Сучасний стан розвитку мовлення

У промислово розвинених країнах світу цифрове мовлення є вже діючою службою, і його подальше впровадження полягає в кількісному нарощуванні та якісному розвиткові. Більшість країн Європи розпочали експериментальне цифрове мовлення протягом 1995-1998 років і планують цілком припинити мовлення в аналоговому форматі до 2010 року. В окремих європейських країнах (Великобританія, Іспанія, Скандинавські країни) перехід до цифрового мовлення перебуває на завершальному етапі. Така сама тенденція розвитку характерна для США, Бразилії та інших країн світу.

Нині більшість суміжних з Україною держав Східної Європи активно здійснюють радіочастотне планування розвитку цифрового мовлення. На кінець 2001 року до Адміністрації зв'язку України надійшло близько 300 заявок на координацію радіочастотних присвоєнь для цифрового телевізійного та звукового мовлення. Найбільш інтенсивно цифрове мовлення впроваджується в Польщі, Словаччині, Угорщині, Болгарії та Росії.

В Україні мовлення базується на використанні аналогових методів передавання інформації з переважанням наземного способу поширення мовленнєвих сигналів.

Телевізійне мовлення здійснюється в аналоговій формі із застосуванням систем SECAM і PAL. Використання аналогових мереж призводить до нагромадження спотворень мовленнєвих сигналів та неефективного використання радіочастотного ресурсу, який до того ж уже вичерпано, що перешкоджає подальшому розвитку мереж наземного ТБ. Сьогодні в Україні експлуатується понад 1700 передавальних станцій телевізійного мовлення, що працюють в усіх п'яти діапазонах радіочастот, які виділено для аналогового мовлення. Телевізійні передавачі мають потужність від одиниць ват до десятків кіловат, причому більш ніж 85 % їх є малопотужними.

Вводити в дію нові аналогові телевізійні станції неможливо через фактично повне використання частотного ресурсу для телебачення. Частотні діапазони телевізійних каналів 44—47, 53—56 та 58—60 зарезервовано в Україні для аеронавігації. Інтересами військових служб обмежується використання (щодо ефективно випромінюваної потужності) телевізійних каналів 21, 25, 26, 34, 38, 42 і 48.

Наземне звукове мовлення в Україні здійснюється в діапазонах ДХ, СХ і КЧ, а також УКХ.

У більшості країн Європи діапазон 87,5—108 МГц відведено для ЧМ мовлення. В Україні та деяких країнах Східної Європи для ЧМ мовлення використовується також діапазон 66—74 МГц. Чинний частотний план для діапазону 87,5-108 МГц ґрунтується на Женевській угоді 1984 року. Майже в усіх країнах ця смуга частот використовується дуже інтенсивно. Нині в Європі працює понад 30000 станцій, в Україні — близько 300.

Звукове мовлення здійснюється також у діапазонах ДХ, СХ і КХ (іномовлення).

Первинний розподіл мовленнєвих програм відбувається за допомогою аналогових радіорелейних та магістральних кабельних ліній. Між великими містами побудовано оптоволоконні лінії. Почато створення супутникової первинної розподільної мережі.

Розвиток в Україні наземного мовлення як частини мовленнєвого середовища базується на таких державних актах України:

1. Закон України «Про зв'язок» від 16 травня 1995 року № 160/95-ВР зі змінами і доповненнями, внесеними Законами України від 20 грудня 1996 року № 626/96-ВР, від 22 грудня 1999 року № 1347-XIV, від 13 липня 2000 року № 1869-ПІ;

2. Закон України «Про телебачення і радіомовлення» від 21 грудня 1993 року № 3759-ХІІ зі змінами і доповненнями, внесеними Законами України від 28 лютого 1995 року № 75/95-ВР, від 2 червня 1995 року № 198/95-ВР, від 14 лютого 1997 року № 70/97-ВР, від 22 жовтня 1997 року № 595/97-ВР, від 5 березня 1998 року № 196/98-ВР, від 20 жовтня 1998 року № 193-XIV, від 16 липня 1999 року № 998-XIV, від 6 квітня 2000 року № 1642-ІИ, від 11 травня 2000 року № 1709-111, від ІЗ вересня 2001 року № 2680-111;

3. Закон України «Про інформацію» від 2 жовтня 1992 року № 2657-ХІІ зі змінами і доповненнями, внесеними Законом України від 6 квітня 2000 року № 1642-111;

4. Закон України «Про радіочастотний ресурс України» від 11 червня 2000 року № 1770-ІП;

5. Концепція розвитку зв'язку України до 2010 року, затверджена Постановою Кабінету Міністрів України від 19 грудня 1999 року № 2238;

6. Національна таблиця розподілу смуг радіочастот України.— Затверджена наказом Державного комітету зв'язку та інформатизації України від 20.03.2001 року № 47.

7. Закон України «Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення» від 23 вересня 1997 року № 538/97-ВР зі змінами і доповненнями, внесеними Законами України від ЗО вересня 1998 року № 134-XIV, від 16 липня 1999 року № 998-XIV, від 11 травня 2000 року № 1709-ІН, від 13 вересня 2001 року № 2680-111;

8. Указ Президента України «Про затвердження Стратегії інтеграції України до Європейського Союзу» від 11 червня 1998 року № 615/98 зі змінами і доповненнями, внесеними Указом Президента України від 12 квітня 2000 року № 587/2000.