План

РОЗДІЛ І Іван Малкович як представник пізнього українського модернізму

1. . Поезія вісімдесятників у системі пізнього українського модернізму

1.2. Роль Івана Малковича в літературному процесі кін. ХХ –

поч. ХХІ ст.

1.3. Принципи побудови поетичних збірок Івана Малковича

РОЗДІЛ ІІ Художній світ Івана Малковича

2.1. «Художній світ» як категоріальне поняття

2.2. Художня трансформація міфологеми світоустрою в поетичному доробку І.Малковича;

2.3. Художнє функціонування основних мотивів та образів у творчості поета;

2.4. Художньо-стильові особливості творів І.Малковича

Висновки

ВСТУП

Уже перші роки 80-х засвідчують появу на митецьких обріях поетів нового покоління із власною естетичною орієнтацією. Це була сила, яка щодалі дужчала і засвідчувала переваги самодостатньої, духовно здорової творчості, не затиснутої в лещатах примусової чи добровільної заідеологізованості. Серед творчого добутку цього періоду яскраво вирізняється поезія Івана Малковича, яка проголошує безумовну естетичну вартість краси, народженої з глибин національного духу.

Поезію І.Малковича досліджували В.Моренець, К.Москалець. Свій погляд на творчість поета висловили Д.Павличко, Н.Бондаренко.  Ґрунтовні публікації Н.Анісімової сприяли виробленню нестандартних підходів в осмисленні театралізованої моделі світу в поезії І.Малковича .

Своєрідність художнього світу митця визначається своєрідністю його світобачення (світорозуміння, світосприймання). Звідси й один із найважливіших методологічних постулатів: аналіз художнього світу письменника — це дослідження його світобачення, його художнього мислення. Наступний крок — виявлення залежності між своєрідністю художнього світу, його домінантами та виражально-зображувальною технікою. Відтак системне наукове вивчення поезії І.Малковича перебуває в початковій стадії.

Актуальність теми роботи зумовлена потребою системно дослідити художній світ І.Малковича.

 Мета дослідження – визначити своєрідність світобачення поета Івана Малковича; розкрити особливості його художнього мислення. Реалізація поставленої мети передбачає розв’язання таких завдань:

• визначити роль вісімдесятників у системі пізнього українського модернізму;

• окреслити теоретичні аспекти поняття «художній світ»;

• Дослідити життєвий i творчий шлях І.Малковича, особливості світобачення поета;

• з′ясувати художню трансформацію міфологеми світоустрою в поетичному доробку І.Малковича;

• висвітлити художнє функціонування основних мотивів та образів у творчості поета;

• виявити залежність між своєрідністю художнього світу та виражально-зображувальною технікою поета.

Об’єктом дослідження є біографія Івана Малковича та його  поетична творчість, яка репрезентована збірками: «Білий камінь» (1984), «Ключ» (1988), «Вірші» (1992), «Із янголом на плечі» (1997), «Вірші на зиму» (2006), «Все поруч» (2010).

       Предметом дослідження є художній світ поета.

Практичне значення роботи полягає в тому, що матеріали дослідження можуть бути використані на уроках української літератури та на факультативних заняттях.

Структура роботи: вступ, два розділи, висновки та список використаних джерел.

Кількість сторінок роботи -

Розділ і Іван Малкович як представник пізнього українського модернізму

1.1. Поезія вісімдесятників у системі пізнього українського модернізму

У 80-ті роки ХХ ст. в українській літературі заявила про себе нова поетична   генерація – вісімдесятники, – пов’язана не cтільки з часовими рамками, скільки з наявністю власної філософії мистецтва, індивідуального почерку та художньої естетики. Вісімдесятники, на думку Володимира Єшкілєва , створили першу в історії повоєнної української літератури опозицію традиціоналістському дискурсу не у вигляді опору окремих особистостей, а як феномен нового літературного покоління 1[6]. До цього покоління зараховують тих поетів, чиї дебюти припали на 1980-ті роки (І.Римарук, П.Гірник, В.Герасим’юк, І.Малкович, О.Лишега, О.Забужко та ін.). Н.Зборовська у праці «Код української літератури» наголосила, що це унікальне покоління (дослідниця називає його «перехідним поколінням») «зависає в колоніалізмі» і несе в собі «порубіжний симптом». Поетична творчість вісімдесятників засвідчує своєрідність східної моделі модернізму, його регіональність та неподібність до західноєвропейського.

