4. Основні засади філософії ф.Прокоповича

Курси Прокоповича вигідно відзначаються прагненням по-філософськи осмислити ті або інші нормативні положення, практичні настанови поетики. Так, аналізуючи різноманітні пояснення походження поезії, він приходить до висновку, що, «крім тайної щедроти бога, якщо придивитися до природи, саме людські почування, а передусім любов, були її першими творцями» ². Це відчутно і в його прагненні історично підійти до розуміння поезії, її родів і видів. При цьому Прокопович постає як мислитель гуманістичного спрямування.

Джерело слави поезії, на думку Прокоповича, полягає в важливості того предмета, яким, звичайно займається поезія. Тому він згідний з положеннями моральної філософії, «яку Арістотель поставив суддею над мистецтвами і науками» і яка не допускає в число муз вірші, що поширюють шкідливі ідеї. Звичайно, ідея зв’язку естетичного почуття з моральними принципами має прогресивне значення, адже поезія таки справді не повинна бути аморальною і повинна сприяти утвердженню морального начала. Оскільки ж поезія повинна приносити не тільки користь повчанням, а й бути джерелом насолоди, то Прокопович визнає можливість розважатися комедією, якщо це не шкодить моралі.

Прагнення зрозуміти природу поезії спонукає автора не лише з’ясовувати її походження, а й розглядати специфіку її предмета й змісту, призначення та суспільних функцій. Виходячи з того , що поезія відображає загальне, Прокопович приходить до висновку, що «перша і найдавніша філософія була поетичною», тобто, що всі ті істини, які вдалось відшукати прадавнім філософам, вони подавали їх «іншим під оболонкою пісень і міфів.

5. “Філософія серця” г.Сковороди.

Григорій Савич Сковорода /1722-1794 рр./ - видатний філософ, поет, просвітитель-гуманіст, який здобув освіту в Києво-Могилянській Академії. Його філософські твори можна поділити на чотири цикли. Філософія "серця", вчення про сродну працю, безумовно, мала дещо утопічний характер в час поневолення українського козацтва, приниження гідності людини, яка перебувала у повній залежності від пана. Годі й думати про те, що проста людина вільно обирала рід професійних занять, який би приносив їй радість, задоволення і натхнення. Кріпацтво і "сродна" праця несумісні. Сковорода бачив, що у суспільстві панують пригноблення людини, несправедливість, що керівною, рушійною силою людських вчинків є матеріальний інтерес, гонитва за наживою. Цінять не того, хто живе за правдою і совістю, а того, хто обдурює, займається шахрайством, як кажуть, "вміє жити". Але саме ці ідеї Сковороди розкривають гуманізм його поглядів, їх непересічний характер, їх життєву силу і значення для сучасності. Треба звернути увагу на ставлення Сковороди до Біблії, так званого світу символів. Вивчення цього аспекту творчої спадщин великого українського мислителя вносить нові елементи в оцінку його життєвого шляху і поглядів.

Філософія серця — поняття в філософії, започатковане Дмитром Чижевським. Аналізуючи творчу спадщину Григорія Сковороди, Миколи Гоголя, Пантелеймона Куліша, Памфіла Юркевича як типових представників національної традиції, Чижевський сформулював поняття «філософія серця», яка є «характеристична для української думки»

Серце — в старослов'янській мові вживалося у значенні центр, осередок чогось.Поняття використовувалось в староруській православній філософії з часів Київської Русі, філософія серця займає важливе місце у працях перших українських світських філософів, таких як Григорій Сковорода чи Памфіл Юркевич.Одним з найбільш яскравих розробників філософії серця початку ХХ століття є Борис Вишеславцев. Його книга «Серце у християнській та індійській містиці» (1929) вважається першою систематизуючою працею з православним розуміння проблеми. На початок ХХІ століття "філософія серця" отримує нове життя. Практичне втілення філософії Григорія Сковороди у навчально-виховному процесі широко пропагує Харківський національний педагогічний університет імені Г.С. Сковороди.