48. Досвід особистості (знання, вміння, навички, звички).

Єдність діяльності та особистості найвиразніше виявляється у таких якостей особистості як вміння, навички та знання.

Педагогіка визначає таку підпорядкованість цих понять: знання – вміння – навички. Вважається загально визнаним, що знання породжують вміння, а останні доводяться до автоматизму і стають навичками. Але така підпорядкованість не враховує того, що знання самі по собі ніколи не існують, а завжди стають елементами якоїсь діяльності, якихось умінь, дій. Лише в уміннях навички як засвоєні дії стають властивостями особистості та визначають її здібності до нових дій. Отже, вміння – це здатність виконувати певну діяльність або дії в нових умовах, які формуються на основі раніше засвоєних знань і навичок.

Поряд співвідношень основних понять досвіду особистості досить повно розкриває механізм їх формування: таким чином під вмінням розуміють найвищу форму досвіду, що включає і знання і навички. Формування вміння здійснюється поетапно:

1. початкове вміння – усвідомлення мети дії та пошук способів її виконання, що спираються на раніше засвоєні знання та навички, діяльність шляхом спроб та помилок.

2. Недостатньо вміла діяльність – наявність знань щодо способів виконання дій і використання раніше засвоєних, неспецифічних для конкретної діяльності навичок.

3. Окремі загальні вміння – окремі високо розвинуті, але вузькі вміння, які необхідні в різних видах діяльності.

4. Високорозвинене вміння – творче використання знань і навичок конкретної діяльності з усвідомленням не лише мети, а й мотивів вибору способів її досягнення.

5. Майстерність – творче використання різних знань, навичок, умінь для ефективної діяльності.

Всі вміння людини можна досить умовно поділити на життєві та професійно важливі.

49. Потреби і мотиви. Мотивація особистості.

Потреба як нестаток людини у чомусь, що стає джерелом її актив­ності. Потреби — це стани особистості, завдяки яким здійснюється ре­гуляція поведінки, визначається напрям мислення, почуттів і волі лю­дини. Потреби людини зумовлені процесами її навчання, яке дає можливість засвоїти культуру людства, всією життєдіяльністю.

Потреби можна поділити на п'ять основних категорій:

1. Фізіологічні потреби забезпечують виживання людини. Вони включають потреби людини в їжі, воді, сховищі і сексуальні потреби.

2. Потреби в безпеці і впевненості у майбутньому включають по­требу у захисті від фізичних і психологічних потреб з боку навколиш­нього світу і впевненість у тому, що фізіологічні потреби задовольня­тимуть в майбутньому.

3. Соціальні потреби — це потреби у причетності до чогось, до когось, почуття розуміння іншими, соціальні взаємодії, підтримка.

4. Потреби у повазі включають потреби особистих досягнень, ком­петентності, поваги з боку оточуючих, визнання, самоповаги.

5. Потреби самовираження — це потреби в реалізації своїх потен­ційних можливостей, у розвитку себе як особистості.

Мотивація - це ті причини, через які людина робить ті чи інші вчинки. Мотиваційна сфера особистості тісно пов’язана з активністю індивіда.

Суб’єкт активності являє «особисте Я» людини. Людина вважає, що коли вона говорить «Я роблю так тому, що я цього хочу» вона виражає власне свої прагнення, але це не завжди так. Наприклад, студент вступивши до вузу пояснює оточуючим і самому собі що це його самостійний вибір і він не залежить від стороннього впливу. Але через деякий час він разочарований. Він мусить визнати, що вибір професії був здійснений під впливом рідних та друзів. При цьому поради інших він не сприймав як «директиви». За цим визнанням - критична робота свідомості в напрямку виділення «голосу» інших людей від його власного.

Також суб’єкт активності - це «Я іншого в мені», коли «присутність» іншого відчувається і може сприйматися як вторгнення в внутрішній світ іншої людини. Це також видно на прикладі з студентом.

Суб’єкт активності такий, що він не ототожнюється ні з ким з людей конкретно. Але в той же час він має відношення до кожного, уособлюючи те, що повинне бути властиве всім людям: розум, добро, честь, красоту, свободу. Коли активність людини диктується цими цінностями, кажуть, що її суб’єктом є «всезагальне Я» в людині. «Індивідуальне Я» тут поєднано з «Я іншого».