3. Види поведінкових відхилень

Умовно можна виділити три основні підходи до проблеми класифікації поведінкових відхилень - соціально-правовий, клінічний та психологічний.

Соціологи розглядають поведінкові девіації як соціальні явища, в яких стійко проявляються відхилення від соціальних норм. При цьому розрізняють відхилення корисного, агресивного та соціаль­но-пасивного типу.

До соціальних відхилень корисної спрямованості відносять правопорушення і проступки, пов’язані з намаганнями незаконним шляхом отримати матеріальну, грошову та майнову вигоду (грабування, хабарі, крадіжки, шахрайство, тощо).

Соціальні відхилення агресивної орієнтації проявляються в діях, спрямованих проти особистості (образи, хуліганство, побої, згвалтування, вбивство).

Соціальні відхилення корисливого і агресивного типу можуть носити як вербальний (образа сло­вом|), так і невербальний характер|вдачу| (фізична дія) і прояв­ляються| на рівні як ||цебто|у вигляді провини і аморальної поведінки, що викликають|спричиняють| мораль­не| засудження|осуд|, так і у вигляді злочинних кримінально-карних дій.

Відхилення соціально-пасивного типу виражаються в прагненні до відмови від активної життєдіяльності, ухиленні від своїх громадських обов'язків, небажанні вирішувати як особисті, так і соціальні проблеми. До такого роду проявам можна віднести ухилення від роботи, навчання, жебрацтво, вживання алкоголю, наркотиків, токсичних засобів, які занурюють в світ штучних ілюзій і руйнують психіку. Крайній прояв соціально-пасивної позиції – самогубство, суїцид. Особливе розповсюдження як у нас в країні, так і за кордоном отримала така форма соціально-пасивних відхилень як вживання наркотиків і токсичних засобів, що веде до швидкого і незворотного руйнування психіки і організму. Така поведінка отримала на Заході назву – саморуйнівної поведінки.

Розглянутий підхід можна доповнити педагогічним підходом до поведінкових девіацій. В світлі основних педагогічних завдань виховання і навчання школярів, їх поведінка, яка відхиляється, може носити характер як шкільної, так і соціальної дезадаптації.

Психологічний підхід заснований на виділенні соціально-психологічних відмінностей окремих видів поведінки, яка відхиляється.

Психологи девіантну поведінку поділяють на дві великі категорії:

По-перше, це поведінка, яка відхиляється від норм психічного здоров’я, та передбачає наявність явної чи прихованої психопатології. Цю групу складають особи, що мають різні прояви психопатії (патохарактерологічні та психічні розлади).

По-друге, це асоціальна поведінка, що порушує якісь соціальні, культурні, правові норми, норми людського співіснування, що проявляються в різних формах соціальної патології – пияцтво, наркоманія, суїциди, жебрацтво і т. інш. Коли ці вчинки порівняно незначні, їх називають правопорушеннями, Коли вони серйозні, їх називають злочинами і карають в карному порядку. Відповідно говорять про деліквентну (протиправну) і кримінальну (злочинну) поведінку.

Психологічні класифікації будуються на основі наступних критеріїв:

– вид порушуваної норми;

– психологічні цілі поведінки і її мотивація;

– результати даної поведінки і шкода заподіяна нею|спричиняти|;

– індивідуально-стильові характеристики поведінки.

В рамках психологічного підходу використовуються різні типології поведінки, яка відхиляється. Більшість авторів, наприклад Ю.А. Клейберг, виділяють три основні групи поведінкових девіацій: негативні (наприклад, вживання наркотиків), позитивні (наприклад, соціальна творчість) і соціально-нейтральні (наприклад, жебрацтво) [5].

Одін з якнайповніших і цікавіших варіантів систематизації видів поведінки, яка відхиляється, на наш погляд, належить Короленко і Т. А. Донських [7]. Автори ділять всі поведінкові девіації на дві великі групи: нестандартна і деструктивна поведінка. Нестандартна поведінка може мати форму нового мислення, нових ідей, а також дій, що виходять за рамки соціальних стереотипів поведінки. Подібна форма припускає активність, що хоча і виходить за рамки прийнятих норм в конкретних історичних умовах, але граючу позитивну роль в прогресивному розвитку суспільства. Прикладом нестандартної поведінки може бути діяльність новаторів, революціонерів, опозиціонерів, першовідкривачів в якій-небудь сфері знання. Дана група не може бути визнана з поведінкою, що відхиляється, в строгому сенсі.

Типологія деструктивної поведінки будується відповідно до її цілей. У одному випадку це зовні деструктивні цілі, спрямовані на порушення соціальних норм (правових, морально-етичних, культурних) і відповідно зовнішньодеструктивна поведінка. У другому випадку – внутрішньодеструктивні цілі, спрямовані на дезінтеграцію самої особистості, її регрес, і відповідно внутрішньодеструктивна поведінка.

Зовнішньодеструктівна поведінка, у свою чергу, ділиться на аддиктивну і антисоціальну. Аддиктивна поведінку припускає використання будь-яких речовин або специфічної активності з метою відходу від реальності і отримання бажаних емоцій. Антисоціальна поведінка полягає в діях, що порушують існуючі закони і права інших людей у формі протиправної, асоціальної, аморальної поведінки.

У групі внутрішньодеструктивної поведінки Короленко і Донських виділяють: суїцідальну, конформістську, нарцистичну, фанатичну і аутичну поведінку. Суїцідальна поведінка характеризується підвищеним ризиком самогубства. Конформістська – поведінка, позбавлена індивідуальності, орієнтована виключно на зовнішні авторитети. Нарцистична – направляється відчуттям власної значущості, величності. Фанатична – виступає у формі сліпої прихильності до певної ідеї, поглядів. Аутична – виявляється у вигляді безпосередньої відгородженої від навколишньої дійсності, зануреності в світ власних фантазій.

Всі перераховані форми деструктивної поведінки відповідають, на думку учених, таким критеріям девіантності|, як погіршення якості життя, зниження критичності до своєї поведінки, когнітивні утворення (сприймання і розуміння|походить|), зниження самооцінки і емоційні|емоціональні| порушення. Нарешті|урешті|, вони із|із| значною вірогідністю|ймовірністю| призводять до стану|достатку| соціальної дезадаптації особистості|особистості| аж до повної|цілковитої| її ізоляції.

Змановськая Є.В. класифікує поведінкові відхилення, на підставі таких критеріів, як вид порушуваної норми і негативні наслідки поведінки.

Відповідно до перерахованих критеріїв вона виділяє три основні групи поведінки, яка відхиляється: антисоціальна (делінквентна|) поведінка, асоціальна (аморальна) поведінка, аутодеструктивна| (саморуйнівна|) поведінка [3].

Антисоціальна (делінквентна) поведінка – це поведінка, яка суперечить правовим нормам, становить загрозу соціальному порядку і благополуччю оточуючих людей. Вона включає будь-які дії або бездіяльність, заборонені законодавством.

У дорослих людей (старше 18 років) делінквентна| поведінка виявляється переважно у у формі правопорушень, які спричиняють кримінальну|карну| або цивільну|громадянську| відповідальність і відповідне покарання|наказання|. У підлітків (від 13 років) переважають наступні|слідуючі| види делінквентної| поведінки: хуліганство, крадіжки, грабіж, вандалізм, фізичне насильство, торгівля наркотиками. У дитячому віці (від 5 до 12 років) найбільш поширені такі форми, як насильство по відношенню до молодших дітей або однолітків, жорстоке поводження з тваринами, крадіжка, дрібне|мілке| хуліганство, руйнування майна, підпали.

Асоціальна поведінка – це поведінка, що ухиляється від виконання морально-етичних норм, безпосередньо загрожує благополуччю міжособистісним стосункам. Вона може виявлятися як в агресивній поведінці, сексуальних девіаціях (безладні статеві зв'язки, проституція, спокушання, вуайеризм, ексгібіціонізм і ін.), залученості до азартних ігор на гроші, жебрацтво, утриманство.

У підлітковому віці найбільш поширені втечі|догляди| з|із| дому|дому|, жебрацтво, шкільні прогули або відмова від навчання|вчення|, брехня, агресивна поведінка, |безладні статеві зв'язки, граффіті (настінні малюнки і надписи непристойного характеру|вдачі|), субкультуральні девіації (сленг, татуювання).

У дітей частіше зустрічаються втечі|паростки| з|із| дому|дому|, шкільні прогули, агресивна поведінка, лихослів'я, брехня, крадіжки, здирство (жебрацтво).

Межі|кордони| асоціальної поведінки особливо мінливі, оскільки вона більш за інші поведінкові девіації перебуває під впливом культури і часу.

Аутодеструктивна (саморуйнівна поведінка) – це поведінка, яка відхиляється від медичних і психологічних норм, загрожує цілісності і розвитку самої особи. Саморуйнівна поведінка на сучасному етапі виявляється в наступних основних формах: суїцидальна поведінка, харчова залежність, хімічна залежність (зловживання психоактивними речовинами), фанатична поведінка (наприклад, залученість в деструктивно-релігійні культи), аутична поведінка, віктимна поведінка (поведінка жертви), діяльність з вираженим ризиком для життя (екстремальні види спорту, перевищення швидкості при їзді на автомобілі і ін.).

Специфікою аутодеструктивної| поведінки (аналогічно попереднім формам) в підлітковому віці є|з'являється| її опосредкованість| груповими цінностями. Група, в яку включений підліток, може породжувати наступні|слідуючі| форми аутодеструкції|: наркозалежну поведінку, самопошкодження|, комп'ютерну залежність, харчові аддикції|, рідше – суїцидальну поведінку.

У дитячому віці мають місце куріння і токсикоманія, але|та| в цілому|загалом| для даного вікового періоду аутодеструкція| є мало характерною|вдача|.

Отже|цебто|, бачимо, що різні види поведінки, яка|осо відхиляється, розташовуються на єдиній осі «деструктивна поведінка», з|із| двома протилежними напрямами|направленнями| – на себе або на інших.

За спрямованістю і ступенем прояву деструктивність можна представити як поведінку, яка відхиляється на наступній шкалі: антисоціальна (активно-деструктивна) – просоціальна (відносно деструктивна, адаптована до норм антисоціальної групи) – асоціальна (пасивно-деструктивна) – саморуйнівна (пасивно-аутодеструктивна) – самознищувальна (активно-аутодеструктивна).

Виділення окремих видів поведінки, яка відхиляється, і їх систематизація за схожими ознаками є|з'являються| умовним, хоча і виправданим в цілях наукового аналізу. У реальному житті окремі форми нерідко|незрідка| перетинаються, а кожен конкретний випадок поведінки, яка відхиляється, виявляється|опиняється| індивідуально забарвленим |пофарбованим| і неповторним [3, с. 33-34].

Отже, узагальнюючи вищезазначене, можна говорити про такі види девіантної поведінки:

1. Особистісні розлади (патохарактерологічна поведінка - психопатії).

2. Агресивна поведінка.

3. Аддиктивна поведінка:

• хімічна аддикція: тютюнопаління, алкоголізм, токсикоманія, наркоманія;

• нехімічна аддикція: колекціонування, ігрова (комп’ютерна) залежність, кліптоманія, дромоманія, трудоголізм, переїдання і ін.

4. Протиправна (делінквентна)поведінка:

• порушення дисципліни;

• проступки;

• злочини.