3. Моделювання соціально-еколого-економічного розвитку суспільства

Стратегічними цілями екологічної політики є створення сприятливого навколишнього середовища; поліпшення умов мешкання і здоров'я населення; забезпечення екологічної безпеки на користь нинішнього і майбутніх поколінь.

Для досягнення цих цілей необхідно вирішити комплекс задач, головними з яких є:

• подолання наслідків катастрофи на Чорнобильській АЕС;

• відновлення порушених природних екосистем;

• забезпечення ефективного природокористування, що не виснажить;

• невідворотність правової і економічної відповідальності за екологічно небезпечне, нераціональне і неефективне використовування природних ресурсів;

• виконання зобов'язань за міжнародними угодами у області охорони навколишнього середовища і раціонального природокористування. Рішення вказаних задач повинне базуватися на наступних основних принципах:

• платність природокористування і відшкодування шкоди, заподіяної в результаті шкідливої дії на навколишнє середовище ("забруднювач платить");

• дотримання і забезпечення прав громадян на сприятливе навколишнє середовище;

• єдність екологічних, економічних і соціальних інтересів громадян, суспільства і держави;

• упровадження основних положень стратегічної екологічної оцінки прогнозів і програм, нормативних актів, проведення експертної оцінки дії на навколишнє середовище проектних рішень;

• відповідальність за порушення законодавства про охорону навколишнього середовища.

Загальні напрями здійснення екологічної політики на період до 2020 р.:

• вдосконалення законодавства у області природокористування і охорони навколишнього середовища, зокрема системи екологічних обмежень і регламентації режимів природокористування;

• подальший розвиток економічного механізму природокористування;

• раціональне використовування природних ресурсів, їх економія, поступова відмова від екстенсивного використовування і перехід до економного витрачання невідновлюваних і використовування відновлюваних ресурсів, що не виснажить;

• створення сприятливих умов для упровадження ресурсозберігаючих, маловідхідних і безвідходних технологій; модернізація виробництва, розвиток нових методів і технологій, відтворення природних ресурсів, збільшення частки використовування вторинних ресурсів і утилізації відходів;

• послідовний перехід на міжнародні стандарти технологій і вироблюваної продукції;

• зниження антропогенного навантаження на екосистеми, відновлення порушених екосистем в місцях видобутку корисних копалин, особливо нафти, калієвих солей, доломіту, будівельного каменя, глин і др.;

• формування оптимальної системи природних територій, що особливо охороняються, і водно-болотяних угідь, збереження біорізноманітності;

• ліцензування видів діяльності, що впливають на екологічну ситуацію;

• зниження негативних наслідків радіоактивного забруднення територій;

• розширення міжнародної співпраці у області охорони навколишнього середовища і природокористування;

• розвиток системи екологічної освіти і освіти всіх шарів суспільства, підготовка екологічних кадрів.

Особлива увага повинна надаватися гармонізації відносин суспільства і природи за рахунок розвитку господарської діяльності в межах відтворювальних можливостей природного середовища. Вимагає вдосконалення економічний механізм природокористування з урахуванням очікуваних перетворень у сфері виробництва і соціального життя. Економічне регулювання природокористування і охорони навколишнього середовища повинне бути направлене на інтеграцію і взаємодію екологічних чинників і економічних стимулів - заохочення найефективніших заходів по зниженню шкідливої дії на навколишнє середовище і встановлення економічних бар'єрів для неефективних з екологічного погляду видів діяльності.