Тема 5. Правовий статус суб’єктів міжнародного космічного права.

Поняття і класифікація суб’єктів МКП. Особливості міжнародної правосуб’єктності у сфері космосу: держав, міжнародних організацій, фізичних осіб і транснаціональних корпорацій.

Космонавти та астронавти, екіпаж космічного корабля. Рятування і повернення космонавтів. Договір про космос 1967 р. та Угода про рятування 1968 р. про особливий правовий статус космонавтів. Міждержавна угода про створення Міжнародної космічної станції 1998 р., Кодекс космонавтів 2001 р.

Основні категорії та поняття

суб’єкти міжнародного космічного права – учасники міжнародно-правових відносин, які виникають у зв'язку з їх діяльністю з дослідження та використання космічного простору.

суб’єктами МКП є держави та міжнародні міжурядові організації.

Космонавт – людина, яка пройшла спеціальну медико-біологічну та технічну підготовку і брала участь в космічному польоті як командир КК або член екіпажу.

У США та більшості розвинених держав Заходу використовується термін "астронавт".

Відмінність між термінами не тільки лінгвістична, але й смислова. У словнику НАСА підкреслюється, що до останніх включаються також льотчики-випробувачі, які виділені для здійснення якоїсь пілотованої програми. Тобто, до астронавтів включають також осіб, які не брали участі в космічних польотах.

У чинних міжнародно-правових документах трапляються також поняття "екіпаж", "персонал", "особи", "експедиція", "людина" тощо.

Під „екіпажем” мають на увазі колектив космонавтів, до якого входять особи, не тільки пов'язані з пілотуванням, керуванням і обслуговуванням космічного об'єкта, але й особи, призначені для здійснення наукових досліджень і експериментів.

Юрисдикція і контроль над космічним об'єктом і його екіпажем – розуміється в міжнародному космічному праві у широкому сенсі як право держави на здійснення законодавчої, виконавчої та судової влади стосовно осіб і об'єктів, які знаходяться в космічному просторі та на небесних тілах. Термін „контроль”, що використовується в Договорі про космос 1967 р. разом з терміном „юрисдикція”, розуміється в МКП або як один з елементів юрисдикції, її складова, або як технічний термін, який означає право на керування космічним об'єктом і управління його екіпажем [11].

Держави, що запускають, можуть укласти між собою угоду з питань про юрисдикцію і контроль над космічним об'єктом і будь-яким його екіпажем. Відповідно до такої угоди космічний об'єкт може бути зареєстрований в одній державі, а контроль і юрисдикцію над ним і будь-яким його екіпажем буде здійснювати інша держава. Конвенція про реєстрацію 1975 року розглядається як така, що може бути застосована до будь-якої міжнародної міжурядової організації, що здійснює космічну діяльність, якщо ця організація заявляє, що вона бере на себе права й обов'язки, передбачені цією Конвенцією, і якщо більшість держав-членів цієї організації є державами-учасницями Конвенції і Договору про космос 1967 року (п. 1 ст. VII) [73].

Конвенція допускає запровадження міжнародною міжурядовою організацією власної реєстрації запущених нею космічних об'єктів або передачу таких функцій одній з держав-членів. У разі запровадження міжнародною організацією власного реєстру між державами-членами такої організації повинна бути досягнута домовленість про те, хто з них буде здійснювати контроль і юрисдикцію над космічними об'єктами, запущеними організацією, оскільки сама організація не може бути наділена такими правами. Як приклад можна згадати Європейське космічне агентство (ЄКА), що виступає від імені 11 держав-членів ЄКА в меморандумі з НАСА про створення міжнародної космічної станції. ЄКА як партнер повинен буде зареєструвати європейський модуль станції, однак, юрисдикція над модулем і над громадянами європейських країн у складі екіпажу космічної станції буде здійснюватися Францією.

Правосуб'єктність – здатність фізичних і юридичних осіб у встановленому порядку бути суб’єктами права, тобто носіями суб’єктивних прав і юридичних обов’язків.

Правосуб'єктність міжнародна – здатність суб’єкта міжнародного права бути учасником міжнародних правовідносин, зокрема укладати та виконувати міжнародні договори. Полягає в наявності відповідних прав і обов’язків, встановлених нормами міжнародного права.

Міжнародною правосуб'єктністю володіють тільки учасники міжнародних відносин. Здатність суб’єктів міжнародного права бути учасниками міжнародних відносин не є однаковою і залежить від юридичної природи суб’єкта. Розрізняють первинні (основні: держави та нації, що виборюють незалежність) та вторинні суб’єкти міжнародного права (міжнародні міжурядові організації).

