40. Розвиток економіки на Правобережжі та західноукраїнських землях у 18 ст. Три поділи Польщі. Входження західноукраїнських земель до складу Австрійської імперії.

Чималу роль у реалізації загарбницьких намірів Росії щодо України ві­діграли поділи Польщі. Скориставшись нестабільністю внутрішньополітич­ної ситуації в цій країні, Росія разом з Австрією та Пруссією у 1772 р. під­писали акт про поділ польських земель. Від Польщі були відокремлені Помор'я, Куяви, частина Великопольщі, Малопольща і Галичина, Східна Білорусь. До Австрії відійшла частина Галичини, згодом була приєднана й Буковина, Волинь. До Росії відійшла Сх. Білорусь. До Прусії – Пн-зх Польща. У 1774 р. Австрія захопила й Буковину. Тобто після першого по­ділу Польщі під владу Австрії потрапила вся територія Руського (без Холмської землі), Волзького та західних районів Волинського і Подільського воєводств.

У 1793 р. відбувся другий поділ Польщі. Росія примусила польського короля віддати їй Київщину, Поділля та значну частину Волині та Білорусі. Це, а також втрата Польщею інших земель, спричинили визвольне повс­тання, яке очолив Т.Костюшко. Спільними зусиллями Росії та Пруссії воно було придушене.Прусії відійшла Зх. Познань.

Через два роки, у 1795 р., Росія, Австрія і Пруссія здійснили третій поділ Польщі, внаслідок чого вона втратила свою державність. До Росії відійшли частина Волині та Литва, Зх. Білорусь. Таким чином, під владою Російської ім­перії опинилися практично всі українські землі, за винятком Буковини та Галичини. До Австрії відійшли Польські землі, Люблін і Краків. До Прусії – решта Польщі і Варшава.

Правобережна Україна (Волинь, Київщина, Поділля), Схід на Галичина в цей період входили до складу Польщі. Північна Буковина (до 1774 р.) входила до складу Молдавської держави, яка перебувала під протекторатом Туреччини. Закарпаття входило до складу Трансільванії (Семиграддя), що теж перебувало під протекторатом Туреччини. Але з 1687 р. ця територія відійшла в результаті австрійсько-турецької війни до Австрії.

Піввікова боротьба за укр край закінчилася на початку XVII ст. на користь Польщі.

У політичній системі Речі Посполитої правобережним і західноукраїнським землям відводилася роль колонії.

У Закарпатті на початку XVIII ст. відбувався перерозподіл земельної власності. Маєтки супротивників австрійської влади конфісковували й передавали німецьким феодалам. Це призвело до опору (у тому числі й збройного) з боку угорських феодалів. Компромісу досягли в 1711 p., коли угорських феодалів зрівняли в правах з австрійськими дворянами. Угорська шляхта звільнялася від державних податків, які перерозподілялися між міщанами (12%) і селянами (88%).

У сільському господарстві чітко окреслюються тенденції до обезземелювання селян, збільшення панщини. Намагаючись збільшити свої прибутки, поміщики вдавалися до посилення експлуатації селянства.

41. Культура України другої половини хvіі - хvііі ст.

Після завершення Визвольної війни 1648— 1654 рр. почався новий період в історії української культури. Необхідність поширення освіти. Основними посібниками для навчання дітей грамоти були буквар І. Федорова і граматика М. Смотрицького. Вчителями народних шкіл у переважній більшості були дяки. З 30-х років XVII ст. центром освіти став Києво-Могилянський колегіум. Окрім нього, значну роль у розвитку середньої освіти відігравали Чернігівський, Переяславський та Харківський колегіуми. У розвитку науки та просвіти важлива роль належала книгодрукуванню. З давніх часів центрами цієї справи були Львів та Києво-Печерська лавра. Згодом друкарні з'явилися в Новгороді-Сіверському та Чернігові.

У 1674 р. із надр Київського колегіуму вийшов «Синопсис» — короткий нарис історії Росії та України, який тривалий час використовувався як підручник. «Літопис Самовидця», де описано події Визвольної війни 1648— 1654 рр. Спробами перейти від літописання до історичної науки були твори Г. Граб'янки, С. Величка, П. Симоновського, В. Рубана, а також анонімна «Історія русі в або Малої Росії».

Видатний внесок у розвиток науки зробили Д. Самойлович (медицина), Л. Магницький (математика), О. Шафонський (епідеміологія) та багато інших.

Усна народна творчість існувала у найрізноманітніших формах — піснях, думах, казках, легендах тощо.

Українська література цього періоду відчувала значний вплив європейського Просвітництва й гуманізму. Справжнім літературним явищем стала творчість Г. Сковороди.

Значне місце в українській літературі посідала драматургія. Тоді з'являються такі популярні твори, як «Володимир» Ф. Прокоповича, «Успенська драма» Д. Ростовського, «Про блудного сина» С. Полоцького.

Розквіт українського шкільного театру, який припадає на цей період, пов'язаний передусім із діяльністю Київського колегіуму, а потім академії.

Центром музичного життя України першої половини XVIII ст. також була Київська академія.

Архітектура і будівництво у другій половині XVIII ст. продовжували розвиватися на самобутній народній основі. Особливого значення надавалося спорудженню православних храмів, де домінує стиль українського, або козацького, барокко. В стилі європейського барокко збудовані Успенський собор Почаївської лаври, собор св. Юра у Львові. Національного колориту сповнені Андріївський собор та Покровська церква в Києві, Троїцький храм у Чернігові тощо.

В Києво-Печерській лаврі формується школа іконописців. Починає розвиватися монументальна декоративна скульптура.

Таким чином, незважаючи на втрату Україною державності, її культура, зберігаючи традиції Київської Русі та відчуваючи вплив ідей Просвітництва й гуманізму, зробила неоціненний внесок у світову скарбницю.