- •Авторський колектив
- •Скорочення, які використовуються за текстом
- •Передмова
- •Розділ 1. Загальні положення
- •Глава 1. Поняття та предмет римського приватного права
- •1. Поняття та предмет римського приватного права.
- •2. Значення римського приватного права для виникнення і розвитку правових систем країн Європи.
- •1. Поняття та предмет римського приватного права
- •2. Значення римського приватного права для виникнення і розвитку правових систем країн Європи
- •Глава 2. Джерела римського права
- •1 Періодизація розвитку Римської держави і права.
- •2. Поняття та види джерел римського приватного права.
- •3. Кодифікація Юстиніана.
- •1. Періодизація розвитку Римської держави і права
- •2. Поняття та види джерел римського приватного права
- •3. Кодифікація Юстиніана
- •Глава 3. Особи.
- •1. Поняття особи. Правоздатність та дієздатність осіб
- •2. Правове положення римських громадян
- •3. Правове положення латинів
- •4. Правове положення перегрінів
- •6. Правове положення колонів
- •7. Правове положення рабів
- •8. Юридична особа в римському приватному праві
- •Глава 4. Сімейне право
- •1. Римська сім’я. Агнатське та когнатське споріднення
- •2. Шлюб
- •3. Правовідносини подружжя
- •4. Правовідносини батьків та дітей
- •Глава 5. Захист прав. Позови
- •1. Форми захисту прав
- •2. Види римського цивільного процесу
- •3. Види позовів
- •4. Позовна давність
- •5. Особливі засоби преторського захисту
- •Розділ 2. Речове право
- •Глава 6. Загальне вчення про речове право
- •1. Поняття та класифікація речей у римському праві.
- •2. Поняття, загальна характеристика та види речових прав.
- •1. Поняття та класифікація речей у римському праві
- •2. Поняття, загальна характеристика та види речових прав
- •Глава 7. Володіння
- •2. Види володіння.
- •3. Захист володіння.
- •2. Види володіння
- •3. Захист володіння
- •Глава 8. Право власності
- •1. Поняття права власності
- •2. Види права власності
- •3. Спільна власність
- •4. Способи набуття права власності
- •5. Обмеження права власності
- •6. Припинення права власності
- •7. Захист права власності
- •Глава 9. Права на чужі речі
- •1. Особливості виникнення, поняття та види прав на чужі речі
- •2. Сервітут (право обмеженого користування чужим майном)
- •3. Окремі види особистих сервітутів
- •4. Емфітевзис (право користування чужою земельною ділянкою сільськогосподарського призначення)
- •5. Суперфіцій (право користування чужою земельною ділянкою для забудови у межах населеного пункту)
- •6. Заставне право
- •Розділ 3. Зобов’язальне право
- •Глава 10. Загальне вчення про зобов’язання
- •1. Поняття та загальна характеристика зобов’язання
- •2. Сторони у зобов’язанні
- •3. Види зобов’язань
- •4. Підстави виникнення зобов’язання
- •5. Зміст зобов’язання
- •6. Виконання зобов’язання
- •7. Забезпечення виконання зобов’язання
- •8. Наслідки невиконання зобов’язання
- •9. Припинення зобов’язання
- •Глава 11. Загальні положення про договори
- •1. Поняття та види римських договорів
- •2. Зміст договору
- •3. Умови дійсності договорів
- •4. Укладення договорів
- •Глава 12. Окремі види договірних зобов’язань. Квазіконтракти
- •1. Вербальні контракти
- •2. Літеральні контракти
- •3. Консенсуальні контракти
- •4. Реальні контракти
- •5. Безіменні контракти
- •6. Пакти
- •7. Квазіконтракти
- •Глава 13. Зобов’язання із деліктів. Квазіделікти
- •1. Становлення понять та загальна характеристика зобов’язань із деліктів.
- •2. Класифікація зобов’язань із деліктів.
- •3. Квазіделікти.
