3. Вільний час.

Майже всі туристичні поїздки, крім ділових, здійснюються у вільний час, тому наявність останнього - головна умова туризму. Діяльність людей можна поділити на трудову та нетрудову,

Відповідно до цього загальний час людини поділяється на робочий і позаробочий. Перший використовується на суспільне виробництво, а також для підготовки людей до суспільно-виробничої діяльності; другий - на задоволення фізіологічних потреб, домашню працю та рекреацію. Звідси позаробочий час поділяється на обов'язковий та вільний .

Позаробочий час регламентується кодексом законів про працю. При п'ятиденному робочому тижні позаробочий час людини поділяється на щоденний (після робочого дня), тижневий (у вигляді двох вихідних днів) та відпускний. Щоденний позаробочий час нетривалий і не відповідає головній умові туристичної діяльності – перебування за межами звичного середовища не менше 24 годин. Тому для подорожування придатні тільки вихідні дні в кінці тижня, відпустка, пенсія, канікули тощо. Таким чином, законодавче збільшення тривалості цих видів вільного часу тільки сприяє зростанню обсягу туристських поїздок.

В Україні, наприклад, загальноприйняті п'ятиденний робочий тиждень та одна відпустка на рік. Мінімальна тривалість відпустки за трудовим законодавством становить 24 календарних дні, а межі працездатного віку встановлені: для чоловіків від 16 до 60 років, для жінок від 16 до 55 років.

Науково-технічний прогрес, зростання продуктивності праці та соціальна боротьба робітників у ХІХ-ХХ ст. зумовили поступове зменшення робочого часу на користь позаробочого (рис. 2.2). Наприкінці XIX ст. з'являються перші гарантовані відпустки спочатку неоплачувані, а згодом й оплачувані. У Німеччині наприклад, перші відпустки були встановлені .Законом про державних службовців у 1873 р.

Зростаюча тривалість відпускного позаробочого часу не тільки сприяє зростанню обсягу туристських поїздок, але й призводить до розщеплення основної відпустки на дві або три частини на рік. Тепер замість однієї тривалої подорожі (3 і більше тижнів) надається перевага двом або трьом коротшим турпоїздкам. Це, наприклад, може бути 10 днів літньої відпустки на морі, тижневий зимовий відпочинок у горах, 2-3 короткотривалі поїздки на уїк-енд або у святкові дні - різдвяні й великодні тури та ін.

У середині 70-х рр. у ФРН, наприклад, дві й більше відпустки могли собі 7,7% населення віком від 14 років, у 1984 р. -99%. У Швейцарії у 1973р. на одного туриста припадало в середньому 1,55 турпоїздок, у 1990 р. цей показник зріс до 2,48. Водночас відбуваються зміни у тривалості туристичних поїздки. У 1970 р. частка турів тривалістю 23 і більше днів складала 47% від загальної кількості подорожей, а в 1984 р. вона знизилась до 14%. Разом із тим, поступово зросла кількість турпоїздок тривалістю 9-15 і 16-22 дні. До середини 80-х рр. частка поїздок на 16-22 дні трохи зменшилась, а кількість турів тривалістю до 8 днів зросла від 8% у 1976 р. 10% у 1984р.

Коротша, але інтенсивніша подорож характеризується більш високим рівнем видатків із розрахунку на один день, більшою активністю і мобільністю туриста. Зрушення в частотності та тривалості туристичних поїздок відповідають таким потребам сучасного споживача, як спонтанність вибору місця призначення, гнучкий графік, насичений враженнями відпочинок.