19. Види несвідомих психічних явищ.

1. Несвідомі (Неусвідомлені?) психічні явища - це така форма відображення дійсності, при якій не людина не віддає собі звіт у діях, які вони здійснює, втрачає повну орієнтацію в часті та місті здійснення дій, втрачає здатність до мовної регуляції поведінки.

Неусвідомлені психічні явища є більш низьким рівнем розвитку психіки, порівнювано із усвідомленим рівнем (свідомістю). Вони виступають як недостатньо адекватне відображення світу в мозку людини. Але їх не можна віднести до тваринної психіки, вони також обмовлені суспільними обставинами життя людини. Це нормальна сторона психіки, особливий рівень психічної діяльності.

2. Види неусвідомлених психічних явищ.

До неусвідомлених психічних явищ відносяться:

8. Явища, які виникають у сні (сновидіння);

9. Реакції-відповіді, які обумовлюються подразниками, які реально не відчуваються , але реально діють на людину (субсенсорні реакції);

10. Рухи, які були в минулому свідомими, але завдяки повторенню стали автоматизованими і більше неусвідомленими;

11. Деякі спонукання до діяльності, в яких відсутня усвідомленість мети;

12. Деякі патологічні явища, які виникають в психіці хворої людини (галюцинації, марення та ін.);

13. Імпульсивні дії – коли людина не дає собі ради в наслідках своїх вчинків;

14. психологічна установка та ін.

Несвідомі психічні явища відіграють захисну функцію в житті людини.

Існують різні пояснення проявів несвідомого, Так, З. Фройд вважав, що сфера несвідомого – це витіснені, нереалізовані потяги людини

20 Поняття про самосвідомість. Проблема виникнення самосвідомості.   Людина як істота починається зі свідомості. Особистість починається із самосвідомості.    Самосвідомість – це складний психічний процес, сутність якого полягає у сприйнятті особистістю численних образів самої себе в різних ситуаціях діяльності та поведінки; у всіх формах взаємодії з іншими людьми; в поєднанні цих образів у єдине цілісне утворення-уявлення, у поняття власного «Я» як суб’єкта, який   відрізняється від інших суб’єктів.   На відміну від свідомості, самосвідомість орієнтована на осмислення людиною своїх дій, цілей, почуттів, думок, мотивів, позиції в суспільстві, а також усвідомлення власних розумових, моральних, фізичних якостей тощо. Свідомість – знання про іншого; самосвідомість – знання про себе. Свідомість орієнтована на весь об’єктивний світ; самосвідомість орієнтована на саму особистість. У самосвідомості людина виступає одночасно як суб’єкт і як об’єкт пізнання. Рубінштейн: «Я» - це не свідомість, а людина, суб’єкт як свідомий діяч».    Проблема виникнення самосвідомості: - Бехтерєв: самосвідомість передує свідомості, полягає у неясному відчутті власного існування; - Виготський, Рубінштейн: етап у розвитку свідомості (2-3 роки); - Сеченов, Чамата: самосвідомість виникає і розвивається одночасно зі свідомістю; - Колб: тактильні контакти на етапі внутрішньоутробного розвитку, що готують відчуття обмеженості власного тіла; - психоаналіз: процес субєктивного відділення від матері (кінець першого року життя); - Кулі, Мід: у дитини зявляється здатність стати на місце іншого, засвоїти іншу перспективу у сприйманні й оцінюванні своїх властивостей; - Розен: дитина переносить знання, отримані стосовно інших, на саму себе - у цьому процесі й зароджується чи оформлюється її самосвідомість; - Мясіщев: вираження у чіткій формі емоційного ставлення (бажань, почуттів) до довкілля; - Кон: поява свідомого "Я", виникнення рефлексії, усвідомлення своїх мотивів, моральних конфліктів і моральна самооцінка, інтимізація внутрішнього життя - феноменальні прояви самосвідомості у підлітковому та юнацькому віці.

