27. Екзистенціалізм с.Кіркегора.

1. Загальні поняття екзистенціалізму. Екзистенціалізм - напрямок філософії, головним предметом вивчення якого стала людина, його проблеми, труднощі, існування в навколишньому світі. Екзистенціалізм як напрямок філософії почав зароджуватися ще в середині ХХ ст, а в 20-е -. 70-ті роки ХХ ст. набуло актуальності і став одним з популярних філософських напрямів у Західній Європі. 2. Фактори, що сприяли виникненню і розвитку екзистенціалізму. Актуалізації та розквіту екзистенціалізму в 20-ті - 70-і рр.. ХХ ст. сприяли такі причини: моральні, економічні та політичні кризи, які охоплювали людство перед першою світовою війною, під час першої та другої світових воєн і між ними; бурхливе зростання науки і техніки та використання технічних досягнень на шкоду людині (вдосконалення військової техніки, автомати, кулемети, міни, бомби, застосування отруйних речовин в ході бойових дій і т.д.); небезпека загибелі людства (винахід і застосування ядерної зброї, що наближається екологічна катастрофа); посилення жорстокості, нелюдське ставлення до людини (70 мільйонів загиблих у двох світових війнах, концтабори, трудові табори); поширення фашистських та інших тоталітарних режимів, повністю пригнічують людську особистість; безсилля людини перед природою техногенним суспільством. 3. Основні проблеми, що розглядаються екзистенціалізмом. Екзистенціалістські філософія поширилася у відповідь на ці явища. Можна виділити наступні проблеми, яким приділяли увагу філософи - екзистенціалісти: унікальність людської особистості, глибина його почуттів, переживань, тривог, надій, життя в цілому; разюча суперечність між людським внутрішнім світом і навколишнім життям; проблема відчуження людини (суспільство, держава стали для людини абсолютно чужими, реальністю, яка повністю нехтує людиною, пригнічує його «Я»); проблема самотності, занедбаності людини (людина самотня в навколишньому світі, у нього немає «системи координат», де він відчував би себе потрібним); проблема безглуздя життя; проблема внутрішнього вибору; проблема пошуку людиною свого як внутрішнього «Я», так і зовнішнього - місця в житті. 4. Філософія Сьора К'єркегора - зародження екзистенціалізму. Засновником екзистенціалізму вважається данський філософ Сьор К'єркегор (1813 - 1855). Він поставив питання: чому філософія займається такою великою кількістю всіляких питань - сутністю буття, матерією, Богом, духом, межами і механізмами пізнання - і майже не приділяє уваги людині, більше того, розчиняє конкретної людини з її внутрішнім світом, переживаннями у загальних, абстрактних , як правило, не цікавлять його і не стосуються його нагальною життя питаннях? К'єркегор вважав, що філософія повинна повернутися до людини, її маленьким проблемам, допомогти йому знайти істину, зрозумілу йому, заради якої він міг би жити, допомогти людині зробити внутрішній вибір та усвідомити своє «Я». Філософом були виділені поняття: несправжнє існування - повна підпорядкованість людини суспільству, «життя з усіма», «життя як у всіх», «пливучи за течією», без усвідомлення свого «Я», унікальності своєї особистості, без знаходження справжнього покликання; справжнє існування - вихід зі стану пригніченості суспільством, свідомий вибір, знаходження себе, перетворення на господаря своєї долі. Справжнє існування і є екзистенція. У своєму сходженні до справжнього існування людина проходить три стадії: естетичну; етичну; релігійну. На естетичної стадії життя людини визначається зовнішнім світом. Людина «пливе за течією» і прагне тільки до задоволення. На етичної стадії людина робить свідомий вибір, усвідомлено вибирає себе, тепер їм рухає борг. На релігійної стадії людина глибоко усвідомлює своє покликання, повністю знаходить настільки, що зовнішній світ не має для нього особливого значення, не може стати перешкодою на шляху людини. З цього моменту і до кінця своїх днів людина "несе свій хрест» (уподібнюючись цим Ісусу Христу), перемагаючи всі страждання і зовнішні обставини.

Ідеї Конта виявилися співзвучними з ідеями англ.. філософів Джона Стюарта Міля (1806-1873) та Герберта Спенсера (1820-1903). Погляди останніх стали тією початковою формою позитивістської філософі, чку назвали «першим позитивізмом». В кінці 19 ст. ідеї позитивізму Конта, Мілля, Спенсера розривали представники емпіріокритицизму – Ернст Мах (1838-1916) та Ріхард Авенаріус (1843-1896), а в 20 ст. виникає неопозитивізм та постпозитивізм.

Третя тенденція знайшла прояв в ірраціоналістичних ідеях християнського екзистенціоналізму Сьорена К’єркегора (1813-1855), філософські погляди якого склалися під впливом німецького романтизму, з одного богу, і були антираціоналістичною реакцією на філософію Гегеля, - з іншого. Обєктивній діалектиці Гегеля Кєркегор намагався протиставити «екзистенціальну діалектику», яка мала б стати засобом збереження спрямованості особистості до Бога, органічного духовного єднання людини з Богом. На шляху до Бога, вважає К'єркегор, людина проходить три якісно відмінні стадії: естетичну, етичну і релігійну, вищою серед яких є остання. Лише на релігійній стадії особистість досягає найглибшого самоосягнення і саморозуміння. Без Бога особистість не зможе витримати суперечностей та страждань — цих невід'ємних характеристик життя. Лише християнство, за К'єркегором, дає основу для правил поведінки, лише воно здатне навчити людину бачити істинну реальність. Але це дається обраному колу людей, тим, хто здатний реалізувати свою свободу. Існування особистості є абсолютно ірраціональним процесом і не може бути осягнуте розумом та раціональним пізнанням. Істина недосяжна для розуму і пізнання, вона є способом життєдіяльності людини. На противагу жорстокій однозначності раціоналістичного "безособового" тлумачення істини К'єркегор висуває концепцію "екзистенціальної" (особистісної) істини, змальовує осягнення істини як результат зіткнення протилежних "життєвих позицій". Такий підхід, на відміну від традиційно раціоналістичного, однозначно "усередненого" розуміння істини, дає можливість, на думку К'єркегора, побачити "поліфонію" істини, реконструювати особистісно неповторні риси її багатозначної структури. Філософія К'єркегора не була сприйнята сучасниками. Лише в XX ст. до його вчення звертаються протестантська теологія, російська релігійно-ідеалістична філософія, екзистенціалізм.