- •1.Поняття і структура світогляду.
- •2.Міф як історично перший тип світогляду.
- •6.Функції філософії.
- •7. Філософія ведизму.
- •8.Ортодоксальні школи індійської філософії.
- •9.Неортодоксальні школи індійської філософії.
- •10.Витоки давньогрецької філософії.
- •11.Загальна характеристика до сократівського періоду в розвитку античної філософії.
- •12.Н Мілетська школа.
- •13.Філософія Геракліта Ефеського.
- •14.Піфагор та філософія піфагорійців.
- •15.Вчення про буття та пізнання у філософії олеатів.
- •16.Апорії Зенона.
- •17.Атомістика Левкіппа-Демокріта.
- •18.Загальна характеристика грецької класичної філософії.
- •19.Філософські погляди софістів.
- •20.Філософія Сократа.
- •21.Вчення Платона про ідеї.
- •23.Філософія Арістотеля.
- •26.Стоїцизм.
- •27.Античний скептицизм.
- •28.Неоплатонізм.
- •29.Загальна характеристика філософії патристики.
- •30.Систематизація християнського вчення у спадщині Орігена.
- •31.Донікейська патристика. Тертулліан.
- •33.Діонісій Ареопагіт. Апофатична та катафатична теологія.
- •35.Філософська спадщина Северина Боеція.
- •36.Схоластика як історико-культурне явище західно-християнського Середньовіччя.
- •37.Іоанн Скот Еріугена. Вчення про чотири природи.
- •40.Концептуалізм п’єра Абеляра.
- •41.Філософські погляди Фоми Аквінського: розум і віра.
- •42.Номіналістична філософія Вільяма Оккама. «Бритва Оккама».
- •43.Головні риси та основні напрямки розвитку філософії Відродження.
- •44.Неоепікуреїзм Лоренцо Вала.
- •45.Неоплатонізм філософії Відродження. Нікола Кузанський.
- •46.Філософський панентеїзм Джордано Бруно.
- •47.Філософська антропологія Мішеля Монтеня.
- •48.Гуманістична концепція християнської філософії Еразма Роттердамського.
- •50.Соціальні утопії доби Відродження. Томас Мор і Томмазо Кампанелла.
- •51.Загальна характеристика філософії Нового часу.
- •52.Вчення Френсіса Бекона про ідоли людського розуму.
- •53.Індуктивний метод дослідження Френсіса Бекона та його особливості.
- •54.Основи раціоналістичної методології Рене Декарта. Дедуктивний метод.
- •55.Джон Локк. Критика теорій «вроджених ідей».
- •56.Політична філософія т.Гоббса.
- •57.Вчення б.Спінози про єдину субстанцію.
- •58.Філософія Дж. Берклі.
- •60.Філософія французького Просвітництва.
- •61.Класична німецька філософія в системі світової філософії.
- •62.Філософія і. Канта
- •63.Філософія й. Г. Фіхте
- •64.Філософія ф. В. Й. Шеллінґа
- •65.Філософія ґ. В. Ф. Геґеля
- •66.Антропологічна філософія л. А. Фоєрбаха
- •67.«Життєва» філософія а. Шопенгауера.
- •68.Філософія Фрідріха Ніцше.
- •69.Психоаналіз з. Фрейда.
- •70.Екзистенційна філософія.
- •72.Філософські погляди м. Гайдеґґера.
- •73.Філософська герменевтика. Г.-г.Гадамер.
- •74.Філософія л. Віттґенштайна.
- •75.Філософія м. Фуко.
72.Філософські погляди м. Гайдеґґера.
Мартіна Гайдеггера (1889-1976 pp.). Вихід у світ його праці «Буття і час» у 1927 р. привернув увагу широких кіл філософів та інтелігенції в Західній Європі постановкою найважливіших питань свого часу: про істо¬рію та історичність, про людину, її долю, її реакцію на сучасний, незро¬зумілий і тривожний світ. Гайдеггер намагається усвідомити його по-філо-софськи. Задум філософа полягає в тому, щоб зрозуміти історію та історичність людини по-новому і дати їм «онтологічне» тлумачення. Взявши за основу феноменологічний метод Гуссерля, Гайдеггер за ви¬хідний момент усього існуючого бере людське існування. Філософ вва¬жає: ніщо суттєве, крім людини, не знає про свою скінченність, смерт¬ність, і тому тільки їй відома тимчасовість, а з нею і саме буття. Завдання полягає в тому, щоб вивести самосвідомість людини зі способу буття лю¬дини, тобто з її скінченності, або з «екзистенції». Структуру людського буття в його цілісності позначено як «турботу». Вона становить єдність трьох моментів: «буття-у-світі», «забігання уперед» і «буття-при-внутрішньосвітовому-існуючому».
