- •Сучасні уявлення про філософію, її особливості та основні функції в системі культури.
- •Світогляд.
- •Виникнення філософії та основні історичні етапи розвитку.
- •Основні філософські школи стародавньої Індії і їх проблематика.
- •Основні філософські школи стародавнього Китаю і їх проблематика.
- •Проблема буття в Античній філософії.
- •Гносеологічні ідеї в Античній філософії.
- •Уявлення про сутність, призначення та моральність людини в античній філософії.
- •Соціологічні ідеї в Античній філософії.
- •Теоцентризм Середньовічної філософії.
- •Ідея людини як образу і подібності бога в Середньовічній філософії.
- •Концепція історичного процесу. Середньовічна есхатологія та теодицея.
- •Гуманізм і проблема цілісної людської індивідуальності у філософії Відродження.
- •Пантеїзм і діалектика Ніколо Кузанського та Джордано Бруно.
- •Соціальні концепції н. Макіавеллі, т.Мора, т.Кампанелли.
- •Емпіризм та раціоналізм у філософії хvіі-хvііі ст.
- •Вчення про субстанцію у філософії хvіі-хvііі ст.
- •Проблема людини у філософії хvіі-хvііі ст.
- •Суспільно-правовий ідеал у філософії Просвітництва.
- •21. Сутність “коперніканського перевороту” і.Канта.
- •22. Морально-етична концепція і. Канта
- •Діалектика і проблема свободи у філософії г.Гегеля.
- •Антропологічний матеріалізм л.Фойєрбаха.
- •Сутність матеріалістичного розуміння історії. К Маркс про
- •26. Антираціоналістична установка “Філософії життя”.
- •27. Екзистенціалізм с.Кіркегора.
- •Психоаналітична онтологія людського буття з. Фройда. Проблеми онтології у психоаналізі.
- •29. Основні джерела становлення та розвитку філософської думки в Україні.
- •30. Філософські погляди викладачів Києво-Могилянської академії.
- •Філософія г.С(Савича).Сковороди.
- •32. Філософські погляди п.Юркевича і п.Куліша
- •34. Екзистенціалістична концепція буття (дивись в лекції)
- •35. Неотомістська концепція буття.(див. У лекції)
- •36. Поняття розвитку. Основні концепції розвитку.
- •3 7. Поняття “дух”, “душа”, “свідомість”, їх роль в осмисленні внутрішнього світу людини. (див лекцію)
- •38. Походження та сутність свідомості. Основні концепції походження свідомості. (див лекцію)
- •39. Сутність марксистської концепції свідомості.
- •40. Сутність феноменологічної концепці їсвідомості.
- •Феномен несвідомого, його природа та функції.
- •Структура свідомості: розум, емоції, воля. (кн..Ст 321-323) і лекція
- •Базовим і найбільш давнім рівнем свідомості є чуттєво-афективний пласт, до якого належать:
- •Ціннісно- вольовий рівень, до якого належать:
- •Абстрактно-логічне мислення. Це найважливіший пласт свідомості, який виступає в таких формах:
- •Необхідним компонентом свідомості можна вважати самосвідомість і рефлексію:
- •Суспільна та індивідуальна свідомість і несвідоме.
- •Головне питання гносеології та основні підходи до його розв’язання.
- •44.Головне питання гносеології та основні підходи до його розв’язання.
- •Суб’єкт і об’єкт пізнання, характер взаємодії.
- •Основні форми пізнання: буденне, релігійне, художнє та наукове пізнання.
- •Поняття науки. Особливості наукового пізнання.
- •Рівні та форми наукового пізнання.
- •Поняття методу та методології. Основні методи наукового пізнання
- •50. Філософське вчення про істину поняття її критерія. Основні концепції істини.
- •5. Семантична- твердження є істиним тоді, коли смисил співпадає з фактом дійсності.
- •51. Концепція діяльної сутності людини, її межі.
- •52. Філософський аспект проблеми походження людини. Основні концепції походження людини.
- •53. Субстанціоналістська та екзистенціальна концепції людського існування.
- •54. Поняття “особа”, “індивід”, “індивідуальність”.
- •55. Спілкування та розуміння, як засіб колективного існування людини.
- •56. Рушійні сили і суб’єкти історичного процесу.
- •57. Конечність і сенс людського життя.
- •58. Майбутнє людства як предмет дослідження та прогнозування.
- •59. Поняття суспільства. Основні підходи до розуміння суспільства
- •60. Цінності, їх природа, ієрархія та співвідношення з ідеалом.
- •61. Поняття культури. Структура і функції культури.
- •64. Соціальна структура суспільства.
- •64. Поняття соціальна структура. Основні концептуальні підходи до структурування суспільства.
- •Соціологія виділяє такі види соціальних структур:
- •Сучасні уявлення про філософію, її особливості та основні функції в системі культури.
35. Неотомістська концепція буття.(див. У лекції)
Фундаментом усієї неотомістської (і томістської) побудови служить постулат про гармонійну єдність віри і знання, які при правильному підході доповнюють одне одного. Це не антиподи, а два джерела одного потоку, два шляхи, що ведуть до однієї мети. Джерело віри — божественне одкровення, тому істини його — безумовні, абсолютні. Джерело раціонального пізнання — людський розум, і попри всю його недосконалість не слід його відкидати. Але за своєю природою він неминуче кінцевий, обмежений, і не завжди на нього можна покластися. Тільки одкровення відкриває нам таємниці буття, недоступні для розуму.
