40. Поетичні переклади Павла Грабовського, Михайла Старицького, Володимир Самійленко

Грабовський. Перекладати П. Грабовський почав ще в юнацькі роки. Вже 1888 року, коли був у "Бутирках", перекладав зарубіжних поетів, а ще більше — під час ув'язнення в іркутській тюрмі (1889-1892 рр.). Саме тут з'явилися переклади "Шільйонського в'язня" Байрона і "Євгенія Онєгіна" Пушкіна. Все життя він приділяє перекладацькій практиці значну увагу. Говорячи про принципи своєї перекладацької діяльності, Грабовський зазначав: "Всякий добрий переклад, по моїй думці, повинен віддавати правдиво цілий дух і художницьку красу первотвору, вибрати все, що надає останньому вартості та оригінальності, бути не менш характерним, як він". Найбільше Грабовський перекладав російських поетів: О. Пушкіна, М. Лєрмонтова, М. Некрасова, М. Огарьова, І. Сурикова та інших. Особливо близькою була Грабовському поезія М. Некрасова, яка відповідала його власним настроям.

Намагався Грабовський перекладати й російський національний епос, особливо героїчні билини. Саме Грабовському належать перші переклади билин "Ілля Муромець", "Святогор", "Микула".

Визначне місце серед перекладів Грабовського посідають твори західно— й південнослоціянських поетів (польських, чеських, словацьких, болгарських, сербських, хорватських, словенських), яких він шанував за глибоку любов до народу, до рідного краю.

Досконалістю визначаються його переспіви творів видатної польської поетеси Марії Конопницької, віршів великого болгарського поета Христо Ботева. Окремою збіркою видав він також переклади творів народного шотландського поета Роберта Бернса. Працював він над перекладами Байрона, Гейне, Ґете та інших.

Грабовський також багато працював над перекладами російською мовою кращих зразків української поезії, бажаючи ознайомити з нею широкі кола російських читачів. Із цих перекладів він склав 1898 р. цілу збірку "Песни Украины", яка є своєрідною антологією української поезії російською мовою. Головне місце в ній посідають переклади поезій Т. Г. Шевченка.

Видані окремі збірки перекладів Павла Грабовського: "Твори Івана Сурика" (1894 р.), "З чужого поля" (1895 р.), "Доля" (1897 р.), "Хвиля". Багато своїх перекладів поет називав переспівами, бо в деяких поетів він "брав тільки мотив, переймався настроєм, а переспівував цілком по-своєму".

Перекладна діяльність П. Грабовського — це справжній подвиг поета, коли врахувати час і умови, в яких він працював.

Старицький. Переклади і переспіви зі світових літератур яскрава сторінка в поетичній творчості Михайла Старицького, який розпочав із цього свою літературну діяльність. Тим самим він збагатив жанрово- виражальні можливості української поезії, розширивши її тематичнии діапазон. М.Старицький перекладав твори Байрона, Гете, Шекспіра, Гейне, Гюго, Андерсена, Лермонтова, Пушкіна, Некрасова, Жуковського, Крилова, інших письменників. Перші переклади друкувалися у львівських часописах« Правда» та «Нива» ( 1865) , а також виходили окремими виданнями. Перекладацький доробок М.Старицького величезний - понад 200 творів. На думку поета. це- « найцінніший труд у добу виховання мови» , джерело поширення одніїє національної культури на інші, збагачення змісту і форми культури власної. У важкий час переслідування української культури і мови самодержавним урядом, перекладацька діяльність виконувала важливу Функцію громадянської, патріотичної ваги: розвиток власної національної культури, коли навіть саме існування було під загрозою.

Самійменко. Український поет-лірик, сатирик, драматург і перекладач. Навчаючись в університеті, зблизився з літературним гуртком «Плеяда», де активно працювали Леся Українка, її брат Михайло Обачний, Євген Тимченко та інші; гуртком опікувалися Микола Лисенко, Олена Пчілка й Михайло Старицький. З розгорнутого списку надбань світової літератури, які, на думку учасників «Плеяди», треба було поширити українською мовою, він узяв на себе переклади з французької, іспанської та італійської. Самійленко перекладав «Іліаду» Гомера, «Божественну комедію» Данте, п'єси Мольєра, Б. Трістана, Бомарше, А. Франса, вірші Беранже, Байрона, твори О. Пушкіна і В. Жуковського, І. Нікітіна і М. Гоголя, італійської поетеси Ади Негрі. Поетична спадщина Самійленка включає ліричні і сатиричні вірші, переклади творів з зарубіжної класики. На перший погляд його поезія здається простою, але це не стільки простота, скільки спонтанність і природність його поетичного дару. Здається, що Самійленко пише як дихає - а дихає він вільним повітрям Україні, звідки й черпає своє натхнення. Почуття любові до України звучать у віршах циклу «Україні» (1888), «Веселка».