2. Страхування тварин

Не менш важливим, ніж страхування врожаю, є страхування тварин, що знаходяться в сільськогосподарських підприємствах. Об'єктами страхування є: усі сільськогосподарські тварини (велика рогата худоба, коні, вівці, кози, домашня птиця, пушні звірі, кролі, свині, сім'ї бджіл і т.п.)

Об'єктом обов’язкового страхування є - племінне поголів'я кожного виду сільськогосподарських тварин та циркові тварини (взагалі).

Страхування тварин здійснюється на випадок їхньої загибелі (падежу, вимушеного забою або знищення) в результаті стихійних лих, інфекційних захворювань, пожежі. Страхова сума становить, як правило, до 80% балансової вартості тварин, а відшкодування виплачується, як правило, у розмірі 70% від страхової суми.

Головним документом, на підставі якого виплачується відшкодування, є акт про загибель тварини із висновком фахівця ветеринарної служби.

Договір страхування тварин укладається на один рік. На страхування беруться тварини віком від одного року. Страховий тариф залежить від виду тварин, їхнього віку та умов їх утримання і не перевищує, як правило, 5%.

Страховий збиток при страхуванні сільськогосподарських тварин визначається:

при їх загибелі - за балансовою (інвентарною, вказаною при договорі страхування) вартістю (робочої худоби - з урахуванням амортизації) на день загибелі;

у разі вимушеного забою - із суми збитку вираховується вартість м'яса, придатного для використання, вартість шкурки, відходів, що використовуються.

За цим видом страхування відшкодовується тільки прямий збиток - загибель (падіж, вимушений забій) тварини. Виробипродукції, що с непрямим збитком, при страхуванню не відшкодовуються.

Страхування в тваринництві полягає, з одного боку, у створенні матеріальних умов для відшкодування збитків власників тварин від їх загибелі чи вимушеного забою, а з іншого - у зменшенні (компенсації) втрат тваринницької продукції віл стихійних лих, пожеж та інших несприятливих полій. Зазначимо, що в страхову відповідальність збитки від загибелі чи пошкодження тварин включаються, на відміну від інших основних та оборотних фондів, не лише ті, що заподіяні стихійними лихами. Такі ж збитки обумовлюються й різними хворобами, що також можуть визначатись як страхові випадки. Разом з тим чимало захворювань тварин викликаються порушенням умов їх годівлі, утримання, відтворення. Тому для спеціалістів страхової організації важливо вміти розрізняти об'єктивні причини від суб'єктивних, що привели до збитків у тваринництві. Страхування сільськогосподарських тварин повинно стимулювати їх власників дотримуватись усіх ветеринарно-зоотехнічних правил, обмежити втрати від їх порушення.

У страхуванні тварин є принципова відмінність, що відрізняє його від інших видів майнового страхування, де найбільш розповсюдженою є компенсація втрат, зумовлених частковим пошкодженням основних або оборотних фондів. Відшкодування збитків у тваринництві пов'язане лише з падежем або загибеллю об'єктів страхування, якими виступає поголів'я кожного виду сільськогосподарських тварин. Важливою особливістю їх страхування є обґрунтоване обмеження обсягу страхової відповідальності, тому що він встановлюється не в повній оцінці об'єкта. Певна її частина залишається на відповідальності страхувальника, що повинно стимулювати його зацікавленість в збереженні поголів'я тварин.

На основі різниці у величині страхової відповідальності всю сукупність застрахованих тварин поділяють на три групи:

продуктивна худоба;

молодняк;

племінні й високоцінні тварини.

Для останньої групи застосовують більш високий обсяг страхової відповідальності, включаючи падіж тварин від інфекційних та загальних захворювань, загибель під час експлуатації, внаслідок стихійного лиха та пожеж. Для об'єктів з інших груп властиве страхування по обмежених страхових випадках.

Загибеллю тварин за умовами страхування вважається не лише їх падіж, але й вимушений забій або знищення В зв'язку з настанням подій, від яких здійснюється страхування. Якщо ж вони мали місце, то відшкодування виплачується на основі офіційного заключення ветеринарних спеціалістів в межах здійснення лікувально-санітарних заходів по боротьбі з епізоотією.

У рослинництві розмір страхових платежів сільськогосподарських підприємств встановлюється, спираючись на середній застрахований врожай кожної культури, цін на неї, площі посіву (посадки) та тарифів.

По кожному колгоспу й радгоспу місцеві органи Державного страхування ведуть "Журнал обліку врожайності сільськогосподарських культур", в якому щорічно зазначається врожайність основної продукції всіх культур. Якщо культури дозволяють одержувати декілька видів основної продукції, наприклад, технічні, олійні, багаторічні та однорічні трави, тощо, врожайність береться окремо по кожному виду. По деяких культурах (баштанні, виноградники, ягідники, сади) враховується загальна врожайність. Дані про її абсолютний вираз вписуються в журнал з річного бухгалтерського звіту сільськогосподарського підприємства всіх форм власності.

