Розділ хіі. Національна економіка в сучасному світовому господарстві: місце та інституціональні форми інтеграції у світове господарство

12.1. Влив глобалізації на розвиток національної економіки. Адаптація національної економіки до глобальних змін.

12.2. Форми і методи інтеграції національної економіки у світове господарство.

12.3. Механізми зовнішньоекономічних зв’язків України.

12.4. Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

12.5. Державне регулювання валютних операцій та кредитно-розрахункових відносин.

12.6. Боргова криза та стратегія управління зовнішньою заборгованістю.

12.7. Конкурентоспроможність національної економіки у світовому господарстві: суть та основні підходи до оцінювання.

12.1. Влив глобалізації на розвиток національної економіки. Адаптація національної економіки до глобальних змін.

Однією з основних ознак сучасного розвитку світового господарства є розгортання процесів глобалізації, які справляють суттєвий вплив на систему міжнародних економічних відносин, трансформують напрями і визначають тенденції розвитку національних економік. 

Глобалізація як економічний термін була введена Р.Робертсоном у 1983р. Перші моделі глобалізації були обґрунтовані в теорії Форестера і Медоуз (1971р.), заснованій на спрощенні екстраполяції п’яти параметрів розвитку сучасного світу – росту народонаселення, прискоренні індустріалізації, погіршенні споживчих витрат, вичерпності природних ресурсів і забрудненні навколишнього середовища.

Глобалізація як процес набуває різного значення залежно від того, чи йдеться про окрему компанію, галузь, країну, чи про світове господарство. Для окремої компанії глобалізація визначається тим, наскільки компанія розширила географію надходження своїх доходів, і в яких масштабах і пропорціях розподілила свої активи у різних країнах, а також тим, наскільки вона залучена до експорту капіталу, товарів та ноу-хау через структури, що їй належать.

Глобалізація на рівні окремої країни характеризується ступенем взаємозв’язку її економіки зі світовою економікою в цілому. Ступінь інтеграції національної економіки у світове господарство визначається співвідношення зовнішньоторговельного обороту і ВВП; обсягом прямих іноземних інвестицій, які спрямовуються в економіку країни із зарубіжних країн; величиною портфельних інвестицій, величиною роялті в країну та з країни, що пов’язані з переданням технологій.

Глобалізація в рамках світового господарства (від англ. “globe” – земна куля) – це складний, багатогранний процес, який можна трактувати як:

• інтеграцію національних економік світу з метою розв’язання глобальних проблем людства;

• явище взаємозалежності національних економік, що виникає в результаті міжнародного переливу товарів, послуг, капіталу;

• сукупність викликів, які пов’язані з функціонуванням світового ринку товарів і послуг, фінансів, з становленні глобального інформаційного простору, з транснаціоналізацією бізнесу та формуванням транснаціональних корпорацій (ТНК).

Глобалізація може розвиватися шляхом: формування духовних і матеріальних основ цілісного світу та соціальних суб’єктів глобальної політики та глобальних відносин в певній сфері; розвитку міждержавних та міжнародних відносин; програмованого лідерства однієї країни чи групи, країн; розширення масштабів обміну та інтенсифікації процесів руху товарів, капіталів, трудових ресурсів; створення інституцій міждержавного, міжнародного регулювання глобальних проблем; зростання фінансової єдності та взаємозалежності фінансово-економічних систем країн світу.

Наслідки глобалізації як об’єктивного процесу планетарного масштабу мають і позитивну і негативну форми впливу на національну економіку. Їх можна розглядати з різних позицій і сформувати наступним чином.

До позитивних наслідків глобалізації слід віднести:

• поширення нових інформаційних технологій та пов’язаних з ними переваг (скорочення часу і витрат на трансакції, поліпшення умов праці та життя);

• перехід на ресурсозберігаючі технології;

• посилення уваги до важливих проблем людства та спільне вирішення в рамках міждержавних угод;

• тяжіння світової економіки до єдиних стандартів, цінностей, принципів функціонування; формування нового середовища макросоціальних та макроекономічних відносин, яке породжує нові моделі національної модернізації;

• можливість глобального регулювання екологічної ситуації в державах, порятунок суспільства від глобальних загроз різного характеру, які непереборні для кожної окремої держави і навіть наддержави (скажімо, планетарні катастрофи), вирівнювання в економічному плані країну до рівня високо розвинених, світова координація боротьби зі СНІДом, наркоманією, тероризмом.

До негативних наслідків глобалізації слід віднести:

По-перше, розвиток корпорократії, як однієї із форм інституціональних мегапасток, до яки країни потрапляють із-за помилок в державній політиці.

По-друге, утворення наднаціональних інститутів і перехід у їхню компетенцію цілого ряду політичних, економічних, соціальних функцій, виконуваних раніше органами національних держав. 

