- •Авторський колектив
- •Скорочення, які використовуються за текстом
- •Передмова
- •Розділ 1. Загальні положення
- •Глава 1. Поняття та предмет римського приватного права
- •1. Поняття та предмет римського приватного права.
- •2. Значення римського приватного права для виникнення і розвитку правових систем країн Європи.
- •1. Поняття та предмет римського приватного права
- •2. Значення римського приватного права для виникнення і розвитку правових систем країн Європи
- •Глава 2. Джерела римського права
- •1 Періодизація розвитку Римської держави і права.
- •2. Поняття та види джерел римського приватного права.
- •3. Кодифікація Юстиніана.
- •1. Періодизація розвитку Римської держави і права
- •2. Поняття та види джерел римського приватного права
- •3. Кодифікація Юстиніана
- •Глава 3. Особи.
- •1. Поняття особи. Правоздатність та дієздатність осіб
- •2. Правове положення римських громадян
- •3. Правове положення латинів
- •4. Правове положення перегрінів
- •6. Правове положення колонів
- •7. Правове положення рабів
- •8. Юридична особа в римському приватному праві
- •Глава 4. Сімейне право
- •1. Римська сім’я. Агнатське та когнатське споріднення
- •2. Шлюб
- •3. Правовідносини подружжя
- •4. Правовідносини батьків та дітей
- •Глава 5. Захист прав. Позови
- •1. Форми захисту прав
- •2. Види римського цивільного процесу
- •3. Види позовів
- •4. Позовна давність
- •5. Особливі засоби преторського захисту
- •Розділ 2. Речове право
- •Глава 6. Загальне вчення про речове право
- •1. Поняття та класифікація речей у римському праві.
- •2. Поняття, загальна характеристика та види речових прав.
- •1. Поняття та класифікація речей у римському праві
- •2. Поняття, загальна характеристика та види речових прав
- •Глава 7. Володіння
- •2. Види володіння.
- •3. Захист володіння.
- •2. Види володіння
- •3. Захист володіння
- •Глава 8. Право власності
- •1. Поняття права власності
- •2. Види права власності
- •3. Спільна власність
- •4. Способи набуття права власності
- •5. Обмеження права власності
- •6. Припинення права власності
- •7. Захист права власності
- •Глава 9. Права на чужі речі
- •1. Особливості виникнення, поняття та види прав на чужі речі
- •2. Сервітут (право обмеженого користування чужим майном)
- •3. Окремі види особистих сервітутів
- •4. Емфітевзис (право користування чужою земельною ділянкою сільськогосподарського призначення)
- •5. Суперфіцій (право користування чужою земельною ділянкою для забудови у межах населеного пункту)
- •6. Заставне право
- •Розділ 3. Зобов’язальне право
- •Глава 10. Загальне вчення про зобов’язання
- •1. Поняття та загальна характеристика зобов’язання
- •2. Сторони у зобов’язанні
- •3. Види зобов’язань
- •4. Підстави виникнення зобов’язання
- •5. Зміст зобов’язання
- •6. Виконання зобов’язання
- •7. Забезпечення виконання зобов’язання
- •8. Наслідки невиконання зобов’язання
- •9. Припинення зобов’язання
- •Глава 11. Загальні положення про договори
- •1. Поняття та види римських договорів
- •2. Зміст договору
- •3. Умови дійсності договорів
- •4. Укладення договорів
- •Глава 12. Окремі види договірних зобов’язань. Квазіконтракти
- •1. Вербальні контракти
- •2. Літеральні контракти
- •3. Консенсуальні контракти
- •4. Реальні контракти
- •5. Безіменні контракти
- •6. Пакти
- •7. Квазіконтракти
- •Глава 13. Зобов’язання із деліктів. Квазіделікти
- •1. Становлення понять та загальна характеристика зобов’язань із деліктів.
- •2. Класифікація зобов’язань із деліктів.
- •3. Квазіделікти.
- •1. Становлення понять та загальна характеристика зобов’язань із деліктів
- •2. Класифікація зобов’язань із деліктів
- •3. Квазіделікти
- •Глава 14. Спадкове право
- •1. Поняття та історія спадкування
- •2. Види порядків спадкування
- •3. Спадкування за заповітом
- •4. Спадкування за законом (hereditas ab intestato)
- •5. Прийняття спадщини
- •6. Легати та фідеїкоміси
- •7. Захист спадкових прав
- •Додаткова література
- •Скорочення, які використовуються за текстом................................................................4
- •Глава 1. Поняття та предмет римського приватного права............................................6
- •Глава 2. Джерела римського права......................................................................................19
- •Глава 3. Особи............................................................................................................................33
- •Глава 4. Сімейне право............................................................................................................51
- •Глава 5. Захист прав. Позови..................................................................................................66
- •Глава 6. Загальне вчення про речове право.........................................................................89
- •Глава 7. Володіння.....................................................................................................................95
- •1. Загальне вчення про володіння..............................................................................................95
- •Глава 8. Право власності.......................................................................................................106
- •Глава 9. Права на чужі речі...................................................................................................122
- •Глава 10. Загальне вчення про зобов’язання....................................................................142
- •Глава 11. Загальні положення про договори.....................................................................169
- •Глава 12. Окремі види договірних зобов’язань. Квазіконтракти.................................181
- •Глава 13. Зобов’язання із деліктів. Квазіделікти..............................................................220
- •Глава 14. Спадкове право....................................................................................................236
2. Зміст договору
Римські юристи, зокрема Павло, визначали зміст зобов’язання взагалі, та договірного зобов’язання, зокрема, трьома термінами: дати (dare); зробити (facere); надати (praestare).