Підсумовуючи врожайність за останні п'ять років, можна розрахувати середню врожайність, а потім грошову оцінку виходу продукції з 1 га. Останнє в умовах сучасної інфляції зробити дуже важко. За базу такої оцінки можуть братись або державні закупівельні ціни, або ринкові ціни. Обґрунтований розрахунок раніше приведених показників має виключне значення для встановлення раціональних відносин між сільськогосподарськими підприємствами всіх форм власності й органами державного страхування, тому що оцінка середнього 5-річного врожаю впливає на визначення обсягу страхового відшкодування, а значить, і на величину платежів страхувальників. Вони обчислюються, виходячи з вартості врожаю на всю площу посіву (посадки) і ставок страхових платежів. Застосовується диференціація тарифів по видах (групах) культур, по регіональній ознаці (областях, республіці Крим), а нерідко й по окремих районах.

Для розрахунку платежів заводиться спеціальна картка, яку підписує керівник (його заступник) органу державного страхування, керівник і головний бухгалтер підприємства-страхувальника. По одному екземпляру картки, в якій зазначається загальна сума платежів і строки їх виплати, зберігається обома страховими партнерами. У випадку обов'язкового страхування, як правило, мають місце декілька платежів здебільшого в другому півріччі, коли сільськогосподарські підприємства одержують переважну частину річних доходів. Частіше платежі виплачуються по добровільному страхуванню.

Для обґрунтованого вирішення питання про величину страхового відшкодування першочергове значення має встановлення факту настання страхової події і ступеня пошкодження або повної загибелі посівів чи посадок. Ця робота страхових фахівців починається після одержання страховиком письмового повідомлення про пошкодження чи загибель врожаю, яке повинно бути відправлене не пізніше трьох діб з дати встановлення факту страхової події.

Дане повідомлення експертами перевіряється, після чого складається страховий акт. В ньому фіксуються необхідні для встановлення збитку відомості про господарське призначення, фактичну площу посіву (посадки) культури, що пошкоджена або загинула, розмір фактичного врожаю.

При встановленні страхового відшкодування важливо знати й правильно використовувати норму зносу конкретних видів пошкоджених багаторічних насаджень. Амортизація по них нараховується, спираючись на строк їх використання та річну норму амортизації, починаючі з першого місяця, що слідує за місяцем початку їх експлуатації. При списанні насаджень нарахування амортизації припиняється з найближчого місяця після їх вибуття.

Норми амортизації диференційовані по видах на--саджень в залежності від середнього строку їх експлуатації. Так, величина амортизації по насіннєвих і кісточкових садах встановлена від 4% до 8%, а по виноградниках - в межах 3% їх балансової вартості.

У випадку повної втрати врожаю багаторічних насаджень до збирання врожаю в даному році збиток розраховується конкретно по насадженнях і по врожаю.

В разі загибелі тварин, що належать сільськогосподарським підприємствам, кооперативам та населенню визначення збитку й страхового відшкодування витікає як із загальних принципів, так і з деяких особливостей, передбачених умовами цього страхування. Головна специфіка полягає в тому, що в державних та недержавних підприємствах тварини страхуються по їх балансовій (інвентарній) вартості, а в особистій власності громадян - виходячи з встановлених страхових сум.

Визначенню страхового відшкодування передує обчислення збитку.

У державних та недержавних господарствах збиток визначається на основі балансової (інвентарної) вартості тварин, які загинули. Однак у випадку, коли індивідуальний балансовий облік тварин не фіксується, за розмір збитку приймається середня величина по всіх тваринах даного виду. Збиток при загибелі робочих тварин (включаючи спортивних коней) розраховується за виключенням амортизації, яка на інших тварин не нараховується.

Якщо має місце вимушений забій домашніх тварин чи птахів, то збиток оцінюється в розмірі різниці між їх балансовою вартістю та сумою, одержаною від продажу доброякісного м'яса й шкіри. У випадку, коли м'ясо не можна вживати в їжу, а шкіра некондиційна, збиток повністю обчислюється як при загибелі тварини.

Відшкодування при страхуванні сільськогосподарських тварин визначається на основі пропорційної відповідальності. Наприклад, якщо страхове забезпечення складає 75% балансової вартості тварин, то страхове відшкодування буде становити такий же відсоток суми збитку.

При загибелі тварин в особистому господарстві громадян обсяг страхового відшкодування встановлюється, виходячи з кількості втраченого поголів'я та страхової суми на одну тварину конкретної породи. Можливе обчислення страхової суми разом по обов'язковому і добровільному страхуванню, або лише по добровільному. Страхові суми на одну голову по обов'язковому та добровільному страхуванню розраховуються, виходячи з середньої їх вартості в даному регіоні. Разом з тим, загальна величина відшкодування по обов'язковому та добровільному страхуванню в сумі або лише по добровільному не може перевищувати вартість таких же здорових тварин по діючих закупівельних цінах. У всіх господарствах при страхуванні відшкодовується лише прямий збиток. Втрати продукції, що відносяться до побіжного збитку, відшкодуванню не підлягають. Не включаються в збитки також витрати на перевезення залишків худоби до місця утилізації, по ремонту місць утримання хворих тварин після їх списання.