Міжнародна космічна правосуб'єктність держави не залежить від будь-якого акту чи волевиявлення інших учасників міжнародних відносин. Обсяг їх правосуб'єктності не обмежений і розповсюджуються на всі сфери космічної діяльності. Що стосується міжнародних міжурядових організацій, то обсяг їх космічної правосуб'єктності обмежений. Він визначається державами-членами, і, як правило, фіксується в установчому міжнародному договорі.

Особливістю МКП є те, що його суб’єктами є міжнародні космічні організації виробничо-комерційного типу, які володіють власними космічними комплексами, надають на комерційній основі космічні послуги і технології тощо (ІНТЕЛСАТ, ІНМАРСАТ, ІНТЕРСУПУТНИК, ЄКА, ЄВМЕТСАТ, ЄВТЕЛСАТ, АРАБСАТ).

Транснаціональна корпорація – добровільне економічне об’єднання підприємств державної, приватної або змішаної форми власності, які управляються з єдиного центру, але належать до різних країн і здійснюють свою діяльність на території двох або більше держав [21].

Правосуб'єктність транснаціональних корпорацій

Відповідно до визначення, найбільш характерною особливістю ТНК є невідповідність між економічним змістом, економічною суттю та юридичною формою; економічна єдність оформлюється юридичною множинністю (юридичні особи місцевого права, філії та ін.), що слугує інтересам власників ТНК.

На вимогу країн, що розвиваються, які особливо потерпають від експансивної діяльності ТНК, у рамках ООН, починаючи з 1974 року, утворено Міжурядову комісію з ТНК і Центр з ТНК. До їх основних завданьналежало, зокрема, розроблення особливого кодексу поведінки ТНК у ролі намагання формалізованого підпорядкування діяльності ТНК певним правилам ¹. Цій самій меті мав слугувати підготовлений Конференцією ООН з торгівлі та розвитку (КТР) і прийнятий ГА ООН у 1980 році Комплекс узгоджених на багатосторонній основі справедливих принципів і правил контролю за обмежувальною діловою практикою, а також резолюція ГА ООН 3514 (ХХХ) “Заходи проти корупції, що практикується ТНК та іншими корпораціями, їх посередниками та іншими сторонами, причетними до справи”. Однак ці документи юридично мають лише рекомендуючу силу, і проблема підпорядкованості ТНК діючій юридичній регламентації лишається невирішеною. З 1977 року в рамках спеціально утвореної Комісії ООН з питань ТНК провадиться робота зі створення всеосяжного Кодексу поведінки ТНК, що охоплює усі сторони їх діяльності.

У 70-х роках з метою поставити діяльність ТНК в більш окреслені міжнародно-правові рамки було запропоновано створити міжнародну систему реєстрації ТНК при ООН з тим, щоб в обмін на надання дипломатичного захисту з боку ООН ТНК були підпорядковані міжнародному контролю, здійснюваному ООН. На жаль, ця пропозиція не отримала широкої підтримки і не була реалізована.

У юридичній літературі, наукових дослідженнях останнім часом висловлюється думка про те, що в сучасних умовах правове регулювання діяльності ТНК має здійснюватися як на національному рівні, так і на міжнародному [18]. Але до цього часу ці пропозиції так і залишаються лише закликами. Тобто, можна зробити висновок, що міжнародне приватне право заходить у безвихідь, коли мова йде про врегулювання взаємовідносин за участю ТНК. А це, на наш погляд, досить суттєво для врегулювання правовідносин на світовому ринку космічних послуг і технологій, адже останнім часом все більшої ваги набуває в загальних обсягах світового космічного ринку внесок саме ТНК. І треба враховувати, що зазначений процес залучення окремих напрямів світового космічного ринку до “зони особливих інтересів” ТНК має тенденцію до подальшого поширення: до послуг з супутникового зв’язку та комерційних космічних запусків додаються останнім часом розробка та виготовлення космічних апаратів, продаж інформації з борту супутників дистанційного зондування Землі, на черзі – комерційне використання орбітальних космічних комплексів, тобто, діяльність ТНК набуває все більш всеохоплюючого відносно світового ринку космічних послуг і технологій характеру.

Правосуб'єктність фізичних осіб

За сучасною доктриною фізичні особи та неурядові міжнародні організації не володіють міжнародною правосуб’єктністю, оскільки не належать до учасників міжнародних відносин. Водночас існують концепції, спрямовані на обґрунтування міжнародної правосуб’єктності громадянина у його правовідносинах з державою.

