Інституціональна структура српк відбиває відносини між професійними фінансовими посередниками, позичальниками і кредиторами різних країн і припускає виділення суб'єктів српк.

Суб'єкти СРПК:

1. Професійні посередники: транснаціональні банки; фінансові компанії; фондові біржі; кредитно-фінансові установи.

2. Позичальники і кредитори: офіційні інвестори (центральні банки, державні установи, міжнародні організації); приватні фірми, банки; страхові компанії; пенсійні фонди; транснаціональні компанії (ТНК).

Основні тенденції розвитку інституціональної структури СРПК:

1. Зниження ролі банків у СРПК.

2. Підвищення ролі держави в експорті капіталу.

3. Підвищення ролі міжнародних економічних і валютно-фінансових організацій у СРПК.

Географічна структура српк відбиває рух капіталу між країнами, групами країн, регіонами світу переважно через міжнародні фінансові центри.

Основні передумови формування міжнародних фінансових центрів: високий рівень розвитку країни; активна участь у МЕВ; високорозвинений національний ринок капіталів; ліберальне (пільгове) валютне і податкове законодавство; вигідне географічне положення; політична стабільність у країні.

Основні міжнародні фінансові центри:

1. Головний міжнародний фінансовий центр – Нью-Йорк. Там діє найбільша фінансова біржа світового співтовариства. Основна функція цього центру – реалізація цінних паперів.

2. Лондон – перше місце у світі за обсягом валютних і кредитних операцій.

3. Цюріх, Франкфурт-на-Майні, Люксембург – фінансові центри, що займаються середньостроковими кредитними операціями.

4. Токіо, Сінгапур, Гонконг, Бахрейн спеціалізуються на кредитних операціях.

5. Латиноамериканські фінансові центри – Панама, Багамські, Кайманові і Нідерландські Антильські острови. Вони спеціалізуються на створенні офшорних компаній.

Офшорні компанії – це фірми, що діють у регіоні, де переважають пільгове оподатковування і митне регулювання.

Основні тенденції розвитку географічної структури српк:

1. Перевищення ввозу капіталу в розвинуті країни над увозом капіталу в країни, що розвиваються.

2. Посилення руху приватного капіталу між економічно розвинутими країнами.

3. Зниження ролі країн, що розвиваються, на ринку капіталу.

У 80-і роки на економічно розвинуті країни припадало 81% обсягу світового ринку позичкових капіталів, 6% – на країни, що розвиваються, 3% – на східноєвропейські, 10% – на міжнародні валютно-фінансові організації (МВФО). На початку XXI ст. відповідно 90% – на розвинуті, 5% – на країни, що розвиваються, 1% – на східноєвропейські, 4% – на МВФО.

Валютна структура СРПК складається з трьох елементів:

національного ринку валюти;

міжнародного ринку валюти;

євроринку валюти.

Національний ринок валюти – використання позичальниками і кредиторами національної валюти даної країни.

Міжнародний ринок валюти – сукупність національних ринків валюти. Він характеризується використанням національної валюти і міжнародної колективної валюти.

Євроринок валюти – відносини між позичальниками і кредиторами з приводу використання коштів у валютах, що функціонують як позичковий капітал поза країною їхнього походження (євродолар, євройена, єврофранк).

Основні тенденції розвитку валютної структури СРПК:

1. Підвищення обсягу і ролі облігаційних позик, виражених в іноземній валюті, на євроринку валюти. На даний час на євроринку валюти випускається в 3,7 рази більше облігацій, чим на національних ринках капіталу.

2. Зниження ролі долара США на світовому ринку позичкових капіталів. У 80-ті роках на долари США припадало 3/4 усіх закордонних банківських активів, у останні роки – 59%. Одночасно підвищилася частка інших національних валют у банківських активах.

Світовий ринок позичкового капіталу на сучасному етапі свого розвитку має ряд особливостей:

1. Високий ступінь монополізації даного ринку. Всі операції СРПК здійснюють лише 1000 банків, на світовому фінансовому ринку функціонує 43 транснаціональних банка, світовий ринок цінних паперів контролюється практично 8 фінансовими компаніями, 6 з яких американські.

2. Відбувається концентрація позичкового капіталу за допомогою злиттів і взаємопереплетень суб'єктів СРПК. В останнє десятиліття банки стали проводити нову стратегію одержання конкурентних переваг шляхом перехресного володіння фінансовими ресурсами. Різні національні банки поєднуються в міжнародні банківські консорціуми, фінансовими ресурсами яких розпоряджається обраний банк-менеджер.

3. Доступ позичальників на СРПК обмежений. Наприклад, позичальники МВФ і Світового Банку мають привілейований доступ на даний ринок.

4. СРПК має потенційну нестійкість, що викликана ростом масштабів валютно-фінансових і кредитних операцій, прискоренням передачі прав власності, лібералізацією валютного контролю, відривом даного ринку від реального сектора економіки, що виробляє товари, послуги і технології.

5. На СРПК відсутні чіткі просторові і часові границі – він функціонує безупинно по годинних поясах зі Сходу на Захід.

6. СРПК тісно пов'язаний із сучасними науково-дослідними розробками – особливо сучасних могутніх телекомунікаційних систем зв'язку (супутникова, комп'ютерна, електронна пошта, стільниковий зв'язок, СВІФТ і т. д.)

7. Для СРПК характерна універсальність і уніфікація операцій, що веде до спрощення й однаковості процесу здійснення операції й оформлення по ній документації.

Процес міжнародної міграції капіталу має різні форми реалізації на практиці і відображає стратегічні цілі провідних держав світового господарства, що активно приймають участь у всіх формах МЕВ. Участь країни у різних формах міжнародної міграції капіталу відображає рівень інтеграції даної країни у світовому господарстві.

Міжнародна міграція капіталу об’єктивно веде до укріплення зовнішньоекономічних, політичних зв’язків країн у світовому господарстві, зростання їх взаємозв’язків та взаємозалежності, а також до збільшення економічного та технічного потенціалу країн, до росту добробуту окремих національних економік у світовому господарстві у цілому.

166