63. Основні поняття глобалістики.

Глобальні проблеми [від французького слова global загальний, від латинськогоglobus (terrae) - земну кулю], сукупність проблем людства, відвирішення яких залежить соціальний прогрес і збереження цивілізації, --запобігання світової термоядерної війни і забезпечення мирних умов длярозвитку всіх народів; подолання зростаючого розриву в економічномурівні і доходи на душу населення між розвиненими і країнами, що розвиваютьсякраїнами шляхом ліквідації їх відсталості, а також усунення голоду, убогостіі неписьменності на земній кулі; припинення стрімкого зростання населення

( "Демографічного вибуху") в країнах, що розвиваються і усунення небезпеки

"Де популяції" у розвинутих капіталістичних країнах; запобіганнякатастрофічних забруднень навколишнього середовища, в тому числі атмосфери,

Світового океану тощо; забезпечення подальшого економічногорозвитку людства необхідними природними ресурсами як відновлюваних,так і невідновних, включаючи продовольство, промислова сировина іджерела енергії; запобігання безпосередніх та віддаленихнегативних наслідків науково-технічної революції. Деякимидослідниками в число глобальних проблем включаються також проблемиохорони здоров'я, освіти, соціальні цінності, відносини міжпоколіннями тощо.

Ці проблеми, які існували і раніше в тій чи іншій мірі яклокальні і регіональні протиріччя, придбали в сучасну епохупланетарний характер внаслідок різкого загострення нерівномірностісоціально-економічного та науково-технічного прогресу, а такожзростаючого процесу інтернаціолізаціі усієї суспільної діяльності тапов'язаної з цим інтеграції людства. Всупереч думку багатьох вчених ігромадських діячів на Заході, зокрема представників Римського клубу,глобальні проблеми породжені не стільки колосально збільшеними засобамивпливу людства на навколишній світ і величезним розмахом йогогосподарської діяльності, який став можна порівняти з геологічними іпланетарними іншими природними процесами, а перш за все стихійністюсуспільного розвитку в масштабі планети, спадщиною колонізма ітриває експлуатацією країн Азії, Африки та Латинської

Америки багатонаціональними корпораціями, а також інші антагостіческіесуперечностями, гонитвою за поточними вигодами, технократичним походом вшкоду довгостроковим інтересам суспільства в цілому. Глобальність цих проблемвипливає не з їх "повсюдності" і тим більше не з "хижацьки природичеловеак ", а з тієї обставини що вони так чи інакше зачіпаютьлюдство в цілому і не можуть

61.Передумови виникнення та головні напрями розвитку сучасної лобалістики.

Передумови виникнення та головні напрями сучасної глобалістики. Глобалістика та концепція сталого розвитку. Глобалістика є визнанням виникаючої цілісності людського буття. Ця цілісність мислиться не як деяка єдина сутність чи сума багатьох таких сутностей, а як сукупність взаємозалежних сутностей. 3 напрями:1) Соціологічний – вивчення економічних та політичних світовідносин; проблеми глобалізації світової економіки та світового політичного порядку2) антропоекологічний, або аналіз стосунків суспільства і природи; проблеми виживання людства,3) культурологічний – дослідження класичних та сучасних цивілізацій, проблеми глобалізації культур та з'ясуванні можливості народження глобальних культур на основі загальнолюдських цінностей або ж на підставі відродження універсальних західноцентриських цінностей.

