12.5. Проблеми та перспективи розвитку національного космічного права

В основу розвитку космічного законодавства України із самого початку запроваджено системний підхід. Це випливає як з віт-чизняного досвіду, так і з досвіду передових космічних держав світу. Стрижневим актом цієї системи (галузі права) став Закон України “Про космічну діяльність”. Він створює правові передумови для побудови взаємоузгодженої діяльності всіх складових системи національного космічного законодавства. Як уже було зазначено, цей закон, однак, не зміг врегулювати всю палітру суспільних відносин, пов’язаних з дослідженням та використанням космічного простору. До цього треба додати, що досить повільно йде процес імплементації положень міжнародних угод з питань космічної діяльності, учасницею яких є Україна. І, нарешті, як вже згадувалося, більшість напрямів космічної діяльності в Україні регулюються сьогодні підзаконними актами з притаманними їм недоліками щодо обов’язковості їх виконання.

Зважаючи на стан розбудови національного космічного права, необхідність виконання міжнародних зобов’язань України, потреби практики (національної космічної галузі) та зарубіжний дос-від, вже в найближчій перспективі доцільно законодавчо врегулювати питання, що стосуються:

- виконання положень Режиму Контролю за ракетними технологіями;

- сертифікації об’єктів космічної діяльності;

- охорони інтелектуальної власності в космічній сфері;

- відповідальності за шкоду, спричинену космічною діяльністю;

- порядку комерційного використання даних ДЗЗ з космосу;

- здійснення безпосереднього телемовлення через ШСЗ;

- комерційного використання космічних технологій тощо.

Це вбачається необхідним для подальшого розвитку правового забезпечення процесів інтеграції космічної галузі до світового космічного ринку і структурної перебудови та інноваційного розвитку космічної галузі.

Основними нормативно-правовими документами організаційного характеру для подальшого підвищення ефективної космічної діяльності в Україні в період до 2011 pоку слід вважати такі нормативно-правові документи:

Третю Загальнодержавну (Національну) космічну програму України на 2003-2007 рp., прийняту Верховною Радою України 15.11.2002 p. [92];

“Концепцію структурної перебудови та інноваційного розвитку космічної галузі”, затверджену Указом Президента України “Про заходи щодо використання космічних технологій для інноваційного розвитку економіки держави” від 6.02.2001 p. [107];

“Міжвідомчу програму впровадження космічних технологій у створення та виготовлення високотехнологічної цивільної продукції для потреб внутрішнього ринку і на експорт на 2001-2005 роки”, затверджену цим же Указом.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України “Про заходи щодо подальшого розвитку космічної галузі та забезпечення її структурної перебудови” затверджено також План заходів із реструктуризації космічної галузі України [112].

Керівні принципи Режиму Контролю за ракетними технологіями (РКРТ)

Керівні принципи Режиму Контролю за ракетними технологіями (РКРТ) - це по суті своїй вимоги до держав-учасниць РКРТ щодо здійснення на добровільній та незалежній основі національних та міжнародних заходів з обмеження ризику розповсюдження засобів доставки зброї масового знищення, в першу чергу, ракетно-космічних систем та їх складових.

Україна проголосила про свою підтримку Керівних принципів РКРТ ще в березні 1993 року, але в той самий час зобов’язання нашої держави щодо сумлінного виконання Вимог РКРТ пов’язувалось з умовою справедливого ставлення до України, як до рівноправного партнера на світовому космічному ринку.

Конструктивні ініціативи української дипломатії були сприйняті з розумінням, і в травні 1994 року під час робочого візиту української урядової делегації до США було підписано пакет документів, серед яких Меморандум про взаєморозуміння між Урядом України та Урядом Сполучених Штатів Америки щодо передачі ракетного обладнання та технологій [34]. Укладення двосторонньої Угоди (Меморандуму) обидві держави розцінювали як проміжний крок до повноправного членства України в РКРТ. Цей перший для України міжнародно-правовий акт започаткував процес формування правового поля з питань РКРТ, що передувало відповідним наступним крокам у напрямку створення спеціального національного законодавства.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27 липня 1995 року в Україні було розпочато створення національної системи контролю за експортом та імпортом продукції, що має відношення до ракетних технологій, а також обладнання, матеріалів і технологій, які використовуються у виробництві ракетно-космічних озброєнь [110]. Цим підзаконним нормативним актом встановлюється порядок такого контролю (затверджується Положення про порядок контролю за експортом, імпортом та транзитом виробів ракетної техніки, а також обладнання, матеріалів і технологій, що використовуються у створенні ракетної зброї), а також визначається спеціальне державне відомство, на яке покладається забезпечення організації цього контролю - Урядова комісія з експортного контролю.

