2. Види і стадії цивільного судочинства

Вид цивільного судочинства – це врегульований нормами цивільного процесуального права порядок здійснення правосуддя у цивільних справах, подібних за своєю матеріально-правовою природою, що зумовлює процесуальні особливості їх судового розгляду і вирішення.

У чинному законодавстві передбачені три види цивільного судочинства: наказне, позовне та окреме провадження.

Підставою для такого поділу служать матеріально-правові особливості справ, які визначають специфіку їх розгляду і вирішення. Охарактеризуємо усі ці види.

• Наказне провадження застосовується при розгляді обмеженої категорії матеріально-правових спорів (ст. 96 ЦПК) і полягає у винесенні судового наказу, як оперативної форми судового реагування на порушене право.

• Позовне провадження застосовується при зверненні до суду за захистом порушених прав чи інтересів у спорах, що випливають з цивільних, трудових, сімейних та інших правовідносин. Вважається, що позовне провадження виникає при наявності матеріально-правового спору, що цілком правильно. Правила цього виду судочинства найбільш повно визначені у цивільному процесуальному законодавстві та є загальними, тобто вони застосовуються для розгляду і вирішення всіх цивільних справ.

• Окреме провадження не пов'язане з вирішенням спору про право, у зв'язку з чим у ньому відсутні сторони. У порядку окремого провадження вирішуються справи, пов'язані зі встановленням фактів, що мають юридичне значення. Зокрема, в межах цього провадження розглядаються і вирішуються справи про визнання громадянина безвісти відсутнім, про оголошення громадянина померлим і деякі інші.

Виділення різних видів цивільного судочинства не порушує єдиної цивільної процесуальної процедури. Вона ґрунтується на єдиних принципах і регулюється в цілому тими самими нормами права. Однак ці норми враховують специфіку матеріально-правових відносин і диференціюють порядок розгляду окремих категорій цивільних справ.

Види цивільного судочинства

провадження	ознаки	категорії справ
позовне Має універсальний характер, тобто усі підвідомчі справи, що виникають із цивільних, земельних, сімейних, трудових правовідносин розглядаються у цьому провадженні, якщо ЦПК не встановлено інше.	підставою є позов як матеріально-правова вимога, що випливає із спірних трудових, цивільних, земельних та інших правовідносин, форма звернення – позовна заява, реквізити якої визначені у ЦПК, сторонами у процесі є позивач і відповідач, сплата судового збору за подання позовної заяви, наявність інститутів ціни позову, забезпечення позову, мирової угоди, зустрічного позову, неналежної сторони, третьої особи, можливість апеляційного оскарження та примусового виконання рішення.	що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин і мають характер спору.
наказне Це вид безспірного судового провадження, у якому розглядається вимога про стягнення з боржника грошових коштів або витребування майна за заявою особи, які належить право такої вимоги.	форма звернення – заява про видачу судового наказу, учасники – стягувач та боржник, встановлення оспорюваної суми, за якою визначається вартість судового збору за подання заяви про видачу судового наказу, особливості розгляду заяви судом: у разі прийняття заяви стягувача суд у триденний строк видає судовий наказ по суті заявлених вимог, така видача проводиться без судового засідання та виклику стягувача і боржника для заслуховування їх пояснень, можливість подання заяви боржником про скасування наказу після його прийняття, яка розглядається судом, що видав суд. наказ, неможливість апеляційного оскарження судового наказу, можливість розгляду після постановлення ухвали про скасування судового наказу справи у позовному провадженні за заявою стягувача, відкривається виконавче провадження.	які ґрунтуються на правочинах, вчинених у письмовій формі; про стягнення нарахованої, але невиплаченої працівникові суми заробітної плати; про компенсацію витрат на проведення розшуку відповідача, боржника, дитини або транспортних засобів боржника (ст. 96 ЦПК).
окреме є видом непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності, відсутності юридичних фактів, які мають значення для захисту прав особи, створення умов для їх реалізації чи підтвердження наявності або відсутності неоспорюваних прав. Адже особа, яка має будь-яке право, не може його здійснити через те, що факти, які це право підтверджують, не є очевидними і потребують перевірки та підтвердження відповідними доказами.	відсутність спору про право, адже суд лише засвідчує наявність факту, а не вирішує спірні відносини. Тому у літературі зазначається, що “установлення фактів, які мають юридичне значення, як юридична діяльність за своєю спрямованістю є управлінською, а не правосудною, тому діяльність суду в окремому провадженні більшою мірою тяжіє до діяльності адміністративних органів”. І у такому випадку суд діє як орган нотаріальний. Проте законодавець виходить із доцільності здійснення такої функції саме судом. форма звернення до суду – заява; відсутність сторін, проте є заявник та заінтересована особа, відсутність ціни позову, інститутів третьої особи, забезпечення позову, мирової угоди, зустрічного позову, неналежної сторони; вимоги про встановлення фактів не можуть поєднуватись із майновими вимогами, справи окремого провадження розглядаються за загальними правилами позовного провадження, можливе застосування апеляційного оскарження, не відкривається виконавче провадження.	обмеження цивільної дієздатності фізичної особи (визнання недієздатною, поновлення цивільної дієздатності); надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності; визнання фізичної особи безвісно відсутньою (оголошення померлою); усиновлення; встановлення фактів, що мають юридичне значення; відновлення прав на втрачені цінні папери на пред'явника та векселі; передача безхазяйної нерухомої речі у комунальну власність; визнання спадщини відумерлою; примусове надання особі психіатричної допомоги; госпіталізація до протитуберкульозного закладу; розкриття банківської таємниці (ст. 234 ЦПК).

Цивільний процес – це завжди певна сукупність послідовно вчинюваних дій, у зв'язку з чим доцільним є його поділ на певні етапи, які називають стадії.

Стадія цивільного процесу - це відносно самостійна частина єдиного цивільного судочинства, що характеризується наявністю в ній найближчої процесуальної мети та підсумкового процесуального акта.

Стадії цивільного процесу поділяються на обов’язкові та факультативні (характерні не для кожної цивільної справи, залежать від волевиявлення заінтересованих суб’єктів).

Загальнообов’язковими є 3 стадії:

1. порушення цивільної справи

Здійснюється шляхом подання позовної заяви чи заяви (залежно від виду провадження). На стадії порушення цивільної справи суддя може:

1. залишити позовну заяву без руху

2. повернути позовну заяву

3. відмовити у відкритті провадження у справі

4. відкрити провадження у справі

2. провадження у справі до судового розгляду (підготовка справи до судового розгляду)

Мета цієї стадії – врегулювання спору до судового розгляду,; якщо це не вдається – забезпечення своєчасного та правильного вирішення справи в одному судовому засіданні. Центральним у цій стадії є попереднє судове засідання.

3. судовий розгляд справи

На цій стадії справа в судовому засіданні вирішується по суті і, як правило, завершується ухваленням рішення.

Ця стадія складається із 4 частин:

1. підготовча частина судового розгляду

2. розгляд справи по суті

3. судові дебати

4. ухвалення та проголошення судового рішення

Решта стадій – факультативні:

4. апеляційне провадження – перегляд рішень суду першої інстанції, що не набрали законної сили

5. касаційне провадження – перегляд рішень суду першої інстанції, які набрали законної сили, після їх перегляду судом апеляційної інстанції, а також рішень та ухвал суду апеляційної інстанції. Касаційна інстанція - ВСУ

6. провадження у зв’язку з винятковими обставинами – у разі неоднакового застосування судом касаційної інстанції одного й того ж положення закону

7. провадження у зв’язку з нововиявленими обставинами – як правило, якщо з’ясовуються нові, істотні для справи обставини, що не були і не могли бути відомі на час розгляду справи

8. виконавче провадження – традиційно в науці ЦПП виконання судових актів розглядається як стадія процесу, незалежно від того, що виконавче провадження регламентується окремим законом «Про виконавче провадження», а органи примусового виконання не входять до структури судових органів. Однак без виконання судового рішення не досягається ціль процесу – захист порушеного права.

Існує думка, що виконавче провадження не повинно знаходитися в системі стадій цивільного судочинства, оскільки є самостійною комплексною галуззю права…

Така позиція, на думку В.Самолюка, вбачається цілком правильною. Предметом виконавчого права є правові відносини, що виникають між окремою ланкою органів виконавчої влади – Державною виконавчою службою, в особі державних виконавців – та іншими учасниками виконавчого провадження, з приводу виконання рішень досить широкого кола юрисдикційних органів, а не лише виконавчих документів за рішеннями у цивільних справах. Правове регулювання відносин у виконавчому провадженні здійснюється окремим нормативним актом – Законом України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року. Тому, виконавче провадження справді не варто розглядати як органічну частину цивільного процесу.

З іншого боку, можливий поділ цивільного процесу не на стадії, а на правозастосовчі цикли, кожен з яких завершується винесенням правозастосовчого акта. Врахувавши це, виділяють такі сім етапів цивільного судочинства:

• провадження по справі у суді першої інстанції - розгляд і вирішення цивільних справ у районних, районних у містах, міських та міськрайонних судах;

• апеляційне провадження – оскарження рішень і ухвал суду першої інстанції;

• касаційне провадження - оскарження рішень і ухвал суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку, а також рішень і ухвал апеляційного суду;

• провадження у зв'язку з винятковими обставинами – оскарження до Верховного Суду України судових рішень у цивільних справах після їх перегляду в касаційному порядку у зв'язку з виявленням певних обставин, визначених цивільно-процесуальним законодавством;

• провадження у зв'язку з нововиявленими обставинами – перегляд рішень, ухвал суду, якими закінчено розгляд справи, що набрали законної сили, а також судового наказу у зв'язку з виявленням певних обставин, визначених цивільно-процесуальним законодавством;

• виконавче провадження - звернення судових рішень до виконання;

• відновлення втраченого судового провадження - відновлення повністю або частково втраченого судового провадження у цивільній справі, по якій уже було ухвалене рішення або закрите провадження.

Усі названі стадії закінчуються винесенням правозастосовчого акта (наприклад, рішення суду, постанови про закінчення виконавчого провадження).

Конкретна цивільна справа не обов'язково проходить всі стадії, оскільки не всі судові рішення оскаржуються, сторони інколи укладають мирову угоду тощо. Рух справи може зупинитися на будь-якій стадії (наприклад, у разі відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем). Можливий також пропуск окремих стадій. Наприклад, якщо рішення суду не потребує перегляду (в апеляційному порядку, у зв'язку з нововиявленими обставинами тощо), то справа проходить лише першу і шосту стадії.