5.7. Азійський напрям зовнішньої політики україни

Успіх України у сучасному глобалізованому світі не може бути досягнутий без ура-

хування важливих тенденцій і змін у сучасному світі. Одна з таких найважливіших

тенденцій – посилення ролі Азії.

Якщо у 1940 р. в Азії створювалося всього 19 % валового світового продукту, то у

2007 – понад 40 %. А через два десятиліття, за оцінками експертів, Азія створюватиме

понад 55 % світового продукту.

До 2020 року КНР, найімовірніше, стане економічним лідером Азії. Економіка цієї

країни вже сьогодні посідає друге місце у світі, поступаючись лише США. Завдяки

здатності мобілізувати величезний економічний потенціал, ця країна чи, справедливіше

сказати, цивілізація, здобуде значну вагу у міжнародній політиці. Колосальний

економічний підйом Китаю, а також старіших і молодших «тигрів» Південно-Східної

Азії вже у найближчій перспективі призведе до значних змін світового економічного і

політичного ландшафту.

Щодо обсягів економіки Індія в наступне десятиліття залишить позаду більшість

європейських країн, а подолання кастового поділу суспільства здатне зробити її роз-

виток ще динамічнішим. Розвиток Індії вже сьогодні висуває її не лише в азійські, а й

світові лідери. Світове співтовариство змушене погодитись із здобутим Індією ядерним

статусом. Вже тепер «найбільша демократія світу» претендує на постійне членство у

Раді Безпеки ООН, відіграючи важливу роль у забезпеченні стабільності всього регіону

Південної Азії.

Зміни в Азії вже сьогодні суттєво впливають на подальший розвиток усього люд-

ства. Протягом кількох попередніх століть модернізація, фактично, була вестернізацією.

Проте сьогодні цілий ряд азійських країн демонструють здатність досягати високих

економічних і соціальних результатів, залишаючись у межах своїх цивілізаційних

цінностей і традиційних культур.

Серед азійських суспільств вже не є незаперечним твердження про те, що ліберальна

демократія і вільний ринок найкраще пристосовані до викликів глобалізації. Тепер

ефективність європейської (євроатлантичної) моделі потрібно доводити, і прагматична

політика на азійському напрямі має враховувати цей факт.

Традиційні світові «центри сили» змушені враховувати нові реалії. Азійський на-

прям став одним з найважливіших у стратегічних планах трансатлантичної спільноти

держав і, відповідно, ЄС і НАТО. У 2007 році активізувалися зусилля Росії з надання

Шанхайській організації співробітництва (ШОС) характеру не лише економічного, а й

безпекового союзу.

Глобалізація все більше набуває азійських рис. У зв'язку з цим Україна глибо-

ко зацікавлена у всебічному розвитку відносин з азійськими країнами, у співпраці у

забезпеченні миру і безпеки, у взаємовигідному економічному партнерстві.

Україна у сучасному світі 205

Пріоритетними цілями української політики в азійському регіоні є наступні.

– Забезпечення миру і стабільності, зокрема подолання триваючих міжнародних,

міжетнічних і міжконфесійних конфліктів, які є живильним середовищем для

політичного екстремізму та релігійного фундаменталізму.

– Збереження режиму нерозповсюдження зброї масового знищення та засобів її

доставки.

– Боротьба з терористичними загрозами, з торгівлею людьми, незаконною

торгівлею зброєю, наркотрафіком.

– Отримання доступу до енергетичних ресурсів, партнерство з країнами регіону у

їх розвідці, видобутку, постачанні на світові ринки.

– Посилення економічної присутності України на регіональних ринках, які є

перспективними для збуту української продукції машинобудівного комплексу та мета-

лопрокату, надання науково-технічних і будівельних послуг у військово-технічній сфері

та сфері високих технологій, насамперед космічній.

– Використання інвестиційного потенціалу регіону, який стрімко зростає і

посилює свою присутність у багатьох країнах світу і може бути використаний в інтересах

розвитку української економіки.

З метою реалізації національних інтересів України та відповідно до рішень

Президента України зусилля української дипломатії на азійському напрямі концен-

труються на Близькому і Середньому Сході, у Каспійсько-Центральноазійському та

Азійсько-Тихоокеанському регіонах.

Реалізація національних інтересів України на Близькому і Середньому Сході

ускладнюється через існуючу політичну ситуацію в регіоні, яка має кризовий харак-

тер. В основі її – драматичний вибір між традицією і модернізацією, який здійснюють

мусульманські суспільства.

