46.Венчурні фірми та їх науково-технічна діяльність.

Венчурний бізнес представлено самостійними невеликими фірмами, що спеціалізуються на дослідженнях, розробках, виробництві нової продукції. Їх створюють учені-дослідники, інженери, новари. Поширено бізнес в США, Зах Європі, Японії. Як правило, венчурні фірми не займаються оргназацією виробництва продукції, а передають свої розробки іншим фірмам – екплерентам, патієнтам, комутантам.

Компоненти:

- ідеї новації – нового виробу, технології

- суспільної потреби

- п-ця, готового на основі запропонованої ідеї організувати фірму;

- ризикового капіталу для фінансування.

Розвиток малого п-ва пояснюється такими чинниками:

1. Упровадженням в усі сфери економіки різних видів мікроелектронної техніки, що не потребує великих виробничих площ та стартових інвестицій, але жає хмогу різко спростити чи здешевити комунікаційні зв’язки, процес прийняття ефективного управлінського рішення

2. прийняттям державами законодавчих актів з податкових та ін пільшг малому п-ву

3. державного і позаюджетно. підтримкою фінансування ризикового венчурного бізнесу

4. гнучкість та адаптивністю малих фірм до вимог ринку у зв8язку з невеличкою кількістю їх співробітників і досягненнями науково-технічного прогресу

5. підвищеням інтелектуального рівня наукових співробітників та їх прагнення до своободи у творчій діяльності

6. виоб ефективністю кінцевих результатів інноваційної діяльності малих фірм і швидкою віддачею інвестицій порівняно з великими корпораціями.

Чинники, що стримують зростання їх кількості:

• великий ризик інвестування у зв’язку з малою номеклатурою товраів, що випускаються, або виокнуваних послуг.

• значні труднощі в налагодженні виробницва через відсутність необхідного виробничого потенціалу, слабка інфраструктура та їх захищеність.

47.Особливості обґрунтування бізнес-плану інноваційного проекту.

48.Сутність державної інноваційної політики.

Державна інноваційна політика – сукупінсть науково-технічних, виробничих, управлінських, фінансово-збутових та ін заходів, пов’язаних з просуванням нової чи поліпгеної продукції на ринок. Пов’язана з вибором пріоритетів у науці та техніці. Поєднує науку, техніку, п-во, економіку та управління, охпоплює виробницво, банки, науково-технічні кадри.

4 Типи інноваційної політики:

1. Інноваційна політиика „технологічного поштовху” Визначення державою пріоритетних напрямків розвитку науки та техніки

2. Інноваційна політика ринкової орієнтації. Використання ринкового мехінаізму розподілення ресурсів і вибору напрямків розвитку науки та техніки. При цій політиці обмежена роль держави в стимулюванні інноваційної діяльності.

3. Політика соц орієнтації – соціальне регулювання наслідків НТП, а процес прийняття рішень базується на соціально-політичних рішенням. Ця політика ніколи не користувалась самостійно, але окремі її елементи відображені в розвитку різних країн.

4. Інноваційна політика, яка націлена на зміни економічної структури господарського механізму. Вплив передової технології на вирішення соціально-економічних проблем, на зміни галузевої структури, на рівень життя.

Інструменти державної підтримки інноваційної діяльності:

• національні науково-технічні програми;

• державне замовленняв науково-технічній сфері

• державна науково-технічна експертиза

• бюджетне фінансування інноваційних процесів

• патентно-ліцензійна діяльність

• стандартизація та сертифікація продукції

• формування кадрів

• створення системи науково-технічної інформації