Зміст договору складають елементи, які визначають права та обов’язки його сторін.
У зв’язку з тим, що елементи договору мали неоднакове юридичне значення для окремих видів договорів, їх поділяли на три групи: істотні (essentialia); звичайні (naturalia); випадкові (accidentalia).
Істотними (essentialia) вважаються ті елементи договору, без яких він не міг існувати. Для кожного виду договору визначаються власні істотні елементи, зокрема, для договору купівлі-продажу (emptio-venditio) істотними є предмет договору (товар) та його ціна; для договору товариства (societas) - спільна мета і розмір вкладів у товариство. Погодження сторонами істотних елементів та включення їх до змісту договору є достатнім для укладення останнього.
Звичайні (naturalia) елементи не є обов’язковими, тобто їх відсутність не впливає на чинність договору. Однак, як правило (звичайно) ці елементи включаються до договорів певного виду. Наприклад, у договорі найму (locatio conductio) зазвичай вказується строк (періодичність) внесення найомної плати (merces).
Крім зазначених елементів договір може містити випадкові (accidentalia) елементи, які не є обов’язковими чи звичайними для даного виду договору, але включені у конкретний договір за бажанням його сторін. До таких елементів відносилися умови (condicio) і строки (dies), з якими пов’язувалися певні правові наслідки.
Умова (condicio) – це застереження в договорі, за допомогою якого юридичні наслідки договору ставляться у залежність від настання (ненастання) у майбутньому певної події, відносно якої невідомо, настане вона чи ні. Умова договору не повинна суперечить закону і добрим звичаям, а також бути здійсненною.
Залежно від того чи пов’язуються правові наслідки договору з настанням чи ненастанням певної події розрізняли відповідно позитивні та негативні умови. Крім того, виділялися умови, щодо яких точно невідомо настануть вони чи ні в майбутньому, але, якщо настануть, то точно відомо коли (наприклад, повноліття фізичної особи); і умови, про які невідомо настануть вони чи ні в майбутньому, а також момент їх можливого настання (наприклад, укладення шлюбу).
Подібною до поняття умови була категорія «строк». Строк (dies) – це подія, яка неминуче настання у майбутньому. Строком, наприклад, вважається смерть особи.
Римські юристи розрізняли такі строки: визначений строк, тобто той, щодо якого відомо, коли він настане (строк дії договору в 1 рік); невизначений строк, щодо якого відомо тільки, що він неодмінно настане у майбутньому, але невідомо коли саме (смерть фізичної особи).
Залежно від правових наслідків, які пов’язувалися з настанням (ненастанням) умови або строку останні поділялися на: відкладальні, тобто ті, за яких виникнення прав та обов’язків із договору пов’язувалося із настанням певної події (умови або строку); скасувальні, тобто ті, за яких припинення прав та обов’язків із договору, пов’язуються із настанням певної події.
При відкладальній умові до її настання має місце так звана невизначеність (pendentia)1. У цей період право, що випливає з договору, ще не існує. Права та обов’язки сторін за договором виникають тільки у разі настання події, якими вони обумовлені. Права та обов’язки за договором із скасувальною умовою виникають, як правило, з моменту його укладення. Настання умови призводить до їх дострокового припинення. Ці правила розповсюджувалися й на відкладальні та скасувальні строки.
Слід також зазначити, що умова, про неможливість настання якої вже відомо в момент укладення договору, вважається неможливою умовою. Включення такої умови до змісту договору тягне його недійсність.
У найдавніші часи римським правом, у якому переважали строго формальні договори, заборонялося включення умов та строків у окремі різновиди договорів. Вважається, що спершу вони вносилися у більш гнучкі консенсуальні договори.
Договір, якій не був ускладнений умовою або строком, називався чистим договором.
Мета договору (лат. causa - причина) – це найближча мета, задля якої укладається договір; матеріальна підстава укладення договору.
Як правило, при укладенні договору сторона (сторони) прагнуть досягнути певної цілі. Особа, яка укладає договір, може також переслідувати не одну ціль, а декілька. Наприклад, при покупці речі, особа має на меті подарувати її. Юридичне значення має лише найближча з декількох цілій. У наведеному прикладі такою найближчою ціллю є набуття права власності на річ. При цьому мета здійснити дарування придбаної речі є юридично байдужою.
Мета договору (causa) не повинна суперечити закону. Так, протиправною є causa при укладенні договору дарування між подружжя1.
Залежно від можливості встановлення causa та її юридичного значення для дійсності договору, останні поділялися на каузальні та абстрактні. Більшість договорів є каузальними, тобто такими, мета укладення яких є очевидною. Абстрактними є ті договори, щодо яких неможливо (складно) встановити мету їх укладення. Для таких договорів causa не має юридичного значення, тобто не впливала на їх дійсність. У римському праві прикладом абстрактних договорів була стимуляція (stipulatio).
Сausa відрізняється від мотиву укладення договору (бажання досягти певної мети), якій, як правило, не має юридичного значення для договору.