В основі всього сутнісного знаходиться єдність чистого божественного буття, яке породжує багатоманітність творення. Божественне буття трактується як таке, що не може бути виражене з допомогою понять і категорій. Воно фіксується лише специфічними над-категоріальними визначеннями - трансценденталіями. Вони — різноманітні «лики» Бога, до яких належать єдність, істина, благо, краса. Таким чином, вихідному пункту, Богові, притаманна ціннісна орієнтація.
Створений світ природи і культури також наділяється ціннісними вимірами. Єдність Бога полягає в тому, що він є і сутність, і існування.У сфері створеного буття існування попереджає сутність, подаровану Богом. Уже Тома Аквінський вважав, що в розумі творця присутні сутнісні зразки - форми речей. Сучасні прибічники томізму успадковують цю тезу, але надають їй екзистенціального забарвлення. Отже, Бог, створивши світ із нічого, забезпечує йому власну екзистенціальну (людську) повноту й водночас будує його відповідно до певних сутнісних зразків.
Неотомізм проголошує існування аналогії Бога і його творення: творець протилежний світу, але його творіння дає змогу певною мірою судити про нього самого. Принцип аналогії буття служить опорою традиційних доказів буття Бога.
У сучасному неотомізмі значного поширення набула тенденція антропологізації. Людина в антропології неотомізму мислиться як складна субстанція, що поділяється на дві прості - душу і тіло. Душа- формотворчий стосовно тіла принцип. Душа - основа особистості. Тілесне начало пов'язується з індивідуальністю. Універсальною метою та сенсом свого існування людина вважає споглядання божественного блага. Людина керується у своїх діяннях певним «природним законом». Цей закон закликає особистість творити добро й уникати зла. Прагнучи до добра, до блага, особистість здобуває на цьому шляху сукупність інтелектуальних, моральних і теологічних доброчинностей. На культивування, розвиток цих доброчинностей і повинно бути спрямоване суспільне життя людей.
36. Поняття розвитку. Основні концепції розвитку.
РОЗВИТОК - за Геґелем, такий тип зв'язку, який підсумовує усі можливі зв'язки та взаємодії дійсності, тобто це є "зв'язок усіх зв'язків"; тому лінія розвитку найбагатша за змістом від будь-яких інших типів зв'язку, а тому пізнання розвитку ущільнює пізнання, робить його більш насиченим та ефективним.
В античності вищою цінністю вважалась насолода прекрасним, яскраве повноцінне життя. Тому не хотілося уявляти розвиток, зокрема життя, як невідворотний рух до смерті. Звідси – концепція великого колообігу. В світі, на думку греків, все підкорено циклічним, повторним змінам. Зокрема Геракліт стверджував, що світ "є і буде вічно спалахуючим і згасаючим".
Своєрідним подоланням циклічності античної моделі було розуміння розвитку в середньовічній християнській філософії історії. Тут життя розумілося як устремління вперед від минулого до майбутнього, від зародження до Страшного суду. Тобто виникає уява про часову спрямованість, неповторність подій індивідуального і суспільного життя.
Важливий внесок у поняття розвитку зробив Р.Декарт. Він вважав, що Бог дав природі першопоштовх, імпульс, подібно тому, як годинникар, заводячи годинник, надає йому рух. Природа після цього почала "розкручувати первісний хаос", породжуючи нові форми. Але таке розуміння розвитку Декарт не поширював на суспільство. Однак низка буржуазних революцій змусила звернути увагу на історію. Французькі просвітителі Вольтер і Ж.-Ж. Руссо висунули ідею історичного розвитку, що включала й етапи революційних перетворень. Кондорсе доповнює їх погляди вченням про безперервний прогрес як найбільш поширену форму суспільного розвитку.
І. Кант застосовував поняття розвиток до Сонячної системи та інших зоряних світів. Цілісну концепцію розвитку, насамперед історичного розвитку людства з позицій об'єктивного ідеалізму, розробив Г. Гегель.
Концепція Гегеля була необхідною передумовою для марксистської розробки матеріалістичного вчення про розвиток природних, суспільних та духовних явищ – матеріалістичної діалектики.
рух розуміється в діалектиці як розвиток. Теорія руху як розвитку зустріла у XX ст. досить рішучий опір з боку сцієнтистів та представників аналітико-прагматичних філософських течій. Вони вважають, що визнання розвитку веде до визнання жорстокого, та ще й цільового визначення всього, що відбувається в світі та в суспільстві. Виходить, що при тому суттєво знецінюється людська свобода, значення вибору та випадку в людській життєдіяльності. В гегелівських міркуваннях дійсно можна побачити дещо схоже на телеологію – цільовувизначеність всього, що відбувається в світі. В твердженнях К. Маркса можна побачити телеологізм у відношенні до суспільних процесів (комунізм, наприклад, повинен неминуче перемогти в усьому людстві, бо він випливає із діалектичних законів). Але в той же час слід сказати, що сама теорія діалектики зовсім не страждає від того, якщо ми будемо розуміти розвиток як певною мірою впорядкований процес, в якому відбуваються незворотні зміни. Тобто, як не можна звести рух до якогось його прояву, так не слід розуміти розвиток як невпинний рух по висхідній лінії; останній рух називається прогрес (поступ). Діалектика лише стверджує, що в світі відбуваються незворотні зміни.
"розвиток" - конкретніша, глибша і змістовніша категорія, аніж "рух". Розвиток - це певним чином спрямований, упорядкований ряд змін, який включає кількісні й якісні зміни. В історії пізнання категорії "рух" і "розвиток" виступають співвідносними ступенями. Спочатку виникло поняття "рух", тобто відображення того, що доступне безпосередньому спогляданню. Поглиблене ж дослідження проблеми спричинило виникнення поняття "розвиток". Останній не відкривається безпосередньому спогляданню, оскільки потрібні спостереження, зіставлення його даних, їх розумова обробка і таке інше.