- •Втуп Історія розвитку розробки нафтових, газових та газоконденсатних родовищ.
- •Класифікація родовищ природного газу
- •Етапи розробки газових і газоконденсатних родовищ
- •Історія розвитку нафтових, газових та газоконденсатних родовищ.
- •Темп і послідовність буріння свердловин
- •Геометрія розташування свердловин на площі
- •Щільність сітки свердловин
- •Кількість резервних свердловин
- •Наявність і спосіб дії на пласти
- •Системи заводнювання
- •Технологія розробки.
- •Фізико-хімічні властивості багатокомпонентних сумішей.
- •Лекція 5.
- •Режими родовищ природних газів
- •Лекція №6 Приплив нафти і газу до свердловини.
- •Приплив газу до вибою свердловини за двочленним законом фільтрації
- •2.2 Підготовка свердловин до експлуатації
- •Рівняння припливу рідини у свердловину.
- •Визначення розподілу тиску та температури в пласті та по стовбуру свердловини.
- •Визначення тиску в газовій свердловині.
- •Температурний режим газових свердловин.
- •Фактори, що визначають газовіддачу.
- •Методи збільшення газовіддачі.
- •Критерії доцільності застосування методів підвищення нафтовіддачі
- •Прогнозування коефіцієнта кінцевої газовіддачі за промисловими даними.
- •Особливості проектування розробки.
- •Визначення показників розробки газового родовища при водонапірному режимі
- •Визначення показників розробки газоконденсатного родовища
- •Розрахунки стосовно до пружного режиму
- •Розрахунки стосовно до режиму розчиненого газу
- •2.Основи теорії поршневого витіснення нафти водою
- •Техніка та технологія досліджень.
- •Технологія і техніка гідродинамічних досліджень і вимірювань
- •3.Гідродинамічні дослідження свердловин на усталених режимах
- •Гідродинамічні дослідження свердловин і пластів на неусталених режимах
- •Дослідження газових свердловин при нестаціонарних режимах фільтрації
- •Метод відновлення тиску
- •Методика промислових досліджень.
- •Інтерпретація результатів дослідження свердловин.
- •2.2 Підготовка свердловин до експлуатації
- •Способи експлуатації свердловин
- •Принцип та характеристика роботи газорідинного піднімача
- •Експлуатація свердловин фонтанним способом.
- •Конструкції і системи газліфтних піднімачів
- •Вибір раціонального способу експлуатації свердловин.
- •Характерні періоди розробки родовищ природних газів.
- •Ускладнення при експлуатації газових свердловин
- •Експлуатація газових свердловин в пластах з підошовною водою
- •Боротьба з ускладненнями в процесі експлуатації.
- •Солевідкладення при експлуатації газових свердловин, методи боротьби з ними
- •Боротьба з винесенням піску під час експлуагації свердловин
- •Хімічні реагенти і технології для очистки нафтопромислового обладнання свердловин і порового простору пластів від аспв
- •Аналіз, контроль і регулювання процесу розробки родовищ.
- •Регулювання розробки нафтових родовищ
- •3. Аналіз стану технологій техніки видобування:
- •Способи експлуатації нафтових, газових та газоконденсатних свердловин.
- •Типи фонтанних свердловин, види й умови фонтанування
- •Види фонтанування і типи фонтанних свердловин
- •538 Отворами та фільтр-сітку, через які рідина із свердловини надходить у насос. У верхній частині насоса розмішується ловильна головка із зворотним клапаном, до якого прикріплюють нкт.
- •Основні поняття про раціональну розробку родовищ.
- •Вибір раціонального способу експлуатації свердловин.
- •Вибір раціонального варіанта розробки газоконденсатного і газового родовища
- •Проектування розробки газових родовищ при пружно-водонапірному режимі покладу.
- •Методи побудови характеристик витіснення
- •Регулювання розробки нафтових родовищ.
- •Моделювання процесів розробки.
- •Література, що рекомендована до виконання курсового проекту
- •36601, М. Полтава, просп. Першотравневий, 24
Боротьба з ускладненнями в процесі експлуатації.
Боротьба з утворенням піщаних пробок у свердловинах.