Ухваленням останнім часом нормативно-правових актів процес імплементації міжнародно-правових норм в національному космічному законодавстві було продовжено: Указами Президента України від 13.02.98р. № 117/98 і “Про Положення про державний експортний контроль в Україні” [103] та від 2.02.99р. № 121/99 “Питання військово-технічного співробітництва з іноземними державами, експортного контролю та військово-промислової політики” [105] вдосконалюються як концептуальні, нормативно-правові, так і організаційні засади здійснення експортного контролю, реформуються державні органи експортного контролю України, причому при розробці цих нормативних документів враховувались і новітні світові тенденції в цій галузі регулювання контролю за експортом (Вассенаарські домовленості), і останні законодавчі акти провідних космічних країн (закон США про управління експортом).

Приєднання України до РКРТ, яке формально відбулось у травні 1998 року, передбачає законодавче закріплення в національному праві норм і принципів згідно із Вимогами РКРТ, а вся наступна зовнішньоекономічна діяльність в космічній галузі повинна провадитись в суворій відповідності до чинного законодавства України.

Однак існуюча система правового забезпечення Режиму в Україні має суттєві недоліки, в першу чергу, виключно підзаконний рівень правового регулювання і потребує подальшого вдосконалення, насамперед, свого законодавчого закріплення в національному праві.

Ліцензування космічної діяльності

Згідно із Законом України “Про космічну діяльність”, ст. 10 будь-які суб’єкти космічної діяльності, які здійснюють або мають наміри здійснювати цю діяльність в Україні або під юрисдикцією України поза її межами, повинні одержати в НКАУ ліцензію на право здійснення цієї діяльності.

Перелік видів космічної діяльності, що підлягають ліцензуванню, встановлюється Законом України “Про внесення змін до статті 4 Закону України “Про підприємництво”. - К.: ВВРУ, 1997.- №29.- ст.188. [85]:

- діяльність, пов’язана із розробкою, випробуванням, виробництвом та експлуатацією ракет-носіїв, у тому числі космічними запусками із будь-якою метою, може здійснюватися тільки державними підприємствами та організаціями;

- наукові дослідження, пов’язані із створенням і використанням космічної техніки та технологій;

- розроблення, випробування, виробництво та експлуатація космічних апаратів та їх складових частин, наземної космічної інфраструктури та її складових частин, обладнання, що входить до складу космічного та наземного сегментів супутникових систем;

- передача, отримання, обробка, розповсюдження та використання інформації з космічних об’єктів;

- продаж-купівля та надання космічних послуг з використання космічної техніки та технологій можуть здійснюватися підприємствами та організаціями усіх форм власності.

Порядок здійснення ліцензування космічної діяльності в Україні встановлено Положенням, яке затверджено Постановою КМУ від 1.04.96р. № 376, якою було регламентовано сертифікацію космічної діяльності в Україні (як одного з механізмів державного регулювання - запровадження дозвільного характеру цієї діяльності (тобто ліцензування) [111].

До особливостей надання ліцензії на право здійснення космічної діяльності в Україні треба віднести вимогу обов’язкового страхування ліцензіатом цивільної відповідальності на випадок шкоди, що може бути заподіяна під час цієї діяльності. Цим Положенням передбачалася можливість відмови від видачі ліцензії на підставі того, що запланована космічна діяльність несе в собі загрозу національній безпеці, життю та здоров’ю людей, знищення чи пошкодження майна громадян, підприємств, установ, організацій або заподіяння шкоди довкіллю.

Після прийняття Закону України “Про ліцензування певних видів підприємницької діяльності” [91] наказом Державного комітету з питань регуляторної політики та підприємництва і Національного космічного агентства України від 19.12.2000 року затверджено нові “Ліцензійні умови...” для суб’єктів космічної діяльності, які встановлюють кваліфікаційні, організаційні й технологічні вимоги до провадження господарської діяльності, пов’язаної з розробленням, випробуванням, виробництвом, експлуатацією ракетоносіїв, космічних засобів та їх складових частин, космічного обладнання та його частин [116].