Останніми роками ця криза суттєво загострилася. Одна з причин – різке порушен-

ня балансу сил у регіоні. До існуючого майже шість десятиліть арабо-ізраїльського

конфлікту і тривалої ліванської кризи додалися такі центри напруги та насильства як

Ірак і Афганістан, суттєво загострилася курдська проблема.

Особливо серйозним викликом глобальній стабільності є перспектива отримання

Іраном ядерної зброї. У такому випадку на Близькому Сході неминуче буде розпочата

нова гонка озброєнь, яка дестабілізує ситуацію в регіоні та може призвести до колапсу

всієї світової системи нерозповсюдження ядерної зброї.

За таких умов вся зовнішньополітична політика Української держави на Близькому

і Середньому Сході має спрямовуватися на те, щоб максимально знизити вплив негатив-

них чинників на реалізацію стратегічних інтересів України. Зокрема, передбачається:

участь України у пошуках шляхів розв’язання найгостріших конфліктів у регіоні мирни-

ми, політичними засобами, співпраця та координація зусиль з державами, які залучені

до процесу гарантування миру і стабільності в регіоні.

Державний візит Президента України до Ізраїлю 13-15 жовтня 2007 р. проде-

монстрував готовність України сприяти врегулюванню ізраїльсько-палестинського

конфлікту та формуванню нової архітектури безпеки Близькосхідного регіону. Позиція

України щодо шляхів урегулювання близькосхідного конфлікту відкриває можливості

розвивати взаємовигідне співробітництво як з Ізраїлем, так і з арабськими країнами,

зміцнювати свої позиції на Близькому і Середньому Сході.

Підписані під час візиту документи, проведені з вищим керівництвом Ізраїлю та

Палестини зустрічі закладають довгострокові політико-правові підвалини активної

Розділ 5 206

участі України у подальшому політичному, економічному й гуманітарному співробітництві

України з цими країнами. Авторитет України у цьому регіоні має працювати на ство-

рення сприятливих передумов для взаємовигідного економічного співробітництва з

країнами Близького і Середнього Сходу, передусім в енергетичній сфері.

З цієї точки зору є перспективною ініціатива проведення міждержавних переговорів

з Іраком та Туреччиною щодо створення нафтотранспортного коридору Кіркук (Ірак) –

Трабзон (Туреччина) – «Південний» (Україна).

Формування нових глобальних енергетичних балансів і маршрутів доставки

енергоносії підвищує роль країн Каспійсько – Центральноазійського регіону (КЦАР).

У цьому регіоні сконцентровано близько 28 % розвіданих світових запасів нафти і

близько 34 % запасів газу.

Україна є споживачем і транзитером енергетичних ресурсів цього регіону до країн

Європи і зацікавлена у збереженні цієї ролі в майбутньому. На це спрямовано відповідні

зусилля як в межах партнерства з країнами регіону, так і в межах української політики

на європейському, американському і російському напрямах.

Для зміцнення українських позицій регіонального лідерства, гарантуван-

ня енергетичної безпеки стратегічно важливим є всебічне співробітництво з

Азербайджаном. Актуалізація ролі українсько-азербайджанського співробітництва

зумовлюється, насамперед, зміцненням стратегічних позицій Азербайджану в регіоні та

світі. Ця країна стала однією з ключових країн у формуванні енергетичних та транспор-

тних коридорів Схід – Захід та Європа – Кавказ – Центральна Азія. Без активної участі

Азербайджану неможливою є реалізація проекту європейської енергетичної безпеки.

У розвитку українсько-азербайджанських відносин важливу роль відіграє вива-

жена позиція України щодо врегулювання Нагірно-Карабахського конфлікту. Також

важливими є інтенсивні особисті контакти президентів обох країн. Українсько-

азербайджанська співпраця створила необхідні передумови для формування спільного

Балто-Чорноморсько-Каспійського енергетичного простору. Концепція його побудови

має бути обговорена на наступному київському саміті у 2008 р.

У здійсненні свого зовнішньополітичного курсу Україна враховує значне зростан-

ня ваги Казахстану у формуванні системи нової регіональної і міжнародної безпеки,

створенні нових енерготранспортних коридорів, регіональних структур та об’єднань.

Вже у найближче десятиліття (до 2017 р.) Казахстан має увійти до десятки найбільших

експортерів вуглеводнів і ця позиція значною мірою визначатиме роль Казахстану у

системі світових господарських зв’язків ХХІ століття.