По-третє, виникнення проблем економічної, екологічної, культурної безпеки, що вимагає погодження дій суб’єктів міжнародних відносин, до яких входять і національні держави.

По-четверте, виникнення політичних, економічних, соціальних шоків, оскільки розвиток національних економік виходить з-під державного контролю, а соціальні наслідки цього процесу — безробіття, міграція, бідність — накопичуються в національній економіці .

По-п’яте, посилення взаємозалежності національних економік та їхнє взаємопроникнення, формування міжнародних виробничих комплексів поза національними кордонами, що сприяє розвитку транснаціональник корпорацій.

По-шосте, необхідність вирішення проблеми адаптації прийнятих на наднаціональному рівні стратегій розвитку до потреб локальних суспільств.

Глобальне економічне середовище динамічно змінюється внаслідок дії таких чинників: розвитку міжнародного поділу праці, транснаціоналізації виробництва; науково-технічного прогресу на інформаційної революції, прискореного оновлення основного капіталу традиційних галузей і створення нових галузей економіки; поширення форм економічної лібералізації міжнародної торгівлі через скасування обмежень та зниження митних тарифів (за півстоліття рівень митних тарифів у розвинутих країнах знизився з 40% до 4%); регіональної інтеграції, формування спільних ринків, митних та валютних союзів; стрімкого розвитку ТНК.

Глобалізація передбачає, що країни стають не просто взаємозалежними з причини формування системи міжнародного інтегрованого виробництва, зростання обсягів світової торгівлі та потоків іноземних інвестицій, інтенсифікації руху технологічних нововведень тощо, але й більш вразливими щодо негативного впливу світогосподарських зв’язків.

Світова практика доводить, що виграш від глобалізації розподіляється далеко нерівномірно між країнами та суб’єктами економічної діяльності. Глобалізація, з одного боку, уніфікує соціальний простір, а з другого – веде до більш чіткої стратифікації світової спільноти. Формується система, що складається з країн «ядра» глобалізації або так званих цивілізаційних центрів¹ та країн «периферії» глобалізації. На жаль, Україна в цьому аспекті відноситься до периферійних держав. Це обумовлено як рівнем її соціально-економічного розвитку, так і місцем та роллю держави на світовій політичній арені. Однак глобалізація створює в перспективі більш сприятливі умови для зростання добробуту України і українців, реалізації ними своїх сутнісних сил, надає кожному можливості щодо доступу до глобального передового досвіду та ресурсів.

На даний час на геоекономічному рівні все більше розвиваються відносини конкуренції між так званими країнами – цивілізаційними лідерами, які орієнтовані на накопичувальну модель розвитку (найбільш потужні з них – США, Європейський Союз як геоекономічна агломерація, Китай, Індія, Венесуела, Бразилія, Аргентина), і країнами-аутсайдерами (лузерами), які орієнтовані на споживчу модель розвитку й «карнавальний» спосіб існування. Для цієї групи країн характерно тотальне й швидке вичерпування свого духовного, матеріального, людського, природного потенціалу, національного багатства у цілому.

Основними формами адаптації національних економік до викликів глобалізації є:

• регіоналізація, яка з одного боку є своєрідною формою захисту національних економік від негативних проявів глобалізації, а з другого – використовує функціональну перевагу глобального капіталу для регіональних ринків з метою вирівнювання їх соціально-економічного розвитку;

• трансформація національних систем державного регулювання через адаптацію та гармонізацію національних норм та стандартів в галузі державного управління до світових;

• синхронізація та адаптація національного законодавство з законодавством розвинутих країн віту.

Першочерговими заходами у розв'язанні проблеми адаптації системи державного регулювання України до викликів глобалізації є:

зниження залежності країни від зовнішньої торгівлі та прискорений розвиток внутрішнього ринку;

послідовне наближення структури експорту та імпорту до співвідношень, характерних для загальносвітової структури (основою такої перебудови має стати інноваційний розвиток, реформування відносин власності, трансформація форм господарювання);

зменшення імпортної залежності щодо стратегічної сировини та палива; розвиток ефективного вітчизняного імпортозамінного високотехнологічного виробництва;

визначення стратегічних напрямів державної підтримки високотехнологічних галузей (авіакосмічна галузь, літакобудування, електротехнічні підприємства, верстатобудування, виробництво зброї) з метою підвищення частки наукомісткої продукції в експорті і зменшення імпортної залежності з високотехнологічних товарів;

розвиток патентно-ліцензійної торгівлі, торгівлі ноу-хау і послугами типу інжиніринг, всебічний розвиток транзитного сектору;

розробка економічного механізму стимулювання імпорту передових технологій та продукції, які сприятимуть модернізації національної економіки, створенню замкнутих технологічних циклів;

диверсифікація експорту, державна підтримка підприємств, що виходять на нові міжнародні ринки;

проведення стандартизації та сертифікації національних товарів та послуг відповідно до міжнародних стандартів якості ІSO.