36. Загальна характеристика структури «Феноменології духу» г. Гегеля.

«Феноменологія» складається із ряду головних розділів, або ступенів свідомості. 1 і 2 – свідомість як така і самосвідомість – описують індивідуальні форми свідомості. Третя – розум - утворює їх єдність і перехід до четвертої, де досліджені загальні форми свідомості: моральність, право, відчуджений дух,. Носіями їх є народи. В п’ятому розділі викладені всезагальні (абсолютні) форми свідомості: мистецтво, релігія, філософія. Останню Гегель називає «Абсолютним знанням», оскільки воно найбільш загальне і досліджує граничні проблеми буття і духа. В силу цього філософія для Гегеля є синонім науки.

Гегель спочатку досліджує свідомість, потім самосвідомість, розум і т.д. послідовність форм свідомості або її феноменів. Кожен наступний не зовні приєднується до попереднього, а виникає в результаті його внутрішнього розвитку. Спочатку свідомість має 1 предмет, всестороннє досліджує його,внаслідок чого змінюється не лише знання, а і його предмет. «Це діалектичний рух, здійснений свідомістю в самій собі як відносно свого знання, так і відносно свого предмета – оскільки для нього виникає із цього новий істинний предмет, є власне кажучи, те, що називається досвідом». Цей процес повязує в 1 ціле всі види , тому Гегель називає Феноменологію духа наукою про досвід пізнання.

Композиція книги така: Передмова, Вступ, та три розділи. Перший (Свідомість) складається з 3-х підрозділів: «Чуттєва вірогідність, або «Це» і гадка», «Сприйняття, або Речі та їхня оманливість», «Сила і тяма, зявище і надчуттєвий світ». Другий («Самоусвідомлення», «Істина самовірогідності») містить у собі 2 частини: «Незалежність і залежність самоусвідомлення. Панування і рабство», «Свобода самоусвідомлення. Стоїцизм, скептицизм, нещаслива свідомість». Тертій розділ залишився без єдиної назви і складається з 4-х підрозділів: «Розум», «Дух», «Релігія», «Абсолютне знання».

У «Передмові», яка є останньою за часом написання і найбільш ясною частиною тексту, викладено Гегелеве розуміння предмета і методу філософії, природи філософського знання, мету та завдання «Феноменології духу», основні методологічні принципи її побудови як першої частини науки.

37. Вчення про свідомість і самосвідомість в праці г. Гегеля «Феноменологія духу».

Свідомість (со-знание) означає, що на відміну від знання є дещо інше, предмет, подібно тому, як співіснування означає існування різноманітних речей поза один одним. Свідомість складає ступінь рефлексії чи відношення духа, його розвитку як явища. На одному боці в нього стоїть самостійний суб’єкт, на іншому – самостійний об’єкт, про цей об’єкт, як для нього зовнішній, «Я» і отримує перш за все знання і таким чином і є свідомістю. Свідомість є одна сторона відношення – іншою є об’єкт – і в той же час все відношення в цілому. Гегель уподібнює його світлу, яке виявляє як себе самого, так і темряву.

Свідомість відрізняє від себе дещо, з чим вона в той же час співвідноситься (воно є «дечим» для свідомості) і певна сторона цього відношення або буття «дещо» для певної свідомості є знання.

Самосвідомість – якість людської природи.

В «феноменології» свідомість розглядається не лише в її індивідуальних або тільки в загальних формах, а у всій її повноті. Гегель прагне зобразити весь світ свідомості в усьому багатоманітні і видах.

Свідомість - співвідношення, єдність протилежних сторін – суб’єкта і об’єкта. Кожен лише постільки є людиною, постільки має чуттєву свідомість, сприйняття, уявлення, володіє розсудком, несе в собі і діє згідно з правовими, моральними законами, має справу з релігією, мистецтвом, нукою. «Обиденная свідомість» не знає, що таке суб’єкт, об’єкт, чуттєвість, розсудок і т.д. все це проблеми наукової, а не буденної свідомості.

Кожна форма свідомості – це певна єдність суб’єкта і об’єкта, знання і предмета. Кожна людина має в собі всі види свідомості, в більш чи менш розвинутій формі. Всі ці види свідомості – результат всієї пройденої історії людства. Кожна людина несе в собі як свою сутність всю цю історію. Але весь цей світ свідомості сам не є предметом буденної свідомості. Він функціонує в ній без свідомо і стихійно, тобто стихійним, несвідомим залишається єдність суб’єктивного і об’єктивного, субстанція, основа всієї діяльності, всієї історії людства. А це означає, що закони, за якими розвивається людська діяльність в ході розвитку всесвітньої історії, не пізнані, скриті. Ці закони рано чи пізно усвідомлюються, субстанція поєднується зі свідомістю, усвідомлюється, в якому відношенні Гегель бачив «все».

Свідомість людини, постільки її субстанція не усвідомлена і не пізнана, Гегель називає «необразованной точкой зрения» а завдання Феноменології вбачає в тому щоб вивести її з такого стану, змусити її зробити її предметом свого вивчення, пізнати існуючі в ній форми свідомості і дійти до осягнення єдності суб’єктивного і об’єктивного, таке осягнення Гегель називає наукою.

Свідомість діяльна, вона поглиблює і поширює знання першого предмета, знаходить в ньому протиріччя і труднощі, від яких намагається звільнити наявне знання, і тим самим формує навий образ предмета, а те, що раніше вважалося предметом постає в вигляді недосконалого знання про нього, так, що новий предмет спочатку розумом конструюється і по цій конструкції розшукується в дійсності. В цьому сенс основної ідеї Гегеля, що «новий предмет виник завдяки обращению свідомості». Тому Гегелю називає обращение свідомості «нашим додатком, завдяки якому послідовний ряд різного роду досвіду свідомості возвишається до наукового процесу різного роду і яке не мається для свідомості, яку ми розглядаємо». «Додаток» не в тому сенсі, що ми вносимо в свідомість те, чого там немає, а в тому, що описане обращение відбувається тут несвідомо, «відбувається ніби за спиною свідомості».

Таким чином, від предмета – до знання, від переробленого знання до нового предмета, разом з яким виступає і нова форма існування свідомості – «ця обставина і направляє всю послідовність форм існування свідомості в її необхідності», підносить її до рівня наукового процесу. Двосторонній зв'язок предмета і знання називається досвідом: «Цей діалектичний рух, здійснюємий свідомістю в самій собі як у відношенні свого знання, так і в відношенні всого предмета – оскільки для нього виникає із цього новий істиний предмет, є, власне кажучи, те, що називається досвідом». Саме ця структура об’єднує все багатоманіття видів і форм свідомості в єдине ціле і перетворює її в науку «про досвід свідомості», якою є «Феноменологія духа».