У сучасному міжнародному праві регламентування прав і обов’язків членів міжнародних екіпажів є одним з найбільш складних і суперечливих: особливі умови космічних місій потребують, з одного боку, виконання принципу єдиноначальності (безумовного виконання наказів командира екіпажу, особливо, що стосується екстремальних і надзвичайних ситуацій), з другого, вирішення питання межі владних повноважень командира екіпажу, рівня його відповідальності за прийняті рішення і навіть про можливі заходи примусу, які командир екіпажу може застосувати до членів цього екіпажу, які відмовилися виконувати його накази; до цих проблем додаються й проблеми врегулювання відносин між державою реєстрації пілотованого космічного засобу та іноземним або міжнародним елементом щодо визначення сторонами lex causae (право, яке регулює суть відносин сторін у договорі).

Міжнародне космічне право розглядає сьогодні всіх осіб, що здійснюють або здійснили пілотовану місію, як космонавтів і надає їм однаковий статус незалежно від функцій, які вони виконують або виконували під час цієї місії.

Основні угоди з питань космічної діяльності встановлюють основи міжнародно-правової регламентації діяльності та статусу космонавтів (астронавтів).

Однак правовий статус космонавтів не може бути повністю усвідомлений без урахування Міжурядової угоди між США, країнами-членами ЄКА, Канадою та Японією про співробітництво у створенні Міжнародної космічної станції, яку було укладено 29 вересня 1988 року. За цією угодою проект хоч і мав теоретично статус міжнародного, практично писався за американським сценарієм: рішення з усіх питань приймалися колегіально, однак, якщо США мало свій погляд, він і був вирішальним. З приєднанням до проекту Росії в 1998 році ситуація змінилася, він набуває дійсно міжнародного статусу.

У результаті більше десяти років переговорів делегацій держав-партнерів з МКС утворилась безпрецедентна у світовій юридичній практиці система взаємних правових зобов’язань держав та їх виконавчих органів, що регулюють діяльність зі створення та експлуатації МКС, її обслуговування як у космосі, так і на Землі. Умовно цю систему можна уявити собі у вигляді „триповерхової споруди”, кожний з „поверхів” якої регулює свій рівень відносин:

перший рівень − міжурядовий: угода між урядом Канади, урядами держав-членів ЄКА, Японії, Російської Федерації й США щодо співробітництва з питань створення та експлуатації Міжнародної космічної станції цивільного призначення (далі - Міжурядова угода з МКС), яка акумулювала в собі основні принципи співробітництва, а також ті взаємні зобов’язання партнерів з МКС, що потребують закріплення шляхом ратифікації (взаємна відмова від вимог щодо відповідальності, питання митного та імміграційного врегулювання, обмін даними та товарами, захист інтелектуальної власності, кримінальна юрисдикція на станції тощо);

другий рівень − міжагентський: низка двосторонніх меморандумів про взаєморозуміння (далі – Міжагентських меморандумів) між основними виконавчими органами держав-партнерів – космічними агентствами: ЄКА, НАЗДА, РКА та НАСА

третій рівень – (Кодекс поведінки екіпажу Міжнародної космічної станції, далі – Кодекс космонавтів) – рівень фізичних осіб - космонавтів, основних експлуатантів МКС на найближчий період.

Завдання для самостійної роботи

5.1. Ознайомтесь із запропонованою до цієї теми основною та додатковою літературою (зокрема, [1], С. 15-17, 93-106).

5.2. Розкрийте зміст поняття „космонавт”, беручи до уваги положення основних міжнародних договорів з космосу.

5.3. Згадайте галузеві принципи МКП, які визначають статус космонавтів.

5.4. Охарактеризуйте особливості міжнародної правосуб’єктності у сфері космосу: держав, міжнародних організацій, фізичних осіб і транснаціональних корпорацій.

5.5. Сформулюйте основні положення МКП про юрисдикцію та контроль над космічним об'єктом і будь-яким його екіпажем.

Практичні завдання

Дайте обґрунтовану відповідь на питання:

№ 5.1. На якому з основних принципів МКП ґрунтуються норми Угоди про рятування 1968 р., щодо порятунку та повернення космонавтів?

№ 5.2. Що криється під поняттям „юрисдикція та контроль” держави над космічними кораблями та їх екіпажами?

№ 5.3. Яка відмінність у фінансових зобов’язаннях держави реєстрації щодо відшкодування витрат на пошук, порятунок і повернення: 1) космічних об’єктів і 2) космонавтів за Угодою про рятування 1968 р.?

№ 5.4. У чому полягає особливість правосуб'єктності транснаціональних корпорацій?

№ 5.5. Які є відмінності у правовому статусі космонавта та астронавта?

№ 5.6. Яким міжнародним документом встановлено основні правила поведінки персоналу на борту МКС?

№ 5.7. Назвіть рівні правової регламентації відносин учасників створення МКС і вкажіть, які міжнародні документи їх встановлюють?