- •1.Поняття і структура світогляду.
- •2.Міф як історично перший тип світогляду.
- •6.Функції філософії.
- •7. Філософія ведизму.
- •8.Ортодоксальні школи індійської філософії.
- •9.Неортодоксальні школи індійської філософії.
- •10.Витоки давньогрецької філософії.
- •11.Загальна характеристика до сократівського періоду в розвитку античної філософії.
- •12.Н Мілетська школа.
- •13.Філософія Геракліта Ефеського.
- •14.Піфагор та філософія піфагорійців.
- •15.Вчення про буття та пізнання у філософії олеатів.
- •16.Апорії Зенона.
- •17.Атомістика Левкіппа-Демокріта.
- •18.Загальна характеристика грецької класичної філософії.
- •19.Філософські погляди софістів.
- •20.Філософія Сократа.
- •21.Вчення Платона про ідеї.
- •23.Філософія Арістотеля.
- •26.Стоїцизм.
- •27.Античний скептицизм.
- •28.Неоплатонізм.
- •29.Загальна характеристика філософії патристики.
- •30.Систематизація християнського вчення у спадщині Орігена.
- •31.Донікейська патристика. Тертулліан.
- •33.Діонісій Ареопагіт. Апофатична та катафатична теологія.
- •35.Філософська спадщина Северина Боеція.
- •36.Схоластика як історико-культурне явище західно-християнського Середньовіччя.
- •37.Іоанн Скот Еріугена. Вчення про чотири природи.
- •40.Концептуалізм п’єра Абеляра.
- •41.Філософські погляди Фоми Аквінського: розум і віра.
- •42.Номіналістична філософія Вільяма Оккама. «Бритва Оккама».
- •43.Головні риси та основні напрямки розвитку філософії Відродження.
- •44.Неоепікуреїзм Лоренцо Вала.
- •45.Неоплатонізм філософії Відродження. Нікола Кузанський.
- •46.Філософський панентеїзм Джордано Бруно.
- •47.Філософська антропологія Мішеля Монтеня.
- •48.Гуманістична концепція християнської філософії Еразма Роттердамського.
- •50.Соціальні утопії доби Відродження. Томас Мор і Томмазо Кампанелла.
- •51.Загальна характеристика філософії Нового часу.
- •52.Вчення Френсіса Бекона про ідоли людського розуму.
- •53.Індуктивний метод дослідження Френсіса Бекона та його особливості.
- •54.Основи раціоналістичної методології Рене Декарта. Дедуктивний метод.
- •55.Джон Локк. Критика теорій «вроджених ідей».
- •56.Політична філософія т.Гоббса.
- •57.Вчення б.Спінози про єдину субстанцію.
- •58.Філософія Дж. Берклі.
- •60.Філософія французького Просвітництва.
- •61.Класична німецька філософія в системі світової філософії.
- •62.Філософія і. Канта
- •63.Філософія й. Г. Фіхте
- •64.Філософія ф. В. Й. Шеллінґа
- •65.Філософія ґ. В. Ф. Геґеля
- •66.Антропологічна філософія л. А. Фоєрбаха
- •67.«Життєва» філософія а. Шопенгауера.
- •68.Філософія Фрідріха Ніцше.
- •69.Психоаналіз з. Фрейда.
- •70.Екзистенційна філософія.
- •72.Філософські погляди м. Гайдеґґера.
- •73.Філософська герменевтика. Г.-г.Гадамер.
- •74.Філософія л. Віттґенштайна.
- •75.Філософія м. Фуко.
6.Функції філософії.
Формування філософією най загальніших ідей, уявлень про природу, про форми людської діяльності. У філософії вони одержали назву універсалій. Важливе місце серед них посідають категорії, які відображають найзагальніші зв'язки, відношення між речами, явищами. Ні в науці, ні в повсякденному житті обійтись без них неможливо. Тому всі разом вони становлять основу людського інтелекту;
Основні функції філософії:
світоглядна;
іносеологічна;
методологічна;
логічна;
критична;
практично-перетворювальна та ін.