Домінантним дискурсом у творчості вісімдесятників став екзистенціалізм, що прийшов на зміну соцреалізмові і сформував його філософське підґрунтя. Поетичні тексти представників цього покоління перейняті художньо трансформованими екзистенціалами: відчуження людини в суспільстві, конфлікт особистості і абсурдного світу, самотність, одинокість, маргінальність тощо. В . Єшкілєв один із перших зробив спробу класифікувати сучасну українську літературу і виокремив у ній тестаментарно-рустикальний, тобто традиційний, постмодерний і неомодерний дискурси. Головною рисою модерної лірики, на думку В.Моренця, є принципове оновлення світоглядно-поетичної моделі шляхом актуалізації архаїчної. Криза історичного мислення спонукала поетів розбудовувати нову художню реальність, що була антитезою до міфологізованої радянської дійсності. В.Моренець наголосив, що у творчості покоління 80-х потужного розвитку набула міфологічна поезія з такими напрямами: казковий(В.Голобородько); онтологічний(В.Кордун,П.Мовчан); есхатологічний міфологізм (Т.Мельничук,В.Герасим’юк, І.Римарук, І.Малкович) [ 12,47]. Б.Шумилович називає і основні специфічні риси, які визначають мистецтво пізнього модернізму: велика увага приділяється особистості автора, відчуттям та переживанням митця [ ,238]. Визначальною рисою модерної поетики вісімдесятників є суб’єктивізм у сприйнятті дійсності, творення суверенного світу, підвладного не раціональним законам, а законам поетичного мислення. Вісімдесятники виступили апологетами традиції, щоправда у її модернізованій іпостасі. Це дає підстави, на думку Н. Анісімової, твердити про останню фазу модернізму в українській поезії, яка впритул підійшла до постмодерністських тенденцій, що на рубежі тисячоліть визначили магістральні напрями розвитку усієї української літератури. З-поміж поетичного покоління 80-х ХХст поетами-модерністами дослідниця назває І.Римарука, І.Малковича, О.Забужко, П.Мідянку, О.Лишегу та ін. «Втеча у внутрішні світи поетичного слова стала для представників покоління 80-х років не тільки засобом відмежування від ідеології, але й важливим інструментом розбудови суверенного художнього космосу, відчуття прихованих стилів слова,- пише Н.П. Анісімова. – Поети покоління 80-х років , уникаючи раціонального підходу до дійсності, прагнули творити нову художню реальність, ґрунтом якої є гра»[11]. Таким чином, творчість представників покоління 80-х років XX ст., на думку Н.П. Анісімової, є етапом розвитку пізнього модернізму в українській поезії, його важливою складовою і найвищим здобутком. За Володимиром Єшкілєвим, неомодерна складова «вісімдесятництва» виявилась більш органічною щодо поточної літературної ситуації в Україні, аніж рефлективний постмодерний простір. В межах неомодерної складової відбувається своєрідна компенсація втрат української літератури, що пов'язані з її ізоляцією та маргіналізацією в радянськй період.[16] Для «вісімдесятників» властива орієнтація на здобутки європейської культури, особливо на літературу поставстрійського культурного простору ХХ століття (зокрема: Ґеорґ Тракль, Франц Кафка, Мілан Кундера Творчість поетів покоління 1980-х відзначається різноманіттям художніх пошуків. Експериментаторством у царині поетичної форми, ускладненням поетичного словника, тяжінням до верлібра. Проте головною особливістю стилю стає метафоризм поетичного мислення. Поети- вісімдесятники явили читачам художній світ своєї лірики, максимально наповнений складними метафоричними конструкціями та асоціаціями, контекстуальною полісемією слова. Метафорична образна система поезії постала як надзвичайно активна, вітаїстична, наповнена національною своєрідністю і водночас закорінена у глибинах європейської філософської думки. Яскравим представником вісмдесятників являється Іван Малкович. Дмитро Павличко у своїй промові, присвяченій 50-річчю Івана Малковича, сказав про те, що двадцять сім років тому написав передмову до першої збірки Івана Малковича «Білий камінь», у якій схарактеризував книжку, назвав Малковича справжнім поетом, бо він у жодному слові не покривив свого почуття, відзначається цілісним настроєм, в якому панує туга за лагідним життям, за добротою; Малкович пише поезії, що позначені свіжістю та вишуканістю. « Але тепер, - зауважив Д. Павличко, - коли я прочитав його твори 90-х літ, і першого десятиліття ХХІ ст., вважаю, що та моя характеристика неповна. Іван Малкович за своєю майстерністю найвищий серед свого покоління поетів. Він володіє досконалою чистотою слова. Його поезії за формою – довершені, за філософською думкою – глибокі, за настроєм – трагічні, але ж часто просяяні сонцем людської радості. Іван Малкович – видатне явище української культури»[10]. Є в Iвана Малковича фотокартка, де вiн присiв у колi вiсiмдесятникiв "Я присiв, щоб не заступати мистецьких левiв на брамi Золотих ворiт, а вийшло символiчно – випав з поетичної "обойми" у видавцi"[Iван Малкович Все поруч].