51. Матеріальна відповідальність працівників за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації

у трудовому праві межі матеріальної відповідальності працівників диференціюються залежно від форми вини працівника, характеру допущеного ним порушення обов'язків, виду майна, якому заподіяна шкода, і трудової функції, що виконується працівником. Трудове законодавство передбачає два види матеріальної відповідальності працівників: обмежену і повну. Основний вид матеріальної відповідальності працівника - обмежена матеріальна відповідальність, яка полягає в обов'язку працівника, з вини якого було заподіяно шкоду, відшкодувати власнику (уповноваженому ним органу) пряму дійсну шкоду, але не більше його середнього місячного заробітку.

У відповідності до ст. 133 КЗпП України обмежену матеріальну відповідальність несуть: 1) працівники - за псування або знищення через недбалість матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих підприємством, установою, організацією працівнику в користування; 2) керівники підприємств, установ, організацій і їхні заступники, керівники структурних підрозділів та їхні заступники при заподіянні шкоди підприємству, установі, організації зайвими грошовими виплатами, неправильною постановкою обліку і зберігання матеріальних чи грошових цінностей, невжиттям необхідних заходів для запобігання простоям, випускові недоброякісної продукції, розкраданню, знищенню і псуванню матеріальних чи грошових цінностей

52. Види пенсій

Цей Закон відповідно до Конституції гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій. Іноземні громадяни та особи без громадянства, які проживають в Україні, мають право на пенсію нарівні з громадянами України на умовах, передбачених законодавством або міждержавними угодами. Виплата пенсій здійснюється з Пенсійного фонду України, який формується із вкладів працюючих громадян, установ і підприємств. Наявність цього фонду є гарантією для матеріального забезпечення всіх непрацюючих громадян України за рахунок суспільства. Згідно із законодавством розрізняють два види пенсій: 1) трудові пенсії; 2) соціальні пенсії. Право на трудову пенсію мають особи, які працювали на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності, особи, які займалися підприємницькою діяльністю, члени творчих спілок, інші особи, які сплачували внески до Пенсійного фонду України. Право на соціальну пенсію мають усі непрацюючі громадяни України. Особам, які мають одночасно право на різні державні пенсії, призначається одна за їх вибором, за винятком пенсій інвалідам внаслідок поранення, контузії або каліцтва, що їх вони дістали під час захисту Батьківщини чи при виконанні інших обов’язків військової служби. Розрізняють певні види трудових пенсій: а) за віком (право на цю пенсію мають чоловіки після досягнення ними віку 60 років і стажу роботи 25 років; жінки віком 55 років і стажу роботи 20 років); б) з інвалідності (призначаються у разі настання інвалідності, що спричинила повну або часткову втрату здоров’я, внаслідок трудового каліцтва, професійного захворювання); в) у разі втрати годувальника (право на цю пенсію мають особи в разі втрати годувальника, які були на його утриманні); г) за вислугу років (призначаються окремим категоріям громадян, зайнятим на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком (наприклад, працівники авіації, освіти); д) наукова пенсія (призначається науковим працівникам). Соціальні пенсії призначаються і виплачуються непрацюючим громадянам, крім інвалідів з дитинства, при відсутності права на трудову пенсію. Соціальні пенсії призначаються і виплачуються таким особам:  а) інвалідам І, II, III груп, а також інвалідам з дитинства;  б) особам, які досягли віку: чоловіки – 60 років, жінки – 55 років;  в) дітям – у разі втрати годувальника;  г) дітям-інвалідам віком до 16 років. Усі пенсії призначаються і виплачуються районними (міськими) відділами соціального забезпечення.