, товариш і «метрум» - вимірювання, міра, тобто в буквальному сенсі "соціометрія " означає вимір ступеня дружніх відносин і є своєрідним способом кількісної оцінки міжособистісних відносин між: індивідами в групі. Повсякденний життєвий досвід свідчить про те, що в процесі сумісної діяльності індивідів завжди наявними є почуття симпатії і антипатії один до одного. Одні індивіди прагнуть (позитивний вибір) співпрацювати з певними людьми в якійсь конкретній ситуації, в процесі якогось досить визначеного виду діяльності, інші висловлюють небажання (негативний відбір) взаємодіяти з цими особами. Процес інтерперсональних позитивних або негативних виборів є невід'ємною характеристикою повсякденної життєдіяльності групи. Соціометричний тест якраз і має своєю метою виміряти почуття симпатії або антипатії, що виявляються у міжособистісних відносинах. Отже, цей тест являє собою спеціальну техніку виміру досить конкретного виду міжособистісних відносин, які виражаються в різних оцінках і судженнях одних членів груп щодо інших в плані бажання або небажання взаємодіяти один з одним. Соціометричний тест дозволяє дати кількісну оцінку виборів індивідів стосовно один одного в процесі виконання певного виду діяльності. Він є достатньо ефективним методом опису і оцінки соціально-психологічного стану міжособистісних відносин, психологічної структури групи і її загального психологічного клімату.

За допомогою соціометричного тесту можна одержати оптимальну інформацію про позиції індивідів у групі (наприклад, про ступінь популярності, про типи міжособистісних відносин, про наявність підгрупи, неформального лідера в групі, про групову згуртованість і т. д.) і на цій підставі виявити позитивні, конфліктні, напружені або індиферентні ділянки, що має дуже велике значення для корегування міжособистісних відносин у групі.

Спостереження як метод збирання соціологічної інформації можна визначити як планомірне цілеспрямоване сприйняття явищ, результати якого в тій або іншій формі фіксуються дослідником і потім перевіряються. При цьому збирається і фіксується за допомогою технічних приладів (кінокамера, фотоапарат, магнітофон, телевізійна та інша техніка) лише та інформація, яка може бути використана для опису, а потім і пояснення проблемної ситуації, яка досліджується.

Перевага такого спостереження полягає в тому, що воно дає можливість розкрити приховані для зовнішнього ока сторони об'єкта, що досліджується. Разом з тим, йому притаманні певні негативні моменти: 1) спостерігач, адаптуючись до групи, за якою він стежить, сам починає реагувати у відповідності з її стандартами, втрачаючи тим самим об'єктивний кут зору; 2) дуже важко знайти виконавця цього методу;

Розрізняють також відкрите спостереження, яке характеризується тим, що членам досліджуваної групи факт спостереження за ними відомий, від групи він не приховується, і спостереження інкогніто, коли члени групи не підозрюють, що за ними ведуть спостереження.

Кожний вид (тип) спостереження має свої позитивні і негативні сторони. Спостереження є надійним якщо, будучи повтореним у тих же умовах з тим самим об'єктом, воно зможе дати один і той же результат незалежно від того, ким спостереження повторюється.

Спостереження (спостережувальна процедура, результати спостереження) називаються обґрунтованими, якщо вони фіксують саме те, що повинно фіксуватися згідно мети соціологічного дослідження. 

Новою і перспективною формою організації соціальної інформації є соціальний моніторинг – цілісна система, яка дає змогу фіксувати, зберігати і здійснювати первинний аналіз одержаних даних про динаміку соціальних процесів, що відбуваються у конкретному пункті, регіоні… Поняття про педагогічний моніторинг.

Одержані в ході соціологічного дослідження (спостереження тощо) емпіричні дані підлягають інтерпретації. Соціолог має зробити висновки, виявити тенденції, перевірити гіпотези. Одержану первинну соціологічну інформацію йому треба узагальнити, проаналізувати, науково пояснити, згрупувати одержані дані, скласти таблиці, графіки, діаграми і т. д. Тобто скласти підсумковий документ аналізу соціологічної інформації.

Підсумковий документ аналізу соціологічної інформації - це вид звітності про хід і результати соціологічних досліджень. У практичній діяльності соціологи використовують такі підсумкові документи соціологічного дослідження: інформацію, інформаційну записку, аналітичну записку, звіт про науково-дослідну роботу, наукову статтю. 

Розглянемо структуру такого звітного документу, як аналітична записка, яка може виступати підсумковим документом невеликої науково-дослідної роботи. Вона може бути значною за обсягом і мати таку структуру: 1) вступ; 2) основна частина; 3) заключення. У вступі обґрунтовується необхідність проведення дослідження, вказуються причини використання тих чи інших методів збору, обробки і аналізу інформації, описуються мета і завдання дослідження, його об'єкт і предмет, доводиться репрезентативність вибірки, дається характеристика проблемної ситуації. Основна частина включає аналіз зібраної інформації (здійснюється групування і співставлення результатів досліджень). Увесь цифровий матеріал інтерпретується і аналізується, наводяться таблиці, графіки, діаграми тощо, виводяться закономірності функціонування тих чи інших соціальних процесів і явищ. У заключенні подаються основні висновки дослідження і обґрунтовується шлях розв'язання соціальних проблем.

Наукова стаття повинна містити такі підрозділи:

короткий опис змісту; 

вступ, який містить постановку проблеми і основні результати її вивчення іншими дослідниками;

  опис методу дослідження 

вибірки;

процедури;  методики дослідження і обробки даних; 

виклад результатів; 

висновки та їх обговорення; 

примітки і посилання на джерела.

  Ознайомлення із запропонованою проблематикою, сподіваємось, допомогло одержати певну інформацію як про основні вимоги до соціологічного дослідження, так і про деякі поради та рекомендації, зумовлені сучасною практикою та особливостями організації та проведення соціологічного дослідження.