Самосвідомість – це усвідомлення людиною самої себе як особистості(своєї

діяльності як члена суспільства; стосунків з іншими людьми; рис характеру; власних дій та вчинків тощо).П.Р.Чамата, що спеціально проаналізував цю проблему, виділив три точки зору з цього питання. Аналіз показує, що їх навіть більше, ніж три.Одна з цих точок зору, висловлена, зокрема, Бехтеревым, полягає в тому, що проста самосвідомість в розвитку дитини передує свідомості, тобто ясним і виразним представленням предметів. Самосвідомість в його простій формі полягає в неясному відчутті власного існування. Згідно іншій точці зору, яку у вітчизняній літературі аргументували, зокрема, Выготский і Рубинштейн, самосвідомість дитини є етап в розвитку свідомості, підготовлений розвитком мови і довільних рухів, зростанням самостійності, викликаним цим розвитком, а також пов'язаними з цими процесами змінами у взаєминах з тими, що оточують. Йдеться про той етап в розвитку дитини, коли він опановує мовою і характеризується спробами самостійної дії(2-3 року).Чамата, спираючись на ідеї Сеченова, Галича і Потебни, протиставляє першим двом точкам зору третю - самосвідомість виникає і розвивається одночасно з свідомістю. Сенс цієї точки зору, яку ясно сформулював Сеченов, зводиться до наступного. До відчуттів, викликаних зовнішніми предметами, завжди "домішуються" відчуття, викликані власною активністю організму.П.Р.Чамата, розвиваючи далі цю точку зору, підкреслює, що самосвідомість, як і свідомість, виникає не відразу, не з народження, а у міру оволодіння власним тілом, "в процесі перетворення звичайних дій на довільні дії". Органи свого тіла поступово усвідомлюються дитиною у міру того, як перетворюються на своєрідні "знаряддя" його діяльності.Автори, що розглядають розвиток дитини в психоаналітичній традиції, розуміють процес зародження самосвідомості як процес суб'єктивного відділення від матері; дискомфорт, викликаний тими або іншими соматичними процесами, зменшується у дитини з появою матері; відповідно дитина починає виділяти з решти світу матір, а себе відокремлювати від матері.Згідно послідовникам Кули і Мида, поява самосвідомості зв'язана у дитини з появою у нього здатності встати на місце іншого, засвоїти іншу перспективу в сприйнятті і оцінці власних властивостей. Згідно іншій точці зору, скоріше відбувається зворотне: дитина переносить знання, отримані щодо інших, на саму себе - в цьому процесі і зароджується або оформляється його самосвідомість. Виникнення самосвідомості зв'язується також з виразом у виразній формі емоційного відношення (бажань, відчуттів) до того, що оточує. Такої точки зору дотримувався Мясищев. Багато радянських авторів підкреслювали також значення підліткового і юнацького віку для розвитку самосвідомості, яку Шпрангер вважав головним новоутворенням цього віку. Поява свідомого "Я", виникнення рефлексії, свідомість своїх мотивів, моральні конфлікти і етична самооцінка, інтимізації внутрішнього життя - ось деякі феноменальні прояви самосвідомості в цьому віці. Цей період вважається критичним, переломним або навіть періодом власне виникнення самосвідомості у всій його цілісності. "Періодом виникнення свідомого "Я", - пише Кон - як би поступово не формувалися окремі його компоненти, відвіку вважається підлітковий.

21 Психологічна структура самосвідомості. У структуру самосвідомості входять: самопізнання, емоційно-ціннісне ставлення до себе (самоставлення) і саморегуляція.  Самопізнання - процес усвідомлення, спрямований на дослідження субєктом, що пізнає, себе, своєї діяльності, свого внутрішнього психічного змісту. Самопізнання стає можливим тільки тоді, коли особистість, що пізнає, водночас є і субєктом, і обєктом пізнання.  Самопізнання формується через відчуття себе як сприймаючої істоти й активно розвивається з появою здатності відокремлювати себе від своєї життєдіяльності. Спочатку воно є безсловесним і беззначеннєвим, і вже потім набуває вигляду словесного, значеннєвого, предметного.  Самопізнання є водночас і результатом, і передумовою самоусвідомлення. Однак його не слід зводити до самосвідомості або рефлексії. Можна усвідомлювати себе, рефлексувати, але не знати сутності свого "Я". Уміння пізнавати власний внутрішній світ досягається з досвідом життя. Процес самопізнання несе інформацію не тільки про характер, здібності та інші особливості, він спрямований на пізнання справжнього в особистості, збагнення сутності її земного покликання.  Самоставлення - одна зі складових субєктивного ядра особистості й структури її самосвідомості, характеристика самоцінності та механізм керування поведінкою. На рівні свідомості самоставлення виявляється в поведінці та діяльності як загальне, глобальне почуття "за" чи "проти" самого себе у формі самоповаги, аутосимпатії, самоінтересу, близькості до самого себе, очікуваного ставлення інших. На рівні підсвідомості працюють механізми психологічного захисту "Я", самоцінності (компенсація, прикрашання, захист від самозаперечення), що може провокувати деструктивну поведінку особистості.  Саморегуляція - система психічного самовпливу з метою свідомого керування особистістю своїми психічними станами відповідно до вимог ситуації та доцільності. Саморегуляція може здійснюватися на неусвідомлюваному рівні механізмами підтримання внутрішнього гомеостазу та пристосувальної поведінки; може бути свідомим, довільним процесом на основі освоєння спеціальних методів мобілізації внутрішніх резервів, що у повсякденному житті залишаються незатребуваними.  Психологічна структура самосвідомості.

Самосвідомість – це усвідомлення людиною самої себе як особистості(своєї діяльності як члена суспільства; стосунків з іншими людьми; рис характеру; власних дій та вчинків тощо).

Самосвідомість має таку структуру (включає такі основні складові: