Тема 5

РОЗКВІТ КЛАСИЧНОЇ ШКОЛИ ПОЛІТЕКОНОМІЇ

ПЛАН

1. Вчення Адама Сміта.

2. Основні ідеї Давіда Рікардо.

3. Загальна характеристика економічних поглядів Т. Мальтуса.

4. Еволюція класичної школи в працях Ж.Б. Сея.

5. Дж. Ст. Мілль – завершувач класичної традиції.

5.1 Вчення Адама Сміта

Видатний англійський економіст Адам Сміт (1723-1790) вважається основоположником економічної науки. Саме в його знаменитій праці “Дослідження про природу і причини багатства народів” систематизовано всі попередні досягнення в галузі економіки та закладено цілі напрямки майбутнього розвитку економічної теорії. Адам Сміт, мабуть, перший з видатних економістів був професійним вченим. Уродженець Шотландії, він навчався в університетах Глазго і Оксфорда, а згодом викладав в університеті Глазго. Деякий час Сміт подорожує в якості вихователя герцога Баклю по Європі, а повернувшись працює над своєю знаменитою книгою. В останні роки свого життя Сміт працював митним комісаром Шотландії. Таку посаду для ідеолога економічного лібералізму напевно можна вважати посмішкою долі.

Методологія. Адам Сміт широко використовує дедуктивні та індуктивні методи дослідження, метод логічної абстракції. Він досліджує “економічну людину”, абстрагуючись від моральних, громадських та інших аспектів людської природи, хоча і не ізолює “економічну людину” від них. Такий прийом дозволяє зосередитись на аналізі економічної поведінки людини. Сміт приходить до висновку, що економічне життя людей підпорядковується об’єктивним закономірностям, тобто загалом розвиває вчення фізіократів про “природний порядок”. Він підкреслює, що за умов “природного порядку”, тобто вільної конкуренції, складною взаємодією господарської діяльності людей керує “невидима рука” – об’єктивні закони, спрямовані на благо людини. Адам Сміт проявляє себе як палкий прибічник економічного лібералізму, вільної гри господарських сил, невтручання держави в економіку, хоча визнає за державою кілька важливих функцій: забезпечення зовнішньої і внутрішньої безпеки, правосуддя, утримання громадських установ тощо.

Основні положення учення А. Сміта.

Поділ праці і гроші. А. Сміт, як економіст мануфактурного періоду, надавав великого значення поділу праці, вважав, що він призводить до зростання продуктивності праці завдяки:

1. збільшенню вправності робітника;

2. збереженню часу через економію в процесі переходу від одних операцій до інших;

3. широким можливостям механізації праці.

Поділ праці, на думку А. Сміта, був вирішальним фактором зростання багатства. Але Сміт вважав, що причиною поділу праці була схильність до обміну. Він взагалі розглядав людську спільноту як міновий союз. Знаряддям обміну є гроші. Отже, виникнення грошей – це об’єктивний процес. Сміт показав, що гроші – це товар, який відокремлюється від інших товарів у процесі розвитку обміну. Головною функцією грошей Сміт вважав функцію засобу обігу, тому з його точки зору доцільно було замінити долото і срібло паперовими грошима для здешевлення обігу.

Як бачимо, досить глибокий аналіз, виконаний А. Смітом щодо природи грошей, обміну, поділу праці не залишився і без деяких помилкових положень, наприклад, щодо причинно-наслідкового зв’язку між поділом праці та обміном (насправді поділ праці став передумовою обміну).

Теорія вартості. Сміт вживає термін “цінність” у значенні “вартість”, розрізняючи два її аспекти: “цінність у споживанні”, тобто корисність, споживна вартість, і “цінність в обміні”, тобто мінова вартість. Щоб визначити мінову цінність товарів, Сміт вирішує такі завдання:

1. визначення справжнього мірила мінової цінності;

2. визначення, з яких частин вона складається;

3. з’ясування, через що ринкова ціна відхиляється від природної.

Сміт визначає мінову цінність (природну) через працю, при цьому він долає обмеження, характерні для Петті та фізіократів, стверджуючи, що праця є основою цінності у всіх сферах виробництва. За Смітом, усі види праці рівноцінні. Він розрізняє лише кваліфіковану і просту працю, вважаючи, що перша створює більше цінності за одиницю часу.

З одного боку Сміт стверджує, що праця об’єктивно є основою багатства, а з іншого боку висловлює думку, що робітники оцінюють свою працю як жертву, вимушену відмову від свободи та відпочинку. Таким чином, Сміт проявив геніальну непослідовність у трактуванні теорії вартості, заклавши основи суб’єктивного і об’єктивного підходів до аналізу вартості.

А. Сміт вважає, що трудова теорія справедлива лише для “примітивного” суспільства (натурального господарства). З поділом праці цінність товару для товаровиробника буде визначатись кількістю чужої праці, яку він може одержати в обмін на одиницю свого товару.

В цілому Сміт однозначно вирішує перше з поставлених завдань – основою цінності товару є праця, уречевлена в товарах, які одержують з допомогою обміну на даний товар.

Як вирішується друге завдання? Сміт вважає, що цінність, яку робітник додає до матеріалів складається з двох частин: заробітної плати і прибутку капіталіста, третьою складовою може бути рента. З точки зору цього підходу цінність визначається доходами. Це положення фактично є основою теорії факторів виробництва, яка пізніше стала альтернативою трудовій теорії вартості в рамках витратної парадигми.

