16. Охарактеризуйте “філософію тотожності” ф.Шеллінга.

Фрідріх Шеллінг, який в університеті вивчав природознавство і перебував під впливом тогочасних наукових відкриттів (зокрема, дослідження електричних явищ), не прийняв концепції Фіхте, в якій об'єкту (природі) задавалось позірне, несправжнє буття. Виступивши як послідовник Фіхте, він невдовзі долає його суб'єктивний ідеалізм і переходить на позиції об'єктивного ідеалізму. Його творчість розвивалася в кілька етапів. Спочатку він розвиває натурфілософські ідеї, пізніше створює філософію тотожності мислення і буття, а наприкінці життя основну увагу приділяє філософії релігії. Шеллінгу належить також оригінальна естетична концепція. Перейнявши у Фіхте ідею тотожності суб'єкта і об'єкта, Шеллінг переносить центр ваги з суб'єкта на об'єкт. Природа у нього є не пасивним матеріалом для діяльності суб'єкта, а творчим началом. Природа — це процес само-творчості, самореалізації Абсолюту, розуму. Вона — розум, який застиг у своєму бутті, має ступінчасту побудову (неживе, живе, людина), у творенні якої розум піднімався поступово від несвідомого життя до життя свідомого (в людині). В природі діють ті ж форми творчої діяльності.

17. В чому полягає сутність трьох стадій життя за вченням с.К’єркегора

Серен К'єркегор - данський філософ і письменник. Творчість К'єркегора, вкорінене в особистісних переживаннях і рефлексії самоспостереження, нерозривно пов'язане з його особистим життям, до найбільш істотних моментів якої належить: суворе християнське виховання, що відбувалося під визначальним впливом батька, з волі якого К'єркегор став студентом теологічного факультету, поєднуючи заняття із захопленням естетикою і богемним способом життя; розрив знареченою, що став поворотною подією у житті К'єркегора, після якого незабаром і почався новий етап у його житті - творче усамітнення, а також зроблена ним в останні роки життя пристрасна полеміка з офіційною церквою, за якої К'єркегор не визнавав будь- або причетності до істинного християнства.

Взявши за критерій енергію ставлення людини до Бога, К'єркегор виділяє три стадії існування: естетичну, етичну і релігійну. "Естетичний" людина, у своєму прагненні до насолоди орієнтований на зовнішнє, не є у К'єркегора власне особистістю, що має свій центр у самій собі, - що виступає необхідною передумовою богоотношенія. Справжнє існування носить етично-особистісний характер. При цьому особистість як конкретне виступає у К'єркегора умовою здійсненняетичного як загального, тобто має етичне (борг) не поза себе, а в самій собі.  Етичне зміст існування концентрується у К'єркегора в понятті вибору. К'єркегора цікавить тільки абсолютний вибір, який, будучи здійсненням свободи, визнаній ним виключно у сфері "внутрішнього", означає вибір людиною не "того чи іншого", але самого себе у своєму вічному значенні, тобто грішним, винним і каятися перед Богом. Осередком третьої, релігійної, стадії є у ​​К'єркегора мить стрибка віри, яка відкриває істинний сенс існування, що складається в абсолютному відношенні до Бога, тобто парадоксальному зіткненні тимчасового і вічного, - що в свою чергу є екзистенціальним повторенням абсолютного Парадоксу: існуючого (тимчасового) вічного, коли Бог існував в образі людини. Як вища пристрасть віра здійснюється, згідно К'єркегора, всупереч розуму та етичному, стверджуючи себе через абсурд.