46.Розкрити особливості особистості старшого школяра: потреба в спілкуванні.

Подростки и юноши значительно чаще, чем люди стар-

шего возраста, чувствуют себя одинокими и непонятыми.

Но чувство одиночества проистекает не от внешней изо-

ляции, не от плохого окружения, а от невозможности выразить в общении всю полноту чувств.

Число друзей своего пола у юношей от седьмого к десятому классу несколько уменьшается (у девушек такой тенденции нет), а приятелей, наоборот, становится больше. Это свидетельствует о растущей избирательности дружбы. При этом у девушек во всех возрастах друзей своего пола меньше, а друзей противоположного пола больше, чем у юношей. Среди друзей своего пола и у юношей, и у девушек преобладают сверстники.

Для ранней юности типична идеализация друзей и са-

мой дружбы. Представление о друге стоит значительно

ближе к «идеальному Я» подростка, нежели к его пред-

ставлению о своем наличном «Я». Одной из главных неосознаваемых функций юношеской дружбы является поддержание самоуважения. Юношеская дружба иногда выступает как своеобразная форма «психотерапии», позволяя молодым людям выразить переполняющие их чувства и найти подтверждение их у того, кто разделяет их сомнения, надежды и тревоги.

Юношеская мечта о любви выражает прежде всего по-

требность в эмоциональном контакте, понимании, душевной близости; эротические мотивы в ней почти не выражены или не осознаны. Потребность в самораскрытии и интимной человеческой близости и чувственно-эротические желания очень часто не совпадают и могут быть направлены на разных партнеров. Для старшеклассников собственные переживания на первых порах иногда более

важны, чем объест привязанности. Отсюда постоянная

оглядка на мнения сверстников собственного пола; под-

ражательность, хвастовство действительными, а чаще

мнимыми «победами».

Юность - период, когда молодой человек ценит свои

рефлексивные упражнения, содержанием которых является он сам, его друг, его девушка, все человечество.

Юноша и девушка - каждый сам по себе - стремятся

к идентификации с собой, со сверстниками того же пола, а также друг с другом. В этом возрасте юность готова пережить чувство первой любви. У каждого она индивидуальна не только по времени проявления (по возрасту), но и по силе ее переживания. Одни испытывают глубокое чувство, другие - поверхностные эмоции. Именно от духовных качеств личности в юности зависит, как проявляет себя молодой человек в перипетиях любовных отноше-

ний, в какой мере достойно он решает проблемы, связанные с успехом и неуспехом в любви. Многое при решении проблем зависит от меры развития нравственного самосознания.

47.Розкрити особливості емоційного життя. Охарактеризувати прояви любові і дружби старших школярів.

В юнацькому віці також суттєво змінюється емоційно-вольова сфера. Юнаки стають менш імпульсивними, на зміну мимовільності приходить довільність. Зовнішні прояви почуттів регулюються відповідно до прийнятих норм поведінки. Появляється нова характерна особливість - самокритичність, яка допомагає юнакам строго і об'єктивно себе контролювати. В юнацькому віці набувають нового змісту характерні для підлітків якості: самопізнання і самоудосконалення. Формування нових якостей розглядається під кутом суспільної цінності. Самовиховання волі для юнаків має свої певні труднощі, які безпосередньо пов'язані з властивими для цього віку протиріччями. Виникнення цих протиріч обумовлене активним розвитком самосвідомості. Слід відмітити, що і в юнацькому віці діти ще не в змозі сомостійно розвивати свою волю, їм потрібен інструктор-педагог.

В юнацькому віці закріплюється стійке емоційне відношення до різних аспектів життя, до товаришів, дорослих людей: появляються улюблені книги, фільми, мелодії; усталюються негативні почуття: антипатія до окремих людей, до певного виду занять тощо.

У більшості дітей перехід від підліткового віку до юнацького супроводжується покращенням комунікативного й емоційного стану. Для юнацького віку характерною є відкритість, поміркована імпульсивність і емоційна збудливість. Емоційні реакції і спосіб вираження емоційних станів стають більш диференційованими, підвищується самоконтроль і саморегуляція. Характерною особливістю цього віку є зміна настрою: перехід від бурхливих, нестримних веселощів до смутку, нудьги. Ці переміни часто обумовлені особливою сенситивністю - чутливістю до оцінки іншими своєї зовнішності, здібностей, умінь і, поряд з цим, перебільшена самовпевненість і надмірна критичність по відношенню до оточуючих. Така чутливість уживається з черствістю, соромливість - з розв'язністю, бажання бути визнаним і позитивно оціненим іншими - з підкресленою незалежністю, боротьба з авторитетами - з обожнюванням випадкових кумирів, сентиментальне фантазування - зі скупим мудруванням. В юнацікому віці змінюється ставлення до таких понять як дружба, товариськість, любов. Під поняттям дружба юнаки розуміють єдність поглядів, переконань. Вона набуває більш інтимного характеру, ніж у підлітковому віці. Юнаки дуже привикають до своїх друзів і вони стають для них незамінними. Великий вплив на формування нових взаємостосунків з оточуючими мають естетичні почуття. Їх розвиток допомагає юнакам звільнитися від поганих, вульгарних звичок, непривабливих манер, вони сприяють розвитку чуйності, стриманості, лагідності.

У віці від 14-15 до 18 років різко зростає число психічних розладів. У цьому віці особливо загострюються, акцентуються деякі властивості характеру, які сприяють підвищенню можливості психічних травм і відхиленої від норми поведінки. Напр., підвищена активність і збудливість (гіпертимність) призводить до нерозбірливості: часто юнаки заводять сумнівні знайомства, вплутуються в ризиковані авантюри тощо.

Проте емоційні труднощі і болісне протікання перехідного віку - це лиш побічні властивості юнацького віку. У цілому способи вираження емоцій стають різноманітнішими, збільшується тривалість емоційних реакцій, викликаних короткочасними подразниками тощо.

Виникнення емоційних реакцій може мати різні джерела. Різке збільшення психічних розладів обумовлене розвитком самосвідомості. Часто ті хворобливі, тривожні симптоми, які появляються в юнацькому віці, викликані не стільки реакцією на специфічні вікові труднощі, скільки проявом відстроченого ефекту отриманих психічних травм у ранньому віці.