Ф. сприяє розвитку самосвідомості людини, розумінню місця і ролі наукових відкриттів у системі загального розвитку людської к-ри, дає тим самим масштаб для їх оцінки та зв’язку окремих ланок знання в єдності світогляду.
світоглядна: формує загальну систему розуміння природи, людини, суспільства в їх сутнісних характеристиках
онтологічна: вирішує проблему, яким є світ сам по собі, безвідносно до людини, людських форм пізнання, в яких він (світ) дається людині, якою є його природа, сутність, структура.
праксеологічна: досліджує активне, дійове, практичне ставлення людини до світу, можливості, способи й межі її діяльності
гносеологічна (логіко-гносеологічну): досліджує процес закономірності пізнання світу людиною
методологічна: відіграє роль загального методу, цілісної сукупності орієнтирів як практично-перетворюючої, так і пізнавальної діяльності.
ідеологічна: показує, що філософські вчення й напрями виражають не тільки "чисте прагнення до істини", а й інтереси та позиції певних суспільних сил, спільнот (націй, класів тощо).
виховна: показує, що опанування філософськими знаннями, філософським мисленням сприяє формуванню в людини потреб і прагнень до розумного осягнення світу й самої себе.
аксіологічна: вказує на місце цінностей в житті, на структуру ціннісного світу
7. Філософія ведизму.
Ве́ди — священні тексти індуїзму, які були створені в II—I тис. до н. е. і записані ведичним санксритом. У ній згадуються 1999 богів і міститься 1028 гімнів. Веди складаються з 4-х частин: Ригведи — Веди гімнів,Самаведи — Веди пісень, Яджурведи — Веди жертвоприношень та Артхарваведи — Веди заклинань.
У класифікації індуїстських свящинних текстів веди належать до текстів одкровення — шруті. Кожна Веда має основну частину (Самхіту) та коментарі до неї Брахмани, Араньяки й Упанішади.Чотири Веди
Ведична література поділяється власне на чотири Веди: Упанішади Веданта-сутру. Рігведа та Ітіхаси.
Слово Веда означає «знати», «вінець знання», «достовірні знання». Воно стосується знання, що має божественне) походження. Веди, в основному, є гімнами, які виконувались жерцями на славу богів. Багато віків ці гімни не записувались.
-- «Ріґ Веда», «Веда хвали», складається з 1017 гімнів, зібраних у десяти книгах. Більша частина віршів прославляє Агні, бога вогню, й Індру, бога дощу й небес. Користуватись цими гімнами можуть тільки люди, обізнані в духовних питаннях.
-- «Яджур Веда», відома як «Веда жертвопринесень», містить інструкції по проведенню жертвопринесень.
-- «Сама Веда», «Веда піснеспівів», складається з 1549 віршів, багато з яких зустрічаються в іншому контексті в «Ріґ Веді». «Сама Веда» особливо прославляє небесний напій сому (нектар безсмертя).
-- «Атхарва Веда» містить різні пісні й обряди, в основному призначені для лікування хвороб.
Сукупність релігійно-філософських уявлень, охоплених цими збірками, складає зміст ведизму.
Веди складались(створювались) в окремих родо-племінних групах і спочатку представляли собою плід колективної творчості, пройшло багато століть перш ніж, створені в різний час і в різних місцях, веди «відстоялися» і утворили особливі збірки САМХІТИ.
Згодом тексти почали обростати коментарями, тлумаченнями ритуального, магічного та філософського змісту і з’явились наступні збірки:
БРАХМАНИ ,АРАНЬЯКИ– це тексти зі спеціальними тлумачення ми для відлюдників, які проживали в лісах та горах.
УПАНІШАДИ – це власне філософська частина вед, збірка філософських розміркувань на різні теми. Упанішади у перекладі означає, той, що сидить поряд. Ніби натякає на учня, який сидить поряд зі своїм наставником і слухає його повчання. В самих текстах упанішади часто означають таємне вчення.
Неортодоксальні даршани(настика)