30(Поняття, значення та загальні положення стадії порушення державного обвинувачення

Порушення державного обвинувачення — це стадія кримінального процесу, в якій прокурор на підставі наданої йому органом досудо-вого слідства кримінальної справи із обвинувальним висновком вирішує питання щодо можливості твердження про вчинення конкретною особою кримінально караного діяння, передбаченого певною нормою кримінального закону, що зумовлює її обов'язок понести кримінальну відповідальність перед державою в особі компетентних органів правосуддя, які повинні розглянути питання про прийняття обвинувачення до свого розгляду з метою встановлення винності та покарання обвинуваченого.

Порушення державного обвинувачення є самостійною стадією кримінального процесу, бо його здійснюють між стадією досудо-вого слідства, в якій слідчий складає обвинувальний висновок, і стадією попереднього розгляду справи суддею, що йде після затвердження прокурором обвинувального висновку.

Довгий час у теорії тривали дискусії щодо природи й місця діяльності прокурора у кримінальній справі, що надійшла до нього від слідчого з обвинувальним висновком. Більшість учених вважала її складовою частиною стадії досудового слідства. За такого підходу залишалося невирішеним питання про час виникнення функції державного обвинувачення, яку прокурор здійснює в суді.

Під час досудового слідства у кримінальній справі прокурор виконує одночасно дві функції: 1) нагляду за законністю і діяльності органів дізнання та досудового слідства; 2) обвинувачення. Перша функція переважає. Отримавши від слідчого кримінальну справу з обвинувальним висновком, прокурор, перевіривши, чи не було порушень закону під час розслідування, розглядає можливість направлення справи до суду. За позитивного вирішення цього питання прокурор перетворюється із наглядача на державного обвинувача. В суді він виконує одну функцію — підтримання державного обвинувачення, яке виникає в момент затвердження прокурором обвинувального висновку.

31. Суб'єкти державного обвинувачення

Маючи певний процесуальний інтерес, кожна із сторін – обвинувачення та захист, володіє рівною з іншою стороною сукупністю прав щодо відстоювання своїх тверджень, які відображають цей інтерес. Таким чином, процесуальна рівноправність сторін є обов’язковою умовою дійсної змагальності сторін обвинувачення і захисту у суді (ст. 261 КПК).Сторони обвинувачення (прокурор, а також потерпілий, цивільний позивач, та їх представники) і захисту (підсудний, захисник і законний представник, цивільний відповідач і його представник) користуються рівними правами на заявлення відводів і клопотань, подання доказів, участь в їх дослідженні та доведенні їх переконливості, виступ у судових дебатах, оскарження процесуальних рішень суду. Мова йде не про рівність становища прокурора, підсудного або захисника, а про процесуальну рівноправність сторін обвинувачення та захисту, під яким розуміється рівність прав кожного із них в доказуванні та відстоюванні своїх стверджень. Під поняттям "прокурор": Генеральний прокурор України та його заступники, підпорядковані прокурори та їх заступники, старші помічники і помічники прокурора, начальники управлінь і відділів, їх заступники, старші прокурори і прокурори управлінь і відділів, які діють у межах своєї компетенції.