- •1.Поняття і структура світогляду.
- •2.Міф як історично перший тип світогляду.
- •6.Функції філософії.
- •7. Філософія ведизму.
- •8.Ортодоксальні школи індійської філософії.
- •9.Неортодоксальні школи індійської філософії.
- •10.Витоки давньогрецької філософії.
- •11.Загальна характеристика до сократівського періоду в розвитку античної філософії.
- •12.Н Мілетська школа.
- •13.Філософія Геракліта Ефеського.
- •14.Піфагор та філософія піфагорійців.
- •15.Вчення про буття та пізнання у філософії олеатів.
- •16.Апорії Зенона.
- •17.Атомістика Левкіппа-Демокріта.
- •18.Загальна характеристика грецької класичної філософії.
- •19.Філософські погляди софістів.
- •20.Філософія Сократа.
- •21.Вчення Платона про ідеї.
- •23.Філософія Арістотеля.
- •26.Стоїцизм.
- •27.Античний скептицизм.
- •28.Неоплатонізм.
- •29.Загальна характеристика філософії патристики.
- •30.Систематизація християнського вчення у спадщині Орігена.
- •31.Донікейська патристика. Тертулліан.
- •33.Діонісій Ареопагіт. Апофатична та катафатична теологія.
- •35.Філософська спадщина Северина Боеція.
- •36.Схоластика як історико-культурне явище західно-християнського Середньовіччя.
- •37.Іоанн Скот Еріугена. Вчення про чотири природи.
- •40.Концептуалізм п’єра Абеляра.
- •41.Філософські погляди Фоми Аквінського: розум і віра.
- •42.Номіналістична філософія Вільяма Оккама. «Бритва Оккама».
- •43.Головні риси та основні напрямки розвитку філософії Відродження.
- •44.Неоепікуреїзм Лоренцо Вала.
- •45.Неоплатонізм філософії Відродження. Нікола Кузанський.
- •46.Філософський панентеїзм Джордано Бруно.
- •47.Філософська антропологія Мішеля Монтеня.
- •48.Гуманістична концепція християнської філософії Еразма Роттердамського.
- •50.Соціальні утопії доби Відродження. Томас Мор і Томмазо Кампанелла.
- •51.Загальна характеристика філософії Нового часу.
- •52.Вчення Френсіса Бекона про ідоли людського розуму.
- •53.Індуктивний метод дослідження Френсіса Бекона та його особливості.
- •54.Основи раціоналістичної методології Рене Декарта. Дедуктивний метод.
- •55.Джон Локк. Критика теорій «вроджених ідей».
- •56.Політична філософія т.Гоббса.
- •57.Вчення б.Спінози про єдину субстанцію.
- •58.Філософія Дж. Берклі.
- •60.Філософія французького Просвітництва.
- •61.Класична німецька філософія в системі світової філософії.
- •62.Філософія і. Канта
- •63.Філософія й. Г. Фіхте
- •64.Філософія ф. В. Й. Шеллінґа
- •65.Філософія ґ. В. Ф. Геґеля
- •66.Антропологічна філософія л. А. Фоєрбаха
- •67.«Життєва» філософія а. Шопенгауера.
- •68.Філософія Фрідріха Ніцше.
- •69.Психоаналіз з. Фрейда.
- •70.Екзистенційна філософія.
- •72.Філософські погляди м. Гайдеґґера.
- •73.Філософська герменевтика. Г.-г.Гадамер.
- •74.Філософія л. Віттґенштайна.
- •75.Філософія м. Фуко.
54.Основи раціоналістичної методології Рене Декарта. Дедуктивний метод.
Р.Декарт(1596-1650рр.)-видатний французький,філософ,фізик,математик,засновник раціоналізму.Основні праці-“Роздуми про метод”,”Метафізичні роздуми”,”Начала філософії”
В історії Нової філософії Декарт посідає особливе місце як творець дуалістичного філософського вчення. Він побудував свою філософську систему на основі визнання одночасного самостійного існування свідомості і матерії,душі і тіла. Атрибутом духовної субстанції вважав мислення,а матеріальної-протяжність. Людина ,за Декартом,це механізм поєднання цих двох субстанції. Проте цей дуалізм не вирішував проблему пізнанняя світу. Тому Декарт ввів в свою теорію третю субстанцію –Бога ,який обумовив їхню єдність. Єдино правильний метод пізнання ,за Декартом, є раціоналізм та дедукція. Раціоналізм включає в себе два елементи: уявлення про розум;-розуміння відмінності раціонального пізнання від чуттєвого. Розробляє вчення ,згідно з яким вихідним поняттям для дедукції всіх наукових знань повинні бути “вроджені ідеї”. Вони приховані в глибині інтелекту і можуть бути усвідомлені інтуітивно.
55.Джон Локк. Критика теорій «вроджених ідей».
Джон Локк (1632-1704) відомий як творець класичного сенсуалізму, творець трактату "Досвід про людський розум" (1690). За своєю сутністю філософія Локка має антидекартівське спрямування.
Локку першому вдалося довести, що мислення загального грунтується на чуттєвому сприйнятті сущого та сутності, що знання загального та істина побудовані на досвіді. Сенсуалізм у теорії пізнання Локка тісно пов'язаний з методологічним емпіризмом: він визнає роль розуму, однак обмежує його значення. Функція розуму полягає, за Локком, в комбінуванні емпірично створених суджень. Він заперечує існування "вроджених ідей" і стверджує поняття "рефлексу". Продуктивним методом створення наукових знань визнається індуктивний метод Декарта.
Душа людини (мислення), на думку Локка, позбавлена вроджених ідеальних структур, ідей, понять, принципів. Він проголошує душу "чистим аркушем", на який лише досвід накладає свої письмена.
Первинні якості виникають через вплив на наші органи чуття об'єктів з різноманітними властивостями. Вони свідчать про різноманітність світу. Такими визнаються просторові властивості, маса, рух тощо. Уявлення про вторинні якості виникають внаслідок різноманітності наших органів чуттів: смак, колір, запах, звук тощо. Ці властивості існують лише для нашої свідомості, наших почуттів. Проблему вирізнення первинних і вторинних якостей Локк визнає як найважливіша для філософії, науки, бо якщо перші е реальними сутностями світу, то другі — лише номінальними, а люди часто не бачуть різниці між ними і приписують дійсності такі властивості, яких реально не існує. Локк відрізняє два ступені знання: правдоподібне та беззаперечне. Незаперечне знання є продуктом мислення, міркування. Воно не може бути отримане шляхом безпосереднього зовнішнього досвіду.
Правдоподібне — продукт безпосереднього емпіричного досвіду.
Локк стверджує, що природний стан — це не війна усіх проти всіх, а стан рівності між людьми, що забезпечується необмеженою свободою особи робити із собою та своїм майном усе, що завгодно