2. Перегляд неокласичної теорії ринку

Процеси монополізації в ХХ столітті призвели до актуалізації завдання аналізу конкуренції за умов монополії. За це завдання взялися два економісти – англійка Дж. Робінсон і американець Е. Чемберлін.

Робінсон існування чистої монополії пов’язує з монополією на фактори виробництва. Поведінка монополіста на ринку не стримується іншими фірмами-конкурентами. Монополіст впливає на ціну, зменшуючи обсяги виробництва, але нижня межа обсягів виробництва визначається оптимальними витратами на одиницю продукції. Спадання попиту зі зростанням ціни також обмежує владу монополіста. Тому чиста монополія, на думку Робінсон, - це швидше теоретичне поняття, а не реальна ситуація. На ринку вона так само малоймовірна як і досконала конкуренція.

Реальним для ринку є щось проміжне між чистою конкуренцією та чистою монополією. Це тип ринку, який контролюється кількома фірмами – олігополія. Конкуренція як така за олігополії зберігається, але в особливих формах: її функції обмежуються, що призводить до часткової втрати конкурентного ефекту. Тому Робінсон називає її недосконалою конкуренцією.

Механізми і форми недосконалої конкуренції Робінсон розкрила досить докладно. В її праці визначаються такі форми конкуренції, як лідерство в цінах, угоди виробників і постачальників у рамках галузі, державні обмеження. Звертається увага на практику цінової дискримінації, розглядається практика “знімання вершків”.

Чемберлін будує модель, за допомогою якої аналізує дії незалежних продавців однорідного продукту. Він зазначає, що підставою для встановлення їхньої монополії стають ознаки диференціації товару. Як результат, виникає особлива форма протистояння – монополістична конкуренція.

Отже Робінсон і Чемберлін показали, що реальні процеси відбуваються між двома полюсами – монополією і конкуренцією. В цілому їх теорії недосконалої і монополістичної конкуренції є подальшим розвитком і конкретизацією неокласичної теорії цін і ціноутворення.

3. Неокласичні теорії економічного зростання

У центрі неокласичного визначення проблеми економічного зростання стоїть проблема оптимальності ринкової системи як саморегулювального організму. Серед аналітичних інструментів неокласичних моделей економічного зростання є аналіз виробництва з позиції виробничої функції, яка ілюструє залежність між витратами факторів виробництва і обсягами випуску продукції. Наприкінці 20-хроків математиком Ч. Коббом та економістом П. Дугласом на базі економічного аналізу було сформульовано виробничу функцію. Вона передбачала необмежену взаємозамінність праці і капіталу та показувала ступінь впливу різних їх комбінацій на обсяги виробництва.

Теоретичні засади неокласичної виробничої функції як моделі економічного зростання сформулювали Р.Солоу, Дж. Мід та У. Свен. Основна ідея виробничої функції полягала у визнанні того, що економіка функціонує за принципом порівнювання витрат та результатів і процес саморегулювання економічного зростання базується на постійному контролі за рівнем ефективності факторів виробництва. З часом у виробничу функцію вносились зміни для пояснення нових тенденцій розвитку економіки. Зокрема, той же Солоу в кінці 50-х р. пише про визначальну роль науково-технічного прогресу як фактора економічного зростання.

Поступово некласичний підхід почали використовувати і неокейнсіанці, і вже в 60-х роках було складно розмежувати кейнсіанський та неокласичний напрямки досліджень проблем макроаналізу економічного зростання.