Концепції глобалістики:1. Концепція Р. Робертсона. Глобалізація – становлення світу у вигляді єдиного чи загального простору. Світоцілісність є деякою глобальною обставиною чи умовою існування людства, оскільки структурує сучасність, до складу якої входять різні: держави, суспільства, міждержавні системи, цивілізації, індивіди та людство. Становлення держав і націй у локальних масштабах не є антитезою глобалізації, а моментом розгортання останньої. Глобальність має 2 аспекти: онтологічний (зростаючі зв'язки між частинами світу) і гносеологічний (глобальна свідомість, яка існує у вигляді дискурсу щодо цілісності світу). Такий дискурс утворюється взаємозв'язком різних дискурсів та ідентичностей і відбувається як процес оцінки та переоцінки окремих ідентичностей у межах глобальної свідомості. Наприклад, якщо мова йде про ісламську ідентичність як складову глобальної свідомості, то вона виступає як бачення світоцілісності через призму культури ісламу. 2. Концепція світової (ойкуменічної) загальнолюдської чи інформаційної цивілізації3. Концепція громадянського суспільства, збільшеного до планетарного масштабу. Основні теоретичні передумови виникнення глобалістики: 1) холізм та образ єдиного взаємопов'язаного світу, так званої нерозривної єдності; 2) ідеї постмодернізму стосовно множинного розмаїття світу, принцип все у всьому (Ж. Ліотар), заперечення жорстких меж у структурі світового порядку; 3) світосистемний підхід або розгляд світу як деякої цілісності. Основоположники: фр. Бродель та амер. Валлерстайна. Броделю належить поняття світоекономіки. Світ – поняття раціональної самодостатності, господарської незалежності від решти регіонів. Світоекономіка – частина Всесвіту, самостійний регіон планети, який є самодостатнім, якому внутрішні зв'язки та обміни надають певної організаційної єдності. Головні ознаки світоекономіки: 1) світоекономіка просторово обмежена, а самі межі змінюються рідко й повільно; 2) наявність свого центру, який завжди є космополітичним й характеризується різким соціальним розшаруванням та значною вартістю життя; 3) простір світоекономіки поділяється на декілька взаємопов'язаних зон, що знаходяться в певній субординації - вузький центр, другорядні, але доволі розвинуті області, обмежені окраїни, ізоляти, тобто області, що знаходяться в межах світоекономіки, але перебувають поза часом світу, та антени або впливи більш сильної світоекономіки на менш сильні .І. Валлерстайн сформулював поняття світосистеми – соціальна система, яка має власні межі, структуру, правила легітимації та характеризується самодостатністю існування. 2 види світосистем:- світоімперія – політична світосистема, якій властивий диктат політичної влади над економікою.- світоекономіка – характеризується наявністю ядра, напівпериферії та периферії. Ядро визначається економічним зростанням, політичними свободами, розвитком науки, ефективно функціонуючою державою. В політичному плані утворюється декількома державами, які постійно борються за світову політичну гегемонію. Периферія – сек.тор, продукція якого є низькоякісною, але на неї існує постійний попит. Ознаки периферії: колоніальна залежність і відсутність власної державності. Напівпериферія - проміжна зона, що виконує подвійну роль: є стабілізатором світосистеми, з одного боку, й зоною, яка є головним джерелом прогресивних зрушень у межах системи або ж втіленням субімперіалізму, який передає вплив центру на периферію, з іншого. Капіталістична світоекономіка характеризується: накопичення капіталу; осьовий розподіл праці, тобто відносини ядро - периферія ґрунтуються на деяких формах нееквівалентного обміну; існування у світосистемі держав-гегемонів; расизм та система тендерної експлуатації праці, які є принципами організації системи; антисистемні рухи. Національний розвиток у межах капіталістичної світоекономіки є ілюзією, оскільки, доки існує капіталістична світоекономіка, існує й її ядро, яке не може поширюватися, якщо не поширюється сама світоекономіка, а їй на сьогодні поширюватися нікуди.В межах світосистемного підходу виробилося два підходи до розуміння цілісності світу: 1) світ – єдина світосистема, глиба, у якій немає тріщин; 2) світ є розколотим на декілька світосистем.Із глобальними проблемами пов'язана також концепція довгострокового розвитку. Довгостроковим вважається розвиток, за якого масштаби експлуатації ресурсів, спрямованість інвестицій, орієнтація технічного розвитку узгоджуються не лише з нинішніми, а й із майбутніми потребами. Такий розвиток становить основу стійкого суспільства, яке вдовольняє потреби сучасного покоління, не полишаючи майбутні покоління можливості задовольнити свої потреби. Перехід до стійкого суспільства визначається як зміст глобальної революції, головним питанням якої є питання того, як знайти шлях до розуміння шляхів створення нового світового порядкуСуперечки спалахнули довкола концепцій розвитку суспільства, привели до виникнення і розвитку певного компромісного варіанту, який отримав назву концепція «сталого розвитку». Це яскраво виражена антропоцентрична концепція, що передбачає такий економічний розвиток, який не має згубного впливу на довкілля. Вперше термін «стійкий розвиток» було використано у документах у 70-х р.XX ст., коли з'явилася ідея розробки Всесвітньої стратегії охорони природи, її висунули міжнародні організації: Міжнародний союз охорони природи і природних ресурсів (МСОП), Програма (комітет) ООН з питань навколишнього середовища (ЮНЕП), Всесвітній фонд дикої природи (ВВФ). Результати тривалих досліджень і пошуків були подані у вигляді концепції в 1987 р. у доповіді «Наше загальне майбутнє», підготовленій ЮНЕП і відомій як звіт Комісії Х.Брутланд. Офіційне визнання поняття «сталого розвитку» отримало на конференції ООН «Навколишнє середовище і розвиток» (Ріо-де-Жанейро, 1992). Згідно з прийнятими в Ріо-де-Жанейро документами стійкий розвиток передбачає:

• право людей на здорове і плідне життя в гармонії з природою;

• охорону навколишнього середовища як невід'ємну частину процесу розвитку;

• задоволення потреб у сприятливому навколишньому середовищі як нинішнього, так і майбутніх поколінь;

• зменшення розриву в рівні життя між народами світу, а також між бідними і багатими в кожній країні;

• удосконалювання природоохоронного законодавства;

• відмову від моделей розвитку виробництва і споживання, що не сприяють стійкому розвитку.