Виведення українсько-казахстанського співробітництва на рівень стратегічного

партнерства відповідатиме національним інтересам обох країн. Таке партнерство

значно підвищить їхню роль у формуванні нового рівня відносин між Європою та

Центральною Азією, передусім у створенні єдиного енергетичного простору.

Важливу роль у розвитку українсько-казахстанських відносин відіграв офіційний

візит Президента Казахстану до України 1–2 лютого 2007 р., який ініціював прове-

дення в Україні Року Казахстану. Під час візиту було підписано План дій Україна –

Казахстан на 2007– 2008 рр., спрямований на реалізацію конкретних спільних проектів

в енергетичній, транспортній, аграрній, аерокосмічній сферах.

Туркменістан традиційно є важливим партнером України в Центральній Азії.

Україна у своїх стосунках із Туркменістаном виходить із врахування зростаючої ролі цієї

центрально-азійської країни на міжнародній арені, розуміння її прагнення до розбудови

Україна у сучасному світі 207

суверенної внутрішньої й зовнішньої політики та досвіду взаємовигідної економічної

співпраці, зокрема у нафтогазовій сфері.

Продемонстрований новим керівництвом Туркменістану намір розширити спектр

цілей міжнародного співробітництва спонукає до пошуку нових ініціатив у двосторонніх

відносинах. Актуальність їх підготовки підвищуватиметься з наближенням термінів

закінчення дії договорів, що нині регулюють експорт туркменського газу. З цієї точки

зору важливою є досягнута домовленість про візит президента Туркменістану до Києва.

У розвитку співробітництва України з країнами Азійсько-Тихоокеанського

регіону (АТР) важливо враховувати його роль як потенційного «локомотиву» світової

економіки. В інтересах України налагоджувати взаємовигідні відносини з країнами

АТР, і, передовсім, з його визнаними лідерами – Китаєм, Японією та Південною

Кореєю.

Стабільне економічне зростання країн АТР створює для України перспективні

можливості у сфері розвитку торгівлі, залучення інвестиційних ресурсів АТР,

співробітництва у військово-технічній галузі та у сфері високих технологій.

У зв’язку з цим, на передній план висувається нагальна необхідність розробки

стратегії розвитку відносин України з країнами АТР. Така стратегія повинна врахову-

вати сучасні інтеграційні політичні та економічні процеси в регіоні, формування нової

системи балансу сил у стратегічному просторі АТР.

Серед країн Азійсько-Тихоокеанського регіону найбільшим зовнішньо торго-

вельним партнером України є Китай. Товарообіг між обома країнами у 2006 р. перевищив

4 млрд доларів. Протягом 2007 року активно розвивалося політичне співробітництво,

що відповідає тенденціям динамічного розвитку Китаю, який впевнено опановує

провідні позиції у світовій економіці та політиці. На 17 з’їзді Комуністичної партії

Китаю (жовтень 2007 р.) було заявлено, що в період до 2020 р. Китай учетверо збільшить

свій ВВП.

Україна має шанси стати інвестиційно привабливим партнером для Китаю, особливо

у ракетно-космічній, авіаційній, суднобудівній, енергетичній галузях. Подальша розроб-

ка цих напрямів може бути ефективно доповнена розширенням сфери співробітництва,

особливо у галузі високих технологій, розвитком виробничої кооперації, науково-

технічним співробітництвом.

Для України важливими напрямами співпраці є сфери інноваційного розвит-

ку, енергоефективності та енергозбереження. З огляду на постійний інтерес Китаю

до ринків ЄС, транзитні шляхи до яких пролягають через територію України, існує

можливість спільних інфраструктурних і транспортних проектів.

Реалізації потенційних можливостей українсько-китайського співробітництва,

безумовно, сприяла б інтенсифікація контактів на рівні найвищого державного

керівництва.

У розвитку своїх відносин з Японією Україна має ефективно враховувати ті

зміни у зовнішньополітичній доктрині цієї країни, які створюють більш сприятливі

можливості для виходу українсько-японських відносин на якісно новий рівень. У

сучасній зовнішньополітичній доктрині Японії «Дуга свободи і процвітання» Україна

виділяється як важливий партнер Японії в Європі, з яким Японію поєднують спільні

демократичні принципи та цінності, і який має стати впливовим союзником Японії у

зміцненні її позицій в світі.

Важливими напрямами співробітництва між Україною і Японією на сучасному

етапі мають стати:

Розділ 5 208

– у політичній сфері – співпраця у запобіганні та регулюванні міжнародних

конфліктів, боротьбі з міжнародним тероризмом, нерозповсюдженням ядерної зброї

тощо;

– в економічній сфері – співробітництво у напрямі диверсифікації джерел,

маршрутів та засобів транспортування енергоносіїв, створення надійної системи

світової енергетичної безпеки, розвиток ядерної енергетики;

– в інвестиційній сфері – залучення японських інвестицій, зокрема в межах

Офіційної допомоги розвитку, до розбудови транспортних коридорів через українську

територію.

Розвиток всебічної співпраці України з Японією з урахуванням потенціалу двох

країн дозволить нашій державі підвищити свою роль у системі взаємовідносин між

країнами Європи та Азії.

Значним поштовхом до нового етапу розвитку відносин України з Республікою

Корея став офіційний візит Президента України В. Ющенка до цієї країни 17–19 груд-

ня 2006 р. Під час цього візиту опрацьовано перспективи подальшого українсько-

корейського співробітництва в торговельно-економічній, інвестиційній, військово-

технічній, космічній, транспортній, гуманітарній, освітній та культурній сферах. Про

сталий розвиток взаємовідносин України з Південною Кореєю свідчить й невпинне

збільшення товарообігу між обома країнами. Так, наприклад, обсяг товарообігу у пер-

шому півріччі 2007 року збільшився порівняно з показником 2006 року в 1,4 разу.

Використання потенціалу співробітництва у рамках азійського напряму надає

зовнішній політиці України більшу збалансованість та прагматичність, відкриває

можливості для підключення до нових глобальних та трансєвразійських безпекових,

економічних, енергетичних проектів.

Активізація азійського напряму зовнішньополітичних зусиль України відповідає

новим реаліям світового розвитку і має забезпечити належну участь України у сучас-

них глобалізаційних процесах з метою реалізації її національних інтересів.

*****

Стратегічний курс на європейську інтеграцію є імперативом української зовнішньої

та внутрішньої політики. У суспільстві сформовано досить стійкий консенсус щодо

євроінтеграційної стратегії держави, хоча політичні сили висловлюють різні погляди

щодо її темпів, конкретних кроків і заходів.

Щодо євроатлантичної інтеграції, то останнім часом в українській політиці

з'явилося багато прикладів використання цієї теми як інструмента передвиборчої бо-

ротьби. Ряд впливових політичних сил уникають системної роботи з формування

реалістичної безпекової політики, обмежуючись експлуатацією застарілих уявлень

і просто ідеологічних штампів. Така «партизація» зовнішньої політики і політики у

сфері національної безпеки у 2006– 2007 роках загальмувала досягнення стратегічних

цілей України, вже визначених на законодавчому рівні у попередні роки.

Відповідальність за долю держави, її суверенітет і гідну роль у сучасному світі

вимагає від українського політичного класу консолідації зусиль навколо стратегічних

цілей і пріоритетних завдань зовнішньої політики.

Серед таких конкретних завдань можна виділити наступні.

1. Розробити та прийняти Закон «Про основні напрями зовнішньої політики та

зовнішньополітичної діяльності України», в якому зокрема:

Україна у сучасному світі 209

а) сформулювати національні інтереси України з огляду на сучасні світові реалії та

потреби внутрішнього розвитку;

б) визначити засади, основні напрями і пріоритети зовнішньої політики держа-

ви на новому етапі, зокрема чітко зафіксувати як пріоритетне стратегічне завдання –

інтеграцію до ЄС та приєднання до євроатлантичної системи безпеки;

в) окреслити систему функцій і механізмів здійснення зовнішньої політики (зокре-

ма, закріпити за МЗС координацію заходів органів виконавчої влади у сфері зовнішніх

зносин).

Прийняття такого закону – досить складне завдання, особливо враховуючи спроби

деяких політичних сил переглянути вже зафіксовані основи національної зовнішньої

політики. Але демонстрація політичними силами волі до реалізації національних

інтересів необхідна для відкриття перед Україною нових можливостей.

2. Невідкладно на законодавчому рівні чітко зафіксувати єдину вертикаль держав-

ного управління у сфері зовнішньої політики і національної безпеки.

3. Розробити нову редакцію «Стратегії інтеграції України до Європейського Союзу»

з урахуванням сучасного стану співробітництва з ЄС, результатів реалізації Плану дій

Україна– ЄС, внутрішніх інституційно-структурних змін та перспектив укладення нової

посиленої Угоди з ЄС, створення зони вільної торгівлі.

4. Розвивати договірно-правову базу відносин з ЄС.

Зокрема, з метою захисту прав та інтересів українських громадян розробити та

внести пропозиції до Угоди про спрощення оформлення віз, які б забезпечили її за-

стосування для більш широкого кола українських громадян та чітко зафіксувати у

новій посиленій Угоді між Україною та ЄС перспективу повної відміни віз, критерії

та механізми досягнення цієї мети. Разом з цим необхідно провести переговори з ЄС

щодо збільшення фінансової допомоги у протидії нелегальній міграції (облаштування

пунктів утримання нелегалів, депортаційні заходи тощо), розглянути питання про ство-

рення Державної міграційної служби, започаткувати переговори з ЄС про можливість

створення в перспективі єдиних консульських пунктів країн Шенгенської угоди з ме-

тою уніфікації процедур і вимог до громадян України.

Забезпечення виконання оновленого Плану дій у сфері юстиції, свободи та безпе-

ки, затвердженого Радою з питань співробітництва Україна – ЄС 18 червня 2007 р., та

Плану-графіка його імплементації;

Після завершення формальної процедури приєднання до СОТ невідкладно розпо-

чати офіційні переговори про створення зони вільної торгівлі з ЄС.

У межах реалізації Плану дій на 2007 – 2009 рр. «Енергетична політика Європи»

українська сторона має ініціювати переговори з ЄС щодо приєднання до Угоди про

енергетичне співтовариство з метою інтеграції до внутрішнього європейського енерге-

тичного ринку.

Інтересам України відповідає забезпечення необхідних умов для реалізації паке-

ту пріоритетних інвестиційних проектів у паливо-енергетичному комплексі в межах

співробітництва України з ЄБРР і Європейським інвестиційним банком. Ці проекти

спрямовані на модернізацію газо- та нафтотранспортної системи України, зміцнення

надійності роботи енергосистеми тощо.

5. Вжити заходів з метою приєднання України до Плану дій щодо набуття член-

ства в НАТО та його неухильного виконання. До Бухарестського саміту НАТО (квітень

Розділ 5 210

2008 р.) розробити проект Плану дій щодо набуття членства України у Північно-

атлантичному альянсі, передбачити у 2008 р. відповідні бюджетні витрати на його

реалізацію.

Пріоритетним завданням є ухвалення і належне фінансування Державних про-

грам інформування громадськості з питань європейської та євроатлантичної інтеграції

України на 2008–2011 рр. та підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації

фахівців у сфері європейської та євроатлантичної інтеграції України на 2008–2011 рр.

6. Необхідно сформувати і поетапно реалізовувати середньостроковий план

вирішення спірних питань у відносинах з РФ. З цією метою доцільно:

а) прискорити переговорний процес щодо делімітації Азовсько-Керченської

акваторії;

б) вирішити питання подолання наслідків екологічної катастрофи в Керченській

протоці, відшкодування збитків українській стороні;

в) започаткувати роботу спільної комісії з демаркації сухопутної ділянки російсько-

українського державного кордону;

г) забезпечити взаємовигідне розв’язання неврегульованих проблем перебування

ЧФ РФ в Криму; укласти угоду стосовно юрисдикції функціонування військових фор-

мувань і правоохоронних органів ЧФ РФ, досягти домовленості про порядок викори-

стання об’єктів навігаційно-гідрографічної інфраструктури;

д) на основі двосторонніх домовленостей вирішити фінансово-майнові питан-

ня, питання інтелектуальної власності, пов’язані з виходом РФ з проекту будівництва

військово-транспортного літака АН-70.

7. Важливим є розвиток регіонального співробітництва, утвердження в ньому

лідерських позицій України. З цією метою необхідно:

а) ухвалити Концепцію діяльності України в межах СНД, якою чітко визначи-

ти рівень участі в структурах Співдружності, характер, форми та напрями співпраці

з СНД; розвивати двостороннє співробітництво з державами-учасницями СНД у на-

прямах, що становлять взаємний інтерес; сприяти реалізації українських пропозиції

у сфері енергетики, вдосконаленню механізмів функціонування зони вільної торгівлі,

договірно-правовому оформленню кордонів;

б) підготувати здійснення пакету галузевих та інфраструктурних проектів у рамках

ГУАМ та ОЧЕС, спрямованих на створення спільних ринків товарів і послуг; зокре-

ма, вжити необхідних заходів для впровадження наскрізних тарифів на перевезення

з використанням міжнародного транспортного коридору ТРАСЕКА, для прискорен-

ня відкриття залізнично-паромного сполучення Керч – Поті – Батумі та будівництва

залізниці Карс – Ахалкалакі, забезпечити умови для реалізації проекту «Придунайський

енерготранспортний міст» тощо;

в) ратифікувати Статут Організації за демократію та економічний розвиток ГУАМ у

Верховній Раді, створити сприятливі фінансово-матеріальні умови для повномасштабної

роботи Секретаріату ГУАМ у м. Києві.

г) продовжити переговори на основі українського плану мирного врегулювання

придністровської проблеми.

Послідовність зусиль України, на здійснення економічних та політичних реформ,

наближення країни до європейських політичних, економічних та правових стандартів

дозволить уже в середньостроковій перспективі правомірно порушити питання про

членство нашої держави в НАТО та ЄС і отримати на них позитивну відповідь.

http://old.niss.gov.ua/book/Eks_d2007/Exp2007_5.pdf

Інститут Євро-Атлантичного співробітництва

КРИТЕРІЇ ЧЛЕНСТВА В СОТ, ЄС ТА НАТО

Інтеграційні перспективи України

Аналітичне дослідження

КИЇВ 2007

2

Головний редактор

І.І.Жовква

Автори

В.Р.Сіденко (розділ І)

І.І.Жовква, Г.М.Немиря (розділ ІІ)

І.І.Жовква, Г.М.Перепелиця (розділ ІІІ)

Видання 3-тє, доповнене та перероблене

Видання присвячене аналізу критеріїв членства в СОТ, ЄС та НАТО –

організацій, вступ до яких є стратегічною метою зовнішньої політики

України. У дослідженні викладено критерії членства у кожній з цих

організацій та детально проаналізовано рівень відповідності України

цим критеріям. Як результат, зроблено обґрунтований прогноз щодо

перспектив вступу України до СОТ, НАТО та ЄС.

3

ПЕРЕДМОВА

Вступ України до Світової організації торгівлі (СОТ), Європейського

Союзу (ЄС) та Організації Північноатлантичного договору (НАТО) є

стратегічною метою зовнішньої політики України.

Впродовж останніх років шлях інтеграції до кожної з цих організацій

складався для України по-різному. На кожному з напрямків

інтеграційного руху траплялись як великі успіхи, так і значні невдачі.

Визначаючи причини такого стану, доцільно насамперед вдатися до

аналізу критеріїв членства, чинних у згаданих організаціях. Детальний

аналіз показує, що основою всіх критеріїв є вимоги перш за все

стабільного внутрішньополітичного та внутрішньоекономічного

розвитку країни-кандидата. Членство в жодній з перерахованих

організацій неможливе без стабільного розвитку політичної ситуації в

державі, прозорості владного механізму, чіткого функціонування

інституцій демократії, забезпечення дотримання прав та свобод

людини, розвитку громадянського суспільства. Не менш важливим

критерієм членства для цих організацій є і стабільний розвиток

економічної ситуації в країні-кандидаті.

Це дослідження, підготовлене за участю відомих українських експертів,

є спробою резюмувати чіткі критерії членства в організаціях, членом

яких прагне стати Україна, а також показати, наскільки Україна

відповідає цим критеріям.

Дослідження не лише констатує здобутки та проблеми у відносинах

України з СОТ, ЄС та НАТО. Воно висвітлює позитивні та негативні

наслідки інтеграції України до цих структур, а також подає

рекомендації щодо прискорення інтеграційних процесів на кожному з

трьох напрямків. Наприкінці розділів викладено обґрунтований прогноз

щодо можливостей та термінів вступу України до вищезазначених

організацій.

Сподіваємось, що видання стане у нагоді не лише тим, хто здійснює

практичні кроки на шляху інтеграції України у міжнародні організації та

їх аналізує, а й широким колам громадськості в Україні.

Глибока поінформованість суспільства та усвідомлений вибір кожного

громадянина мають стати основою впевненого руху України до

міжнародних структур. Не маючи свідомої підтримки громадськості,

жоден політик чи дипломат не може розраховувати на успіх у такій

4

важкій та важливій справі, якою є повноцінна інтеграція нашої

держави до співтовариства найрозвинутіших та найдемократичніших

держав світу.

Борис Тарасюк

Директор Інституту Євро-Атлантичного співробітництва,

Міністр закордонних справ України

5

РОЗДІЛ І

ВСТУП УКРАЇНИ ДО СВІТОВОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ТОРГІВЛІ (СОТ)