- •Філософія як соціокультурний феномен
- •Об’єкт і предмет філософії
- •Основні філософські питання
- •Структура, методи, та функції філософії
- •Підсистема філософського знання:
- •Методи:
- •Функції мови:
- •Філософія і світогляд
- •Структура світогляду
- •Проблеми історичності світогляду.
- •Людина як предмет філософського осягнення
- •Марксистська філософія
- •Передумови виникнення
- •Власність , комунізм
- •Філософія життя
- •Екзистенціальна філософія
- •Напрямки в екзистенціалізмі
- •Філософська антропологія
- •Антропологічні концепції:
- •Психоаналіз
- •Структуралізм
- •Етапи структуралізму:
- •Буття Онтологія
- •Єдність матерії, руху, простору, часу
- •Генезис свідомості
- •Структура свідомості, її основні рівні
- •Гносеологія та епістемологія
- •Основні складові пізнавальної діяльності
- •Проблема істини в теорії пізнання
- •Проблема критерії істини
- •Основні форми пізнання
- •Форми та засоби пізнання:
- •Філософія мови
- •Сучасне філософське розуміння мови
- •Функції мови:
- •Філософське осмислення історичного процесу.
- •Сутність історичного процесу
- •Соціальна філософія
- •Рушійні сили та суб’єкти суспільного розвитку
- •Соціальна структура суспільства
Філософія життя
Як філософський напрямок склалась у кінці 19 століття у Німеччині та Франції.
Опозиція класичному раціоналізму
Звертається до життя як первинної реальності цілісного органічного процесу. Поняття «життя» багатозначне: 1)в біологічному плані(Ніцше), 2)космологічному (Бергсон); 3)культурно-історичному (В.Дільтей, Г. Зіммель)
За концепцією Ніцше, основа життя – воля (не абстрактна, а конкретна – воля до вигоди). Якщо відсутня воля до вигоди, істота деградує. Вчення про надлюдину ґрунтується на: 1)цінність життя є єдиною, безумовною цінністю і збігається з рівнем «волі до влади»; 2) існує природна нерівність людей, обумовлена відмінністю їхніх життєвих сил та «волі до влади»; 3) сильна людина, природжений аристократ є абсолютно вільним і не зв’язує себе ніякими морально-правовими нормами.
Для Бергсона життя – це метафізичний політичний процес, могутній потік творчого формування: із послабленням напруги життя розпадається, перетворюючись на матерію, тобто бездушну масу. Людина – творча істота, здатність до творчості якої визначається ірраціональною інтуїцією, що як Божий дар дається лише обраним.
Для О. Шпенглера життя – це «доля», «душа» культури, яка обґрунтовує ідею катастроф, що регулярно повторюючись в історії, призводить до виникнення і смерті замкнутих «у собі» сцивілізацій. У праці «Присмерк Європи» висунув концепцію культури (визначається як єдність стилістики, втіленої у формах економ, політ, духовного, релігійного, практичного, художнього життя). Єдиної культури не існує. Виділяє 8: єгипетську, індійську, вавилонську, китайську, греко-римську, візантійсько-арабську, західноєвропейську і культуру майя. Кожному культурному утворенню наперед визначені часові рамки. Коли культура вимирає, вона перероджується в цивілізацію. Співіснування культур – свідчення не єдиного процесу світової історії, а єдності проявів життя у Всесвіті.
Екзистенціальна філософія
Одна з провідних течій суспільної думки 20 ст., що на перший план висунула ідею абсолютної унікальності людського буття, зосередившись навколо проблеми людини та її місця в світі, проблеми духовної витримки людини, яка потрапила в потік подій і втратила контроль.
Сьорен К’єркегор – «екзистенція» - «внутрішнє» буття.
Основна ідея феноменології Гуссерля – неможливість взаємного зведення і в той же час нерозривність свідомості і людського буття, особистості і предметного світу, психофізичної природи, соціуму, духовної культури – трансформувалась у теорію екзистенціалізму – філософське вираження глибоких потрясінь Зх. Цивілізація 20 ст., що оголили нестійкість, слабкість, кінцевість будь-якого людського існування.
Найглибинніше знання людини – усвідомленість нею власної смертності і недосконалості.
В центрі уваги: питання провини та відповідальності, рішення та вибору, ставлення людини до смерті.
Основні проблеми: людина, як унікальна істота, філософія буття, гуманізм, історія західноєвропейської цивілізації, проблема свободи та відповідальності, смерті, часу.
Хайдегер, Сартр: екзистенція є буттям, яке спрямоване до «ніщо» і яке усвідомлює свою кінцевість. Тлумачать екз. як часовість, реальною точкою підрахунку якої є смерть.
3 форми часу (минуле, сучасне, майбутнє) – 3 структурні елементи існування.
Специфічність людської екзистенції вбачається у її постійній «націленості» на майбутнє. Розкривається через неповторність, унікальність людської особи, що знає своє місце у цілях, задумах проектах, звернутих у майбутнє.
Екзистенція – трансцендування – вихід за свої межі. Ясперс: екзистенціалізм – філософія буття людини, яка виходить за межі людини. Сартр, Камю: трансценденція є «ніщо», яке виступає як найглибша таємниця екзистенції.