Боротьба з відкладенням парафінів і асфальтенів.
Відклади солей і боротьба з ними.
Солевідкладення при експлуатації газових свердловин, методи боротьби з ними
У процесі експлуатації газових і газоконденсатних родовищ з появою в продукції свердловин пластової мінералізованої води виникають ускладнення, пов'язані з утворенням і відкладенням неорганічних солей у стовбурах видобувних свердловин, трубопроводах і промисловому обладнанні.
Відклади солей, звичайно тверді, мають добре зчеплення з поверхнею металу і важко піддаються видаленню.
Склад солевих відкладень різноманітний і представлений сульфатами і карбонатами кальцію, хлористим натрієм, сульфатами барію і магнію, хлоридами кальцію, магнію, калію, бікарбонатом кальцію та іншими елементами. В солевих відкладеннях присутні також органічні компоненти і продукти корозії металоконструкцій.
Основними причинами відкладення солей є такі фактори:
контакт хімічно несумісних вод (змішування пластових вод різних горизонтів або пластових вод з конденсаційною водою); зміна термодинамічних умов (температури і тиску); зміна гідродинамічних умов (зниження швидкості руху газорідинного потоку в ліфтових трубах і промислових комунікаціях).
На процес солевідкладення впливають також електричне поле; органічні складові; характер емульсії в свердловині; природа поверхні обладнання і пристінні шари рідини; хімічні реагенти, які використовуються при видобутку газу (метанол, соляна кислота тощо).
Всі відомі методи боротьби з солевідкладеннями спрямовані або на запобігання відкладення солей, або на видалення осаду, який відклався.
Методи попередження солевідкладень можна розділити на три основні групи: технологічні, фізичні та хімічні. До технологічних методів належать: правильний вибір джерел водопостачання для підтримання пластового тиску; селективна ізоляція обводнених пластів у видобувних свердловинах; гомогенізація газоводоконденсатного потоку в ліфтових трубах; збільшення швидкості руху газорідинного потоку в ліфтових трубах;
використання газопромислового обладнання зі захисним покриттям внутрішньої поверхні (скло, емалі, лаки, епоксидна смола, фторопласт, поліамід, пінопласт з графітом або алюмінієм, стабілізований поліетилен високої густини, вініпласт, поліхлорвініл, поліметафторетилен).
Фізичні методи запобігання солевідкладень грунтуються на обробці продукції свердловини магнітними, акустичними та електричними полями, а також їх комбінаціями. Тепер на основі фізичних методів розроблені та застосовуються різноманітні пристрої, які спускаються в свердловини. Фізичні методи запобігання солевідкладень мають локальний характер і пов'язані зі створенням додаткових пристроїв і споживанням електроенергії.
Хімічний метод запобігання солевідкладень, заснований на застосуванні хімічних реа-гентів-інгібіторів солевідкладень, найпоширеніший. Він є найбільш ефективним і технологічним з вадомих способів запобігання солевідкладення.
При правильному виборі інгібіторів і відповідної технології їх використання можна забезпечити запобігання солевідкладень на всьому шляху руху продукції свердловини від вибою до установки комплексної підготовки газу.
Інгібітори солевідкладення поділяються в основному на три типи залежно від механізму їх фізико-хімічної дії:
комплексони (хелати) і похідні амінополікарбонових кислот - речовини, які здатні "зв'язувати" іони кальцію або заліза і перешкоджають їх реакції з іонами сульфату або карбонату (наприклад, трилон Б);
комплексони з фосфоновими групами - речовини, які мають "пороговий" ефект. Інгібітори цього типу утворюють з осадкоутворюючими іонами стійкі водорозчинні комплекси або адсорбуються на зачатках (центрах) кристалізації; кристалоруйнівні інгібітори, які не перешкоджають кристалізації солей, а тільки видозмінюють форму кристалів і перешкоджають їх подальшому росту.
Широко застосовуються композиції інгібіторів, які вміщують ряд речовин (комплексони, ПАР, полімери і т.д.) і мають комплексоутворюючі та кристалоруйнівні властивості.