У першому моменті підкреслюється нерозривність людського буття і світу, суб'єктивного і об'єктивного. «Буття-у-світі» - це внутрішнє, апріорне визначення людини. «Забігання уперед» - це відмінність людського буття від будь-якого наявного, предметного буття: взяте з цього боку людське буття «є те, що воно не є», оскільки постійно «уникає» себе, «забігає уперед» і, таким чином, є завжди можливістю. Цей момент «турботи» назива¬ється «проект». Людське буття - це буття, яке самопроектується завжди в дещо більше, ніж воно є в цю мить. Тим самим воно не пере¬буває в тій точці простору і в тому пункті «фізичного» часу, в якому може перебувати людське тіло; сфера буття людини - це історичність, де час розглядається в ціліснос¬ті його трьох компонентів.
Гайдеггер вважав, що недійсне існування безособистісне: воно при-ховує від людини її приреченість. «Середня» людина - безлика, а тому не знає смерті, яка є обов'язково особистісним станом. Але людина ви-ривається за межі недійсного існування, відчувши екзистенціальний страх. Цей страх -не жах очікування чогось конкретного; в основі своїй - це страх смерті, який розкриває перед людиною нову перспек¬тиву - смерть. Висуваючи ідею смерті, Гайдеггер вважає, що єдиний за¬сіб вирватися зі сфери буденності та звернутися до самого себе - це і подивитися в очі смерті, крайньої межі, поставленої будь-якому людсь¬кому існуванню.
73.Філософська герменевтика. Г.-г.Гадамер.
Він розробляє філософську герменевтику — філосо¬фію розуміння, в якій розуміння є засобом буття людини у світі. Обмеженість попередньої філософії полягала в її гносеологічній орієн¬тації, з'ясуванні умов можливостей пізнання. Справжня філософія по-винна мати онтологічну орієнтацію, вона повинна починати дослі¬дження зі з'ясування умов існування людини.
Існування людини нерозривно пов'язане з переживанням нею свого буття, яке виражається в наявності «досвіду світу». Гадамер вважає, що основні механізми формування «досвіду світу» закладено в мові. Тільки в мові відкривається істина буття. Мова - те середовище, де «Я» і «світ» виражаються в початковій взаємозалежності. Мова є те, що конструює світ людини, що визначає спосіб людського «буття-в-світі».
Висловити себе у мові означає одержати перше існування. «Бут¬тя людини є буття у мові» -такий висновок Гадамера. Мова подає вихідні схеми людської діяльності ще до ви¬раження світу в поняттях, за-безпечує допонятійне та до-рефлексивне опанування світу. Мова забезпечує попереднє розуміння, «передрозуміння», але реалізу¬ється в таких формах освоєння світу, як «передпогляд», « передсуджен-ня», «передзахоплення» та ін. Між цими формами ієрархії не існує.
Відкриваючи себе у світі, людина спочатку спирається на забобон. Він - головна форма дорефлексивного освоєння світу. Найважливіший вид забобону - авторитет (традиція). Гадамер вважає, що попередня філософія заперечувала забобон, стверджувала перемогу логоса над мі¬фом. У цьому була її помилка, оскільки від забобону позбавитися просто неможливо, адже він має дві сторони: негативну та позитивну. Наприк¬лад, що таке авторитет? З негативного боку - це підкорення іншому, від¬речення від свого розуму. З позитивного боку — це усвідомлення того, що ця особистість перевершує нас розумом і гостротою суджень. Людина завжди правильно обирає собі авторитет, який лежить в основі традиції. Висновок Гадамера: людська діяльність, у тому числі й теоретико-пізнавальна, укорінюється в забобонах, без них вона неможлива.