63.Каролінзьке відродження

При Каролінгах античність стала ідеалом державності й культури. На документах ставили печатки з зображенням воріт Рима й написрм “Оновлення Римської імперії”. Будівничі у своїх спорудах копіювали античний стиль, часто використовуючи давні колони та цілі фрагменти будівель у новобудовах. Так для Ахенської капелли Карла Великого (освяченої у 805 р.), однієї з найвишуканіших споруд тієї епохи, мармурові колони та облицювальну плитку привезли з Італії, забравши їх з палацу Теодоріха в Равенні. Взірцем для художників також був римський живопис.

Але “відродження” (з фран. renaissaance) традицій було неможливе без належного рівня науки та освіти. Розуміючи це й будучи всебічно обдарованим, а також особисто прагнучи знань, Карл Великий покровительствував наукам. Він збирав освічених осіб з усієї Європи і запрошував до двору.

Поступово при дворі створили науковий гурток (794), який ще називають Академією. Так, з італійських походів були привезені історик лангобардів Варнефрід (псевдо Павло Диякон), знавці класичної літератури та поети Павлин Аквілейський і Петро з Пізи. З Іспанії прибули готи Агобард і Теодульф. Родом з Баварії були проповідники Арн і Лейдрад. Але основною “кузнею кадрів” була Британія. З королівства Нортумбрія прибув (781) і фактично створив Академію англосакс Алкуїн з Йорка (+ 804) – перша людина при дворі в сфері науки і культури (“наставник Галлії”). “Одним він викладав правила граматики, на інших пускав хвилі риторики… Він пояснював гармонію неба, затемнення Місяця й Сонця, бурхливі рухи моря, землетруси, природу людини і тварин, комбінації чисел і різні їх форми…” – так писали про нього сучасники. З Ірландії, найосвіченішого краю тогочасної Європи, також прибули астроном Дунгал та географ Дікуїл.

На базі “семи вільних мистецтв” (тривіум і квадригіум) в Академії вивчали твори грецьких та римських авторів, відбувалися філософські диспути, літературні конкурси, творилися вірші на класичні та біблійні сюжети. Великого значення надавали збиранню та переписуванню рукописів. Учнями і випускниками Академії були поет Ангільберт (740-814) і історик Ейнгард (768/770-840). Останній з них, біограф Карла Великого, залишається безсумнівним творцем кращої літературно-історичної пам’ятки Середньовіччя – “Життєпису Карла Великого”. Саме “Каролінзький ренесанс” заклав основи середньовічної історіографії. У цю епоху з’явилися щорічні записи головних подій – “Аннали”, безцінне джерело для вивчення епохи Карла Великого та його спадкоємців. Серед цих літописів особливе місце займають Великі, чи Королівські Аннали.

Прагнучи розширити освітню сферу в державі, Карл Великий капітулярієм 787 р. наказав запровадити по всій країні систему шкіл при монастирях, а капітулярієм 789 р. – початкові народні школи при церквах. Священики зобов’язувалися безкоштовно навчати своїх прихожан читати і співати.

Синтез школи і церкви виявлявся ще й у тому, що при монастирях під керівництвом Алкуїна відроджувалися або фундувалися скрипторії – майстерні каліграфії, своєрідні лабораторії книжкового мистецтва; влаштовувалися бібліотеки (найбільш відомі в Корбі, Сен-Рік’є, Фонтенелі, Флері, Сен-Дені). Для письма використовувався прекрасний шрифт, званий “каролінзьким мінускулом” (вишуканий прототип майбутнього друкарського шрифту), причому копіювання проводилося такими швидкими темпами, що левова частка всієї спадщини античності, чимало старовинних манускриптів, дійшла до нас зусиллями саме тієї епохи. Справжнім багатством каролінзької книги були її ілюстрації – унікальні мініатюри, що не поступалися візантійським, виконані золотом і яскравими фарбами. Палітурки таких книг були прикрашені різьбленою слоновою кісткою та коштовним камінням. Скрипторії обмежили прихильність тодішнього чернецтва до полювання: надалі дозволялося здобувати рівно стільки шкур, скільки потрібно для палітурок наявних в даному монастирі книг.

Сам Карл Великий часто брав участь у засіданнях Академії. Він вивчав логіку, риторику та астрономію. За його ініціативи складався правильний текст Біблії; монарх збирав якнайдавніші германські перекази і пісні (збірки, на жаль, практично втрачені); він доручив ученим скласти граматику франкської мови (це веління виконано не було). Розмовляючи латиною і розуміючи грецьку, цитуючи напам’ять твір св. Августина “Про Град Божий”, він так і не навчився каліграфічно писати.  

Все ж через локальний характер культурно-освітніх процесів, що тривали в Імперії Каролінгів, не слід перебільшувати значення Каролінзького відродження, яке охопили незначну частину ранкського суспільства і, на думку французького історика Ж. Лє Гоффа, “було, безсумнівно, невдалою спробою рушити вперед, завершеною тим, що довелося звернути зі шляху або зупинитися”.