1. Проблемою спрямованості особистості та ієрархія мотивів.

Спрямованість особистості – система домінуючих мотивів. Провідні мотиви підпорядковують собі інші й характеризують будову усієї мотиваційної сфери особистості. Виникнення ієрархічної структури мотивів виступає як передумова стійкості особистості.

Структура спрямованості (як ієрархічної структури мотивів) – спрямованість має одновершинний характер:

1. передусім входять - усвідомлені мотиви поведінки (цілі, інтереси, ідеали, переконання особистості). Їхня стійка ієрархія дає змогу в певних межах передбачати загальну спрямованість особистості, її вчинків;

2. мало усвідомлені мотиви – їх співвідношення визначає поведінку людини в новій ситуації.

Домінування мотивів (їх ієрархія) має ситуативний характер.

2. Проблема полімотивованості людської діяльності.

У складних видах діяльності спостерігається кілька мотивів, що утворюють систему мотивації (полімотивованість людської діяльності).

Наприклад, в управлінській діяльності, яка є складною за своїм змістом, розрізняють інтровертнуї та екстравертну мотивації.

А) Інтровертна (внутрішня) мотивація зумовлюється безпосередньо змістом самої діяльності (інтересом до неї, почуттям радості та задоволення, які зв'язані з нею).

Б) Екстравертна (зовнішня) мотивація залежить від позитивних факторів, зв'я­заних з цією діяльністю (соціальне визнання, матеріальна вина­города).

В) Найоптимальнішим є поєднання обох мотивацій, або забезпечення так званої полімотиваціЇ управлінської діяльності керівника.

У тих випадках, коли відбувається актуалізація лише одного типу мотивів (внутрішніх чи зовнішніх), результати ді­яльності не завжди будуть ефективними. Водночас важливим є вміння керівника визначати на кожному життєвому етапі пріори­тетність своїх мотивів (який мотив сьогодні є найважливішим, а що може і почекати).

51)мотиви і цілі діяльності (кудріна)

Мотиваційно смислові та цільові детермінанти створюють цілісний комплекс регуляції діяльності.Мотиви впливають на діяльність , її загальний характер та ефективність опосередковано – через цілі.Мета – усвідомлюваний образ майб результату дій. На відміну від цілей мотиви усвідомлюються людиною.Мотив діяльності завжди 1 а цілей багато.Мета діяльності завжди залежить від мотиву.Мотив спрямовує сили людини в напрямку до задоволення її потреб.Смисл мети визначається її відношенням до мотиву. Інколи мета і мотив можуть збігатися, тоді передбачуваний результат дії й буде тим , що спонукає та спрямовує дія-сть.Цікавими є ситуації коли мотив і мета не збігаються , мотиви не усвідомлюються. Тут має місце неадекватність відображення мотуву в свідомості у вигляді особистісного смислу відповідного предмету , що і призводить до постановки цілей, які не відповідають мотиву.Міра розбіжності мотиву й мети може бути різною.Особливо коли мета задається людині зовні.Людина починає розшукувати мотив який відповідає даній меті і тим самим створює смисл відповідної дії. Якщо мотиву немає, то спонука формується на мотиві уникнення покарання.Мотив може заважати усвідомленню мети , якщо він не співпадає з її об’єктивним значенням , тобто тоді, коли об’єктивний результат дії є непривабливим для С. Вплив мотиву на мету полягає також в оцінці ймовірності її досягнення. Більш бажана подія здається більш ймовірною. Також є вплив характер якого змінюється залежно від її усвідомлення. Чим чіткіша мета , тим більш активним є мотив її досягнення.(закон «спеціальної детермінації волі», Н.Ах): при більш чіткій та визначеній меті зусилля волі , а отже й активність мотиву є більшою.Активність мотиву є функцією усвідомлення віддаленості досягення мети в часі і просторі. Халл встановив закономірність «градієнт мети»: в міру наближення до мети ступінь активності мотиву збільшується . Г.М.залежить від : - початкової сили мотиву;-від змісту мотиву. Активність мотиву залежить від усвідомленя міри здійснення мети.Потреби та мотиви

Потреба, опосередкована складним психологічним процесом мотивації, виявляє себе психологічно у формі мотиву діяльності або поведінки.

Потреба – це нестача суб’єкта в чомусь конкретному, а мотив – обгрунтування рішення задовольнити або не задовольнити зазначену потребу в даному об’єктивному й суб’єктивному середовищі. Перш ніж потреба спричинить дію, особистість переживає складний психологічний процес мотивації, який полягає в усвідомленні тією або іншою мірою об’єктивної й суб’єктивної сторін потреби й дії, спрямованої на її задоволення.

Схема переходу потреби в мотив: потреба – мотивація – мотив(нестача у чомусь)–(усвідомлення потреби)–(обгрунтування рішення).

Мотивом може стати тільки усвідомлена потреба й тільки в тому разі, якщо задоволення цієї конкретної потреби, багаторазово проходячи через етап мотивації, безпосередньо переходить у дію.

З часом, якщо дія стала звичною, між потребою та дією встановлюється прямий зв’язок. Процес мотивації, здійснений раніше, залишається в неактуалізованому стані. Напр: людина кожного дня йдучи на роботу навіть не замислюється над тим чому вона це робить, які потреби спонукають її працювати. Відповідне рішення було обгрунтоване людиною раніше.

Отже, мотив є результатом мотивації і являє собою внутрішню психологічну активність, що організовує та планує діяльність і поведінку, спрямовану необхідністю задоволення потреби. В процесі мотивації потреба дістає одну із своїх суттєвих властивостей – предметність. Предмет, який відповідно до мотиваційної концепції О.М.Леонтьєва, розглядається як мотив, може бути „матеріальним, ідеальним, таким, який чуттєво сприймається або існує лише в уяві, у мисленнєвому плані”. Визначаючи місце мотиву серед чинників, які мотивують людську діяльність, розглянемо таку класифікацію:

- потреби та інстинкти як джерела активності, які пояснюють, чому організм взагалі приходить до стану активності;

- мотиви як причини, які визначають вибір спрямованості поведінки, а також те, заради чого здійснюється вибір саме цих актів поведінки;

- емоції, суб’єктивні переживання, установки, які дають відповідь на запитання про те, яким чином регулюється динаміка поведінки.

Джерелом спонуки виступають потреби й особистісні цінності суб’єкта. Вони мають стійкий понадситуативний, понаддіяльнісний характер, який разом з їх множиною викликає необхідність визначення спрямованості поведінки у кожній конкретній ситуації. Установка є тим психологічним механізмом, який „зсередини” управляє діяльністю відповідно до спрямованості, заданої мотивом.

Кожна діяльність має єдиний мотив, з яким вона пов’язана взаємно-однозначно; у свою чергу, мотив має чисельні зв’язки з різноманітними потребами.

Отже, мотив ніби прив’язаний до конкретної діяльності: у кожної діяльності є лише один мотив; він виникає одночасно з нею і припиняє своє існування разом з нею. Мотив формується на основі актуальних потреб та особливостей ситуації; перші зумовлюють необхідність саме даної конкретної спрямованості діяльності, другі – її можливість.

Однією з найважливіших характеристик мотиву є його здатність породжувати діяльність, яка срямована на деяку зміну життєвого світу суб’єкта. Мотив спонукає людину до таких змін, які є необхідними для задоволення потреб. Тбт завдяки мотиву у суб’єкта виникає необхідність здійснити за доп діяльності ті чи інші зміни у своєму життєвому світі. Критерієм цього виступає необхідність реалізації (задоволення) потреб суб’єкта.