Вирішення третього завдання зводиться до з’ясування причин відхилення ринкової ціни від природної. Для цього Сміт аналізує фактори, що впливають на таке відхилення, зокрема, попит, пропозицію та вплив на них різного роду привілеїв, монополії та іншого втручання у ринковий механізм. Сміт пише, що таке втручання порушує природний стан і перешкоджає економічному зростанню, тобто, постійно апелює до принципу “невидимої руки”.

Класи і доходи. На думку Сміта, три складові ціни є доходами власників трьох факторів виробництва: праці, капіталу і землі, які утворюють три класи – найманих робітників, капіталістів і землевласників. Інші прошарки є отримувачами вторинних доходів внаслідок перерозподілу трьох первинних доходів.

Заробітна плата. Заробітну плату Сміт розглядає як продукт праці і винагороду за неї. Він визначає нормальний рівень заробітної плати кількістю засобів існування робітника і його сім’ї. Цей нормальний рівень підтримується стихійно на ринку праці. Заниження заробітної плати загрожує вимиранням робітників, знижуючи пропозицію робочої сили на ринку, а завищення заробітної плати веде до зростання народжуваності і зростання пропозиції робочої сили на ринку праці. Не дивлячись на такий схематичний підхід, Сміт був прихильником високої заробітної плати, вважаючи, що це сприятиме зростанню продуктивності праці.

Прибуток у Сміта має трудове походження, тобто він розглядає його як результат неоплаченої праці. Похідним від прибутку Сміт вважає і процент, величина якого і динаміка визначаються нормою прибутку, яка з розвитком промисловості і торгівлі має тенденцію до зниження. Сміт розглядає таку тенденцію як прояв економічного здоров’я нації, що забезпечується природним порядком.

Земельну ренту Сміт розглядає як плату за користування землею, а її причиною називає приватну власність на землю. Причому він відрізняє ренту від орендної плати, в яку включається процент на вкладений капітал. У Сміта є кілька трактувань ренти. З точки зору трудової теорії вартості рента у нього розглядається як відрахування від праці робітника. В іншому випадку він трактує ренту як природну винагороду за користування землею, тобто ціноутворюючий фактор, котрий відрізняється від інших ціноутворюючих факторів, бо рента не зумовлена жодною жертвою з боку власника землі.

Є у Сміта і елементи фізіократичного трактування земельної ренти. Загалом Сміт представив найглибший аналіз ренти, хоча він іще не вводить поняття диференційної і абсолютної ренти.

Учення про продуктивну і непродуктивну працю. У Сміта є два підходи до визначення продуктивної та непродуктивної праці. перший підхід – ціннісний: продуктивною працею є та, що створює цінність (праця мануфактурного виробника), а непродуктивна праця цінності не створює (праця слуги). Другий підхід пов’язаний з матеріалізацією праці. Продуктивна праця (праця робітника) закріплюється і реалізується в якомусь товарі, придатному на продаж. А непродуктивна праця не закріплюється і не реалізується в товарах. Так, послуги слуги зникають в момент їх надання. З точки зору цього підходу сфера нематеріального виробництва оголошувалась непродуктивною.

Капітал у Сміта – це головна рушійна сила економічного прогресу. Під капіталом він розуміє запас продукції, що приносить прибуток.

Сміт поділяє капітал на основний і оборотний. До основного капіталу, крім машин, будівель, знарядь праці, він відносить поліпшення землі (осушення, удобрення) і “людський капітал” – капіталізовану цінність “придбаних і корисних здібностей усіх жителів”. До оборотного капіталу Сміт відносить гроші, запаси продовольства, сировини, а також нереалізовану готову продукцію.

Критерієм розмежування основного та оборотного капіталу є відношення власності на нього: основний капітал дає прибуток не вступаючи в обіг і не змінюючи власника, а оборотний – тільки в процесі обігу і зміни власника.

Великого значення Сміт надавав нагромадженню капіталу, вважаючи його результатом ощадливості. Сміт виконує аналіз розширеного суспільного відтворення, в якому, зокрема, включає до цінності річного продукту суспільства лише доходи. Тобто, в даному разі Сміт виключив перенесену вартість (амортизацію) із вартості сукупного продукту, виходячи з того, що перенесена вартість (матеріальні витрати) – це доходи, отримані на попередніх стадіях виробництва. Такий підхід зазнав у майбутньому критики з боку Маркса, який назвав його “догмою Сміта”. Маркс показав, що підхід Сміта має сенс за абстрагування від фактору часу, бо для короткого проміжку часу у вартості продукту завжди є частка, яка не розпадається на доходи цього року, а відшкодовує вартість засобів виробництва, які були на початку року.

Не зважаючи на слушність цього зауваження, практичну цінність “догми Сміта” важко переоцінити. У модифікованому вигляді вона широко використовується в економічному аналізі і на сучасному етапі.

Підсумовуючи доробок Адама Сміта, необхідно зазначити, що будучи адептом вільного ринку, він чітко розумів, що ринковий механізм створить гармонію лише тоді, коли його буде включено у відповідні правові та інституціональні рамки.