6. Своєрідність авторського стилю Марка Черемшини: єдність нео-натуралістичних, експресіоністичних елементів в ліричній стихії його оповіді

Марко Черемшина виступав також з рецензіями, літературно-критич­ними статтями, спогадами, підтримував тенденції літературного розвитку. Найбільше уваги приділив Марко Черемшина своєму побратиму В.Стефанику, присвятивши йому кілька художніх творів і літературно-критичних статей («Добрий вечір, пане-брате...», «Желання», «Його кров», «Під осінь», «Стефаннкові мужики»), у яких з любов'ю і натхненням говорив про творчість цього незрівнянного майстра новели, «поета мужицькі розпуки», який «приріс до села серцем і душею». Перед ним селяни «всі свої рани розкривають, ввесь свій біль на сонце видобувають, всю тугу ріками розливають, всю свою розпуку чорними хмарами розкладають». Марко Черемшина бачив у В.Стефаникові насамперед народного письменника, що сам вийшов з народних низів і зумів народний біль перенести на папір, видобути з свого серця «слова, гей зорі».

Творчість Марка Черемшини органічно увібрала багатство гуцульського фольклору. В основі сюжету багатьох новел – народні звичаї і обряди: старосвітське ворожіння про долю («Бо як дим підоймається»), згадка про давній звичай палити поминальний вогонь по небіжчику («Писанка»), поєднання щирої побожності героїв із їх світосприйняттям («Основини»).

Неповторність стилю Марка Черемшини – і в натхненному ліризмі, глибокій образності вражаючої експресії, осяянні кожного слова любов’ю до світу краси, до Гуцульщини. М.Зеров, захоплюючись манерою письма Черемшини, писав: «Він підхопив «золоту нитку» народної розповіді і зв’язав її з найновішими здобутками літературної техніки. Він виткав майстерний, гарячий кольорами килим і зробив те, немов сам не помічаючи своєї сили, своєї небуденної оригінальності».