Тема 16. Україна наприкінці XVII ст.

1. Війна з Петром Дорошенком. Чигиринські походи.

2. Друге гетьманування Ю. Хмельницького. “Трактат про вічний мир”.

Семен Палій.

3. Іван Сірко. Похід на Крим. Прихід до влади І. Мазепи.

Війна з Петром Дорошенком. Чигиринські походи

Наступником Д. Многогрішного було обрано генерального суддю Івана Самойловича (1674-1687). Скориставшись зміною політичної ситуації на Правобережжі (після Бучацького мирного договору Правобережжя потрапило під владу турків і його населення почало масово переселятися на Лівобережжя і Слобожанщину, втікаючи від “бусурман”), російський уряд і Самойлович на початку 1674 р. пішли з війною на П. Дорошенка. Більшість місцевого населення воювати з ними на захотіла, і десять правобережних полків визнали зверхність мовсковського царя. Ханенко (інший претендент на гетьманську булаву на Правобережжі) добровільно передав гетьманські клейноди І. Самойловичу. Всіма покинутий П. Дорошенко сидів у неприступному Чигирині.

Обраний у листопаді 1673 р. королем Ян Собеський зміг скористатися патріотичним піднесенням у Польщі і розгромити частину турецьких військ та відвоювати у П. Дорошенка деякі українські землі. Фактично П. Дорошенко контролював лише Чигирин і навколишні землі. Російсько – українські полки обложили його, і П. Дорошенко відрікся від гетьманства на користь І. Самойловича. Частина Правобережжя возз’єдналася з Лівобережжям.

Туреччина не бажала миритися з територіальними втратами в Україні і організувала декілька походів своєї армії. Оскільки бої проходили в основному за гетьманську столицю Чигирин, то і походи турецької армії мають назву чигиринських. Перший чигиринський похід почався в 1677 р., коли 100-тисячна турецька армія Ібрагім-паші вирушила на Україну. Бажаючи заручитися підтримкою козаків і старшини, турецький уряд замість П. Дорошенка поставив Юрія Хмельницького, надавши йому штучний титул “князя малоросійської України”. Чигирин з 3 по 24 серпня захищав 30-тисячний гарнізон, а 25 серпня підійшло 50-тисячне військо Ромодановського та І. Самойловича, яке завдало такого відчутного удару турецькій армії, що наступного дня вона відступила.

У 1678 р. Туреччина провела другий чигиринський похід з 200-тисячним військом. Нечисельний чигиринський гарнізон під командою І. Ржевського досить вдало відбивав перші штурми. Об’єднана російсько–українська армія (70 000 Ромодановського і 40 000 І. Самойловича), як і минулого року, розгромила турок і татар на підступах, проте росіяни на допомогу Чигирину не поспішали, тому рештки гарнізону залишили Чигиринську фортецю і відійшли до об’єднаної армії. Позиційні бої не дали переваги ні турецькій, ні російсько-українській стороні, і 21 серпня турки відступили.

Друге гетьманування Ю. Хмельницького. “Трактат про вічний мир”. Семен Палій

Царизм, не бажаючи втягуватись у тривалу війну з Туреччиною, припинив воєнні дії. Туреччина відновила свою владу на Південній Київщині і Поділлі, призначивши гетьманом Ю.Хмельницького. Останній встановив такий жорстокий режим на підвладній території, що в 1681 р. його стратили самі турки. Росія за рахунок українських земель пішла на уступки Туреччині і в 1681 р. підписала з нею Бахчисарайський мирний договір (за Росією визнавалися Лівобережжя з Києвом, а також Запоріжжя; за Туреччиною – Південна Київщина, Брацлавщина і Поділля; територія між Південним Бугом і Дністром мала бути незаселеною).

Але Польща, не бажаючи віддавати туркам Правобережну Україну, поступово її відвоювала, проте, не наважуючись самостійно протистояти Туреччині, підписала з Росією в 1686 р. “Трактат про вічний мир”, який фактично узаконив поділ України; правда, Росія діставала право захищати православних українців на Правобережжі, тобто могла втручатися у внутрішньопольські справи. Але цим договором Росія продемонструвала остаточний відхід від зобов’язань 1654 року щодо України. Правобережжя не погодилося з владою Польщі, і патріотичні сили на чолі з Семеном Палієм повели рішучу боротьбу за визволення. Палій, майже не маючи підтримки з боку Росії, все ж таки зміг контролювати значну територію і захищати її від зовнішньої агресії.

Іван Сірко. Похід на Крим. Прихід до влади І. Мазепи

Одним з найактивніших діячів того часу був кошовий отаман Запорізької Січі Іван Сірко. Він очолював козаків 1654 р. у Франції, відзначився за Хмельницького, а з 1663 р. і до смерті в 1680 р. майже незмінно був кошовим запорожців. Головною метою бачив незалежність Запоріжжя і тому боровся проти І. Виговського, П. Тетері, І. Самойловича, П. Дорошенка. Завдяки Сірковим козакам воєнний потенціал Криму в 60–70 х рр. ХVII ст. значно послабився, і татари не наважувалися нападати на Україну. Сірко був неперевершеним полководцем (50 перемог і лише одна поразка), але не найкращим політиком (вчасно не підтримував далекоглядних вождів, що боролися за незалежність всієї України, а не лише її частини).

“Вічний мир” між Росією і Польщею був спрямований проти Туреччини, тому, виконуючи союзницькі зобов’язання, навесні 1687 р. в похід на Крим вирушила 150-тисячна армія В. Голіцина і 50 тисяч І. Самойловича. Війська йшли в страшенну спеку, до того ж татари підпалили степ, і військо повернуло назад. Пошуки винного були недовгими: старшина, незадоволена користолюбством та пихою І. Самойловича і тим, що на всі посади він ставив своїх родичів (та й українській церкві він завдав в 1685 р. тяжкого удару, підпорядкувавши її московському патріархові), написала донос Голіцину, в якому звинуватила І. Самойловича в таємних стосунках з татарами. Самойловича заарештували і заслали до Сибіру. Гетьманом було обрано генерального осавула Івана Мазепу (1687 – 1708). Між новообраним гетьманом і царським урядом були підписані Коломацькі статті, за якими автономія України знову обмежувалась. Гетьману заборонялося без дозволу царського уряду замінювати на посадах полковників і генеральну старшину, а старшині – самовільно усувати гетьмана. Старшинські маєтності, одержані від царя, проголошувалися непорушними. Таким чином, на початок гетьманування І.Мазепи Березневі статті Б.Хмельницького були майже повністю замінені.