При вдосконаленні чинного законодавства з питань ліцензування космічної діяльності можна використати відповідні акти зарубіжного законодавства, і перш за все - Закон Швеції про космічний простір (1982 р.), Закон США про комерційні космічні запуски (1984 р.), Закон Великої британії про космічну діяльність (1986 р.), Положення про ліцензування космічної діяльності, затверджене постановою Уряду Російської Федерації від 2 лютого 1996 року, а також підзаконні акти національного права, які з 1995 року регулюють відповідні відносини на теренах України.

Регламентація питань ліцензування космічної діяльності є необхідною і найбільш дієвою складовою державного регулювання цієї діяльності та контролю за суб’єктами, що її здійснюють. Але на відміну від попереднього порядку цього регулювання, ліцензування має більш жорстко враховувати забезпечення національних інтересів держави і її безпеки, дотримання чинного законодавства України та її міжнародних зобов’язань. У відповідному нормативному акті важливо передбачити механізми захисту національних надбань в цій високотехнологічній галузі, поєднуючи зусилля державних органів з ліцензування космічної діяльності (Національне космічне агентство) із зусиллями Держдепартаменту інтелектуальної власності та підприємств і організацій галузі щодо патентного захисту інтелектуальної та промислової власності. Важливо передбачити можливість відмови від видачі ліцензії або призупинення дії останньої на підставі того, що запланована космічна діяльність несе в собі загрозу національним надбанням, тобто економічним та іншим інтересам держави.

У Положенні про ліцензування космічної діяльності слід також передбачити більш широкі зобов’язання ліцензіата щодо страхування від шкоди, що може бути завдана третім особам в результаті космічної діяльності ліцензіата. Умовами здійснення ліцензованої діяльності є попередження забруднення космічного простору, а також шкоди довкіллю від провадження космічної діяльності на Землі. Ліцензіат має уникати втручання в діяльність інших суб’єктів космічної діяльності, дотримуватись норм і принципів національної безпеки, а також не порушувати правил, що випливають з міжнародних зобов’язань України.

Страхування космічної діяльності

Закон України “про внесення змін до Закону України “про страхування”, прийнятий 14.11.01 р. визначив (уточнив) види космічної діяльності, що підлягають обов’язковому страхуванню.

Стосовно страхування космічної діяльності в Україні доцільно було б прийняти спеціальний акт - Закон України про страхування космічної діяльності. В ньому слід визначити види космічної діяльності, що підлягають обов’язковому страхуванню, а також типи відповідного страхування. Закон має врахувати як загальні властивості страхування, так і особливості його здійснення саме в даній галузі. Останні пов’язані з тим, що мова здебільшого йде про страхування принципово нової техніки, дія якої суттєво відрізняється від тієї, з якою раніше мали справу страхувальники (наприклад, в договорах страхування автомобілів, морських чи повітряних суден тощо).

Ризик, що виникає при експлуатації космічної техніки, надзвичайно високий. Однак він не є невідворотним, оскільки останнє суперечило б характеру страхового договору. Компанії, що страхують ризик космічних операцій, знаходяться в значно більш вразливому становищі: кількість страхувальників відносно невелика і внаслідок цього сума страхових виплат, що від них надходять, може виявитись нижчою від суми збитків (так було в середині 80-х років, коли дефіцит страхового космічного ринку складав сотні мільйонів доларів).

Інша проблема - визначення ступеню ризика. Це дуже важливо, оскільки другий обов’язковий елемент - страхова премія (її розмір) ставиться в пряму залежність від вірогідності настання страхового випадку. Необхідність вирішення цієї проблеми обумовлює широке застосування в страховій справі традиційного напрямку статистичних способів обліку нещасних випадків, стихійних лих тощо. Оскільки страхування космічних ризиків не має такої історії, як традиційні види страхування, застосування в цій сфері статистично обґрунтованих прогнозів не завжди можливе.

З проблемою оцінки ризику щільно пов’язана інша проблема. Характерною ознакою договору космічного страхування є принцип “найбільшої довіри сторін”. У даному випадку принципово неможливо a priori сказати, чи реалізується ризик, який приймає на себе страхувальник. Для з’ясування цього питання і адекватної оцінки вірогідності страхувальник зобов’язаний інформувати страхівника про всі суттєві обставини, що можуть вплинути на готовність страхівника укласти договір страхування та на умови останнього. Відсутність же достатніх статистичних даних робить залежність страхівника від інформації, отриманої від страхувальника, дуже великою.

Отже, особливості страхування космічної діяльності, які мають знайти відображення в правовому регулюванні цього питання, полягають в наступному: новий характер ризику; складність у визначенні вірогідності його “матеріалізації”; потенційно дуже великі розміри шкоди. При цьому і в галузі космічної діяльності доцільно вдаватися до двох основних типів страхування: страхування майна і страхування відповідальності.