Реалізувати програмні завданні передбачалось шляхом дотримання принципів стійкого розвитку:

• економічний розвиток у відриві від екології веде до перетворення планети на пустелю;

• упор на охорону природи без економічного розвитку закріплює злидні та несправедливість;

• рівність без економічного розвитку означає злиденність для всіх;

• охорона природи без права на дію стає частиною системи поневолення;

• право на дії без охорони природи відкриває шлях до колективного і такого, що стосується всіх однаковою мірою, самознищення.

За своєю суттю сталий розвиток задовольняє потреби теперішні, але не ставить під загрозу можливості майбутніх поколінь задовольняти свої потреби, тобто сталий розвиток – соціально-економічний процес, який забезпечує високу якість довкілля і здорову економіку всіх народів світу.

Ідейний зміст «Нашого спільного майбутнього» отримав досить суперечливі, з методологічного погляду, оцінки. З одного боку, в ньому прогнозується, хоч і не явна, але відмова від фізичних меж на користь зростання та визнання провідної ролі ринкових чинників у процесі розвитку, з іншого - визначальна роль бідності у деградації природних ресурсів і доводиться необхідність усвідомлення спільних інтересів і розбудови нового глобального суспільства, на основі цих інтересів. Але загалом це і і звіт визнав, що природні ресурси є достатніми для задоволеним довготривалих людських потреб. Проблема ж полягає у невідповідності просторового розміщення населення щодо природних ресурсів і в розмірах та мірі ефективності використання самих природних ресурсів, які не завжди є раціональними.

68. С. Хангтінгтон про цивілізаційні аспекти сучасного світового порядку.

3, цивілізаційна, модель світового порядку представлена Тойнбі та Хантінгтоном. С. Хантінгтон, "Зіткнення цивілізацій". Конфлікт цивілізацій або цивілізаційних ідентичностей буде домінуючим у світовій політиці XXI ст. і замінить конфлікт правителів у ХУІ-ХУИ ст., націй-держав у ХУІП-ХІХ ст. та ідеологій у XX ст. Зміст конфлікту цивілізацій: взаємодія між Заходом та незахідними цивілізаціями, та останніх між собою. Народи та уряди незахідних цивілізацій більше не залишатимуться виключно об'єктами історії, а разом з Заходом стануть рушійними силами, що її визначають. Причини посилення конфліктності цивілізаційних ідентичностей :

1) цивілізаційні розбіжності мають глибокі корені, а тому не зникнуть у найближчий час;

2) взаємозалежний світ та взаємодія між цивілізаціями призводять до посилення цивілізаційної самосвідомості, тобто усвідомлення розбіжностей між цивілізаціями та народами "усередині" цивілізацій;

3) процеси глобалізації несуть загрозу споконвічним джерелам цивілізаційної самобутності й посилюють претензії на роль таких джерел із боку різних релігійно-фундаментальних рухів;

4) подвійна роль Заходу, який, знаходячись на вершині своєї могутності, спричиняє зростання у незахідних країнах неприйняття західних цінностей, яким протиставляється повернення до витоків власної національної самобутності;

5) конфлікт цивілізаційних ідентичностей майже не піддається компромісному вирішенню;

6) економічний регіоналізм, який, з одного боку, посилює цивілізаційну самосвідомість, а з іншого – сам є успішним за умови свого укорінення у спільній цивілізації.

Зіткнення цивілізацій відбувається на сьогодні на 2 рівнях:

- Мікрорівень груп: проживають по сусідству вздовж кордонів, борються за кордон над суміжною територією.

- Макрорівень є рівнем суперництва держав, які належать до різних цивілізацій, і намагаються утвердити на міжнародній арені свої специфічні політичні та релігійні цінності.