- •1. Становлення понять та загальна характеристика зобов’язань із деліктів
- •2. Класифікація зобов’язань із деліктів
- •3. Квазіделікти
- •Глава 14. Спадкове право
- •1. Поняття та історія спадкування
- •2. Види порядків спадкування
- •3. Спадкування за заповітом
- •4. Спадкування за законом (hereditas ab intestato)
- •5. Прийняття спадщини
- •6. Легати та фідеїкоміси
- •7. Захист спадкових прав
- •Додаткова література
- •Скорочення, які використовуються за текстом................................................................4
- •Глава 1. Поняття та предмет римського приватного права............................................6
- •Глава 2. Джерела римського права......................................................................................19
- •Глава 3. Особи............................................................................................................................33
- •Глава 4. Сімейне право............................................................................................................51
- •Глава 5. Захист прав. Позови..................................................................................................66
- •Глава 6. Загальне вчення про речове право.........................................................................89
- •Глава 7. Володіння.....................................................................................................................95
- •1. Загальне вчення про володіння..............................................................................................95
- •Глава 8. Право власності.......................................................................................................106
- •Глава 9. Права на чужі речі...................................................................................................122
- •Глава 10. Загальне вчення про зобов’язання....................................................................142
- •Глава 11. Загальні положення про договори.....................................................................169
- •Глава 12. Окремі види договірних зобов’язань. Квазіконтракти.................................181
- •Глава 13. Зобов’язання із деліктів. Квазіделікти..............................................................220
- •Глава 14. Спадкове право....................................................................................................236
3. Спільна власність
Як і інші права, власність на одну і ту ж річ могла належати декільком особам. У такому разі мова йшла про спільну власність, або “кондомініум”. Спочатку римські юристи, які визнавали виключний характер права власності, вважали неможливим наявність права власності у декількох суб'єктів на одну і ту ж річ. Та відповідні життєві події, що не залежать від волі людини (наприклад, при спільному спадкуванні), а також при виникненні товариських утворень, або коли особи, що не мали достатніх коштів для придбання певної речі, укладали між собою договір з метою набуття речі спільно, свідчили про виникнення такого положення, коли необхідно було визначати взаємні відносини осіб, кожна із яких претендувала на відповідну річ поряд з іншими особами. У таких випадках римляни, котрим не був відомий відповідний спеціальний юридичний термін, вели мову про спільну власність (communion) та річ, що перебуває у спільній власності (res communis).
Співвласникам належало право на сумісне володіння і користування річчю. При спільному праві власності на неподільну річ (communion pro indiviso) невірно буде стверджувати, що кожний співвласник має обмежене право власності на частину спільної речі, а також і те, що у кожного із них окремо є частка у праві власності на всю річ. Скоріш за все, кожна особа має все право власності на всю річ. А так, як і інші особи мають таке ж рівне право власності, то різні права власності, які мають співвланики, як рівноправні особи, змагаються між собою як взаємно-обмежені. У результаті цього виникає поділ права власності на ідеальні частки у співвідношенні до вартості об'єкту, що дає можливість виразити право єдиного, спільного власника в цілому за допомогою дробі відповідно до числа співвласників на окрему річ. Так, ще давньоримський класик Кв. Муцій Сцевола висловив ідею власності багатьох осіб на одну річ в ідеальних частках – pars pro indiviso (D. 50.16.25). Більш детальніше цю ідею розвинув Цельз-син, який зазначав: «… не може бути власності або володіння двох осіб у повному обсязі: і ніхто не є власником частки речі, а має власність на частку всієї неподільної речі». Іншими словами, одне право власності на одну і ту саму річ може належати кільком особам у ідеальній частці речі, а не фізично поділеній.
У тому разі, коли кілька осіб мали право власності на річ, яка матеріально подільна, але функціонально пов'язана (лат. communio pro diviso - спільне право на подільну річ), то кожний співвласник розпоряджався окремою власністю на відповідну частку речі (наприклад, права, які виникли в разі розділу попередньо єдиної земельної ділянки). Кожний співвласник мав право незалежно від інших відчужувати свою частку, а саме продати, обміняти, передати у спадщину, подарувати, обтяжити її узуфруктом, або здати під заставу, привласнити у відповідній частці плоди та відповідні надбання спільного раба (servus communis), тощо. Тобто, кожний співвласник міг вільно використовувати ті одноосібні дії, які відносились тільки до його частки права власності, а дії по юридичному розпорядженню всією річчю він міг зробити тільки за згодою всіх інших співвласників. Користуючись річчю, що знаходилась на праві спільної власності на підставі домовленості між співвласниками, або хоча і без неї, співвласникам заборонялось змінювати реальне економічне призначення речі. У противному випадку кожний із співвласників міг висунути відповідні заперечення (prohihitio) за допомогою республіканського магістрату до порушників права користування річчю.
Розвинений індивідуалізм у суспільних відносинах римської держави сприяв боротьбі проти колективних форм власності, і як наслідок, в римському праві встановилось, що спільна власність – це не зовсім нормальні випадки (лат. communion est mater rixarum - спільність власності породжує распри). Тому римські юристи визначали тільки дві правомочності спільних власників: право заперечення, яке надається кожному із учасників відносно розпорядження річчю іншим співвласникам; право кожному із співвласників вимагати розділу спільної власності. В той же час римське право розсудливо не підтримувало розділу спільної власності. Разом з тим розділ спільної власності можливий був у добровільному та судовому порядку. Добровільний розділ здійснювався шляхом уступки права (in iure cessio) на частку одному із співвласників, або ж за допомогою відчуження речі третім особам.
Судовий поділ спільної власності проводився шляхом пред’явлення спеціального позову про поділ (actio communi dividundo) відповідно до процесуальної формули присудження (adiudicatio), за допомогою якої магістрат наділяв суддю відповідними повноваженнями для поділу майна.