Розвиток космічного страхування потребуватиме і нових форм утворення страхових фондів, в першу чергу створення національних пулів космічного страхування, розширення ними операцій з міжнародного перестрахування, більш тісної координації та співробітництва між ними.

Комерціалізація космічної діяльності

Надзвичайно важлива для українського космічного законодавства проблема, враховуючи стан національної економіки країни, яка тільки розпочинає шлях ринкових перетворень.

Українські ракети-носії (РН) “Зеніт” вже зайняли своє помітне місце на ринку комерційних запусків, на черзі - більш широке використання з цією метою РН “Циклон”. Але Україна залишається позаду космічних країн щодо нормативного врегулювання питань комерційних запусків і необхідного для цього сервісу. У США з цього приводу існують спеціальні Правила. Відповідні запуски контролюються НАСА, це агентство визначає й умови участі компаній в комерційних запусках. Уявляється, що і в Україні слід було б прийняти нормативний акт про комерційні запуски космічних об’єктів. Це сприяло б встановленню правових регуляторів національної діяльності на цьому важливому напрямі світового космічного ринку, поширенню торгівлі технологіями, пов’язаними з космосом, а також одержанню додаткових коштів до бюджету за рахунок космічних запусків.

Наступними кроками мають стати розробка та впровадження в життя нормативно-правових актів з питань комерціалізації інших напрямів космічної діяльності: використання каналів телефонного та телевізійного зв’язку через ШСЗ, продаж супутникових даних ДЗЗ, здобутків з космічного матеріалознавства, використання космічних технологій в інших галузях національної економіки тощо. Ці види комерційної діяльності, за умови їх проведення як на міжнародній, так і на національній основі, за участю фізичних та юридичних осіб, пов’язані з необхідністю вирішення ряду приватноправових питань. Адже здійснення таких робіт потребує укладання цивільно-правових угод, встановлення порядку розгляду спорів через суд чи арбітраж, вирішення проблем власності, страхування, патентного права тощо. Тобто, на разі маємо необхідність прискіпливо і невідкладно підходити до правового врегулювання відповідних відносин суб’єктів космічної діяльності.

міжнародно-договірна база співробітництва з іншими країнами

Pacta sun servanda – договори повинні виконуватись. Мабуть, зайвим буде говорити про важливість своєчасного та повного виконання договорів з міжнародного співробітництва. Цей принцип міжнародного права є наріжним каменем в будівлі світового правопорядку.

З набуттям незалежності Україна активізувала свої міжнародні зв’язки, Україна як суб’єкт міжнародного права затвердилася у світовому співтоваристві, уклавши договірні відносини з більшістю держав світу у тому числі й на ниві космічної діяльності.

Найважливішим серед них є Договір між Україною і Російською Федерацією про економічне співробітництво на 1998-2007 рр. У 2001 pоці укладено двосторонні угоди України і Росії зі стандартизації та сертифікації ракетно-космічної техніки. Очікують додаткових зусиль сторін для підписання двосторонні документи зі співпраці в галузях ДЗЗ з космосу та супутникової навігації.

На черзі – практична реалізація українсько-бразильського проекту “Циклон-Алкантара” і подальший розвиток правового забезпечення цього без перебільшення найактуальнішого напряму процесу інтеграції України до світового ринку космічних послуг і технологій.

Знаходяться в стадії практичного виконання, мають бути прийняті та розроблюються також двосторонні міжнародні акти стосовно взаємовигідного співробітництва з іншими країнами світу (Єгиптом, Ізраїлем, Туреччиною, країнами ЄС та ін.).

Для підвищення міжнародного іміджу галузі та створення сприятливого інвестиційного режиму необхідно суворо витримувати державні гарантії для іноземних інвесторів, надані законами України та міжнародними угодами. Доцільно в майбутніх угодах враховувати позитивний досвід, отриманий у рамках співпраці за міжнародним проектом "Морський старт".

Договірно-правове забезпечення

Структурна перебудова галузі та комерціалізація космічних технологій, все більш активний вихід галузі на світовий космічний ринок вимагають доопрацювання багатьох аспектів чинного законодавства з питань, що відносяться до сфери гармонізації його з міжнародним правом, а саме:

• державної належності космічних апаратів;

• захисту інтелектуальної власності;

• відповідальності та юрисдикції при застосуванні космічних систем;

• гарантій прав інвесторів щодо мобільних космічних об’єктів;

• захисту довкілля;

• впливу комерціалізації та приватизації космічної діяльності на державний сектор послуг;

• стандартизації та сертифікації космічної техніки;

• врегулювання спорів при реалізації комерційних космічних проектів та ін.

Особливо актуальною проблемою для національної космічної галузі є недостатній рівень правового регулювання важливої складової зовнішньоекономічної діяльності - контрактної роботи підприємств і організацій галузі, що у поєднанні з неврегульованістю окремих питань цієї діяльності у чинному законодавстві, з однієї сторони, і надзвичайно низьким професійним рівнем юристів-практиків на місцях, з іншої, призводить до значних перешкод у розвитку зовнішньоекономічної діяльності, а іноді й до суттєвих фінансових збитків.

На жаль, незважаючи на незадовільний стан чинного законодавства у цій сфері передовий міжнародний досвід не використовується, мабуть, через недостатню інформованість юристів-практиків.

Намагання запровадження механізмів правового регламентування контрактної роботи “зверху” (через запровадження правил укладення комерційних космічних контрактів на рівні відомчих актів), знову таки, на жаль, до цього часу не знайшли підтримки в керівників провідних підприємств і організацій.

Подальший розвиток космічного законодавства України здійснюватиметься різними шляхами, в тому числі й шляхом імплементації норм міжнародного космічного права в цю галузь національного космічного законодавства. Під імплементацією норм міжнародного права в національне законодавство розуміється впровадження міжнародно-правових норм в національні закони та інші нормативні акти. Імплементаційними при цьому мають стати норми міжнародних актів, ратифікованих Україною. За умови кращого кількісного та якісного розвитку міжнародного космічного права в порівнянні з космічним законодавством України, імплементація відповідних норм може мати важливе значення для розвитку галузі національного законодавства.

При встановленні необхідності в імплементації конкретних норм МКП ці норми переносяться в національне законодавство при прийнятті нових законодавчих актів чи внесенні до чинних актів відповідних змін і доповнень.

Питання про імплементацію пов’язане з іншим кардинальним питанням: чи достатньо для регламентації відповідних відносин у сфері космічної діяльності діючих норм міжнародного космічного права? Відповідь на це запитання потребує певної “інвентаризаційної” роботи щодо множини цих норм, в ході якої повинно бути з’ясованим:

• чи охоплюють існуючі міжнародно-правові норми діяльність не тільки держав і міжнародних організацій, а й юридичних та фізичних осіб у космосі;

• чи можуть поряд з космічною діяльністю суб’єктів міжнародного публічного права, що врегульовані відповідними нормами, виникати аналогічні відносини між суб’єктами міжнародного права та несуверенними суб’єктами, або тільки між несуверенними суб’єктами;

• чи потрібна імплементація відповідних норм міжнародного права у національне законодавство?

Мабуть лишнім буде говорити про важливість системного та планового вивчення цих проблем для розвитку не тільки національного космічного права, але й самої космічної галузі з огляду на її міжнародну спрямованість (і за коопераційними зв’язками в процесі створення КТ, і за експортною спроможністю галузі). Але фактично ці роботи здійснюються дуже повільно, причому не тільки через брак коштів, але й у зв’язку з вкрай недостатньою кадровою укомплектованістю відповідних правових інституцій. Між тим, вже на разі є потреба в імплементації в національне космічне законо-давство багатьох норм і правил таких міжнародно-правових актів, як Угода про рятування 1968 року, Конвенція про відповідальність 1972 року, Конвенція про реєстрацію 1975 року тощо. З цією проблемою пов’язане й питання про ратифікацію Україною міжнародних договорів і угод з питань використання космічного простору. Це є обов’язковою передумовою практичної імплементації норм цих договорів у внутрішнє законодавство України.

Крім імплементації норм і принципів міжнародного космічного права у внутрішнє законодавство, є й інші механізми впливу міжнародного права на поведінку суб’єктів космічної діяльності. Зокрема, має набути поширення практика введення в комерційні контракти положень міждержавних угод загальностратегічного і політичного характеру, в яких держави беруть на себе пряму відповідальність за дії юридичних і фізичних осіб, що знаходяться під їх юрисдикцією, і наприклад, надають космічні послуги та технології. В необхідних випадках може бути введене положення щодо держави як гаранта з космічних угод. Але для регламентації цих питань вкрай нагальним вважається прийняття законодавчого акту щодо регулювання комерційних аспектів космічної діяльності під юрисдикцією України.