За хімічною будовою інгібітори солевідкладення діляться на дві групи: однокомпонентні та багатокомпонентні, залежно від кількості хімічних з'єднань. У свою чергу однокомпонентні інгібітори діляться на аніонні та катіонні.
До аніонних інгібіторів належать: похідні карбонових кислот (полімерні з'єднання акрилового ряду, сополімери на основі малеїнового ангідриду); похідні сульфокислот; фосфо-ропохідні (неорганічні поліфосфати, органічні фосфати). Серед фосфороорганічних похідних виділяють ефіри фосфорної кислоти, фосфати, амінофосфати.
До катіонних інгібіторів належать поліалкіленаміни, моноаміни, четвертинні амонієві основи, поліетоксиловані аміни.
Багатокомпонентні інгібіруючі композиції готуються з двох і більше компонентів і умовно поділяються на дві підгрупи:
композиції, в яких один з компонентів не є інгібітором солевідкладення. Крім інгібітора, такі композиції вміщують неіоногенні ПАР, які або підсилюють дію інгібітора, або мають друге самостійне значення, але не погіршують при цьому дію інгібіруючого компонента;
композиції, в яких усі компоненти є інгібіторами солевідкладення. При змішуванні їх одержують синергетичний ефект інгібіруючої дії.
Найчастіше застосовують інгібітори солевідкладення, які належать до аніонних фосфорорганічних інгібіторів фосфонових кислот. До них належать нітрилотриметил-фосфонова кислота (НТФ) і одержані на її основі композиції (ІСБ-279, ІСБ-281, ІСБ-382, НТФ-ЕГ, НТФ-ПАА), оксиетилідендифосфонова кислота (ОЕДФ), 1,3 діамінопропанол-2,
тетраметилфосфонова кислота (ПАФ). На основі НТФ, ОЕДФ, ДПФ і ПАФ з додатком води, етиленгліколю та інших компонентів одержані інгібітори солевідкладення ПАФ-1,13,41, ДПФ-1, СНПХ-5301, інкредрл-1, ІСТ-1, фосфонол (ДПФ-1Н).
До другої групи інгібіторів солевідкладення належать аніонні неорганічні поліфосфати: поліфосфат натрію (ПФН), триполіфосфат натрію (ТПФН), гексаметафосфат натрію (ГМФН), тринатрійфосфат (ТНФ), фосфорований триетаноламін (ФТЕА).
До третьої групи інгібіторів солевідкладення належать інгібітори на основі полімерних з'єднань акрилового ряду: гідролізований поліакриламід (ПАА) і гідролізований поліакрилонітрил (гіпан).
До інгібіторів на основі полімерів зараховують також нітролінгіт, сополімер вінілацетата з малеїновим ангідридом.
До групи багатокомпонентних інгібіторів солевідкладення належать реагент ПС-АзНДПІнафта-76 (композиція на основі аммосфосфату амонію і сульфанолу) і реагент "Азербайджан" (суміш водного розчину силікату натрію й етилового спирту).
Для боротьби з солевідкладеннями також застосовують імпортні інгібітори: Р-181, Р-191, корексит-7647.
Ефективність запобігання відкладення солей також залежить від правильного вибору технології використання інгібітора. При виборі технології введення інгібітора солевідкладення необхідно враховувати геологічні особливості експлуатаційного об'єкта, склад води, що видобувається, причини й умови відкладення солей, їх склад і т.д.
Тепер дозування інгібіторів здійснюється шляхом безперервного або періодичного закачування їх у свердловини з використанням поверхневих дозуючих насосів або глибинних дозаторів.
Методи видалення відкладень солей з поверхні газопромислового обладнання розділяються на дві групи: механічні та хімічні. Механічні методи видалення солей основані на використанні для руйнування твердих осадків бурового інструменту, спеціальних пристроїв і гідромоніторів.
Хімічні методи видалення солевих відкладень грунтуються на використанні різних реа-гентів-розчинників. Найбільш широко розроблені хімічні методи стосовно гіпсових пробок. Як реагенти для видалення гіпсових відкладень рекомендується використовувати суміші розчинів соляної кислоти і хлориду натрію, розчин їдкого натрію, суміш трилона Б і гідроксиду натрію.