Лінія цивілізаційних розломів проходить сьогодні між Росією та Фінляндією і країнами Балтії, розтинає Білорусь та Україну, відокремлюючи греко-католицьку Західну Україну від православної Східної, потім оминає зі сходу Трансільванію у Румунії і сягає Адріатики, збігаючись з історичним кордоном між Габсбурзькою і Оттоманською імперіями. На захід та північ від цієї лінії розташовані країни зі спільним досвідом європейської – західно-християнської – культури; на схід і південь – православні та мусульманські народи, які історично належали до Оттоманської та Російської імперій. До сучасний цивілізаційних конфліктів, які мають антагоністичний характер, відносить конфлікт заходу та ісламу, конфлікт арабо-ісламської цивілізації з негритянськими, переважно християнськими, народами на південь від географічних кордонів цієї цивілізації, конфлікт між православними та мусульманськими народами на північному кордоні ісламу. Свідченням конфлікту цивілізацій є суперництво Індії та Пакистану, безжальна політика Китаю стосовно буддійського населення Тибету та своєї тюрксько-мусульманської меншини, ускладнення стосунків між Японією та США, економічні розходження між США та Європою. "Оксамитова завіса" культури, яка змінила "залізну завісу" ідеології може виявитися не лише лінією, що розмежовує різні культури, а й, як засвідчили події у Югославії, лінією кривавих конфліктів. Свідченням є феномен "етнічних чисток", що завжди були жорстокими саме між представниками різних цивілізацій.

Цивілізаційні конфлікти, спричинили появу т.зв. "синдрому споріднених країн" – замінює традиційний баланс сил. Цивілізаційна спільність, що є змістом цього синдрому, виявилася у війні в Перській затоці, що сприймалася арабською громадськістю як війна заходу проти ісламу загалом; конфліктах у СРСР: заяви Ірану та Туреччини про неприпустимість розчленування Азербайджану; колишній Югославії: визнання Ватиканом Словенії та Хорватії раніше від ЄС та військова підтримка боснійців із боку Ірану. Належність до однієї цивілізації зменшує вірогідність прояву насилля між державами та групами. Тому імовірність насильницьких дій між росіянами та українцями невелика. Другий феномен домінування цивілізаційних конфліктів – т.зв. "роздерті країни", суспільства, поділені віднесенням до різних цивілізацій – колишні СРСР та Югославія. У країнах, які мають більший ступінь культурної однорідності, можуть виникнути суперечки, до якої цивілізації належать спільності на їх території – будуть роздиратися протиріччями із середини – Туреччина, Росія.

Розгортання конфлікту між Заходом та "іншими", може відбуватися у 3 основних формах:

1) спроба інших дотримуватися ізоляціоністського курсу, відсторонення від світової спільноти, де домінує Захід;

2) спроба "інших" приєднатися до Заходу й визнати його цінності та інститути;

3) прагнення "інших" урівноважити Захід шляхом розвитку власної економічної та політичної могутності та співпраці – шляхом модернізації, але не "вестернізації".

Своєрідною формою протистояння Заходу є зміцнення конфуціансько-ісламських зв'язків. Зважаючи на цивілізаційні конфлікти, Захід повинен сприяти згуртованості всередині власної цивілізації, особливо між європейською та північноамериканською складовими; залучити до складу Східної Європи та Латинської Америки; підтримувати і розвивати відносини співробітництва з Росією та Японією; обмежувати нарощування воєнної сили конфуціанських та ісламських держав; підтримувати воєнну перевагу Заходу у Східній та Південно-Східній Азії; експлуатувати суперечки і конфлікти між конфуціанськими та ісламськими країнами; підтримувати в інших країнах групи, які симпатизують західним цінностям та інтересам; посилювати міжнародні організації та інститути, які відображають та узаконюють західні інтереси, та сприяти залученню незахідних країн у ці організації. Конфлікт Заходу і незахідних країн, який робить неможливим формування єдиної універсальної цивілізації, потребує значних зусиль для вияву елементів спільності західної та решти сучасних цивілізацій.

 

69. О. Тоффлер про три структурні зміни в сучасному світовому порядку.

У сучасному світовому порядку, на-думку О. Тоффлера, відбулися три основні структурні зміни. По-перше - розпад "монолітного радянського блоку" й зміщення централізованої у Москві "значної влади" в країни Східної Європи. По-друге - розпад країн "третього світу" на декілька країв і втрата цим поняття будь-якого сенсу. Те, що раніше називали третім світом, пише О.Тоффлер, сьогодні включає аграрні суспільства (африканські країни та частина країн Латинської Америки); індустріальні країни "другої хвилі" (Бразилія, Китай, Індія; країни, що пройшли стадій індустріалізації й розвивають технології "третьої хвилі (Сінгапур, Південна Корея, Тайвань або так звані "азіатські тигри"). По-третє - поява сильних стосовно США конкурентів у особі Японії та Європи, що об'єднується; На думку О. Тоффлера, внаслідок зазначених змій сучасний світ не може бути описаний за допвмогою понять "Захід